ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02.06.2004 Справа N 26/209а
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого-судді
суддів
у відкритому судовому засіданні за участю представників сторін:
від позивача:
від відповідача:
розглянувши касаційну скаргу Державної податкової інспекції у
Ленінському районі м. Донецька
на постанову Донецького апеляційного господарського суду від
09.12.2003р.
у справі № 26/209а Господарського суду Донецької області
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "К"
до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Донецька
до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з
великими платниками податків в м. Донецьку
про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення
В С Т А Н О В И В:
Товариство з обмеженою відповідальністю "К" звернулося до
Господарського суду Донецької області з позовом до Державної
податкової інспекції у Ленінському районі м. Донецька та
Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з
великими платниками податків в м. Донецьку про визнання недійсним
податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у
Ленінському районі м. Донецька від 07.07.2003р.
№ 0000422650/0/733.
Рішенням Господарського суду Донецької області від 17.10.2003р. у
справі № 26/209а, залишеним без змін постановою Донецького
апеляційного господарського суду від 09.12.2003р., позовні вимоги
Товариства з обмеженою відповідальністю "К" задоволено: визнано
недійсним податкове повідомлення-рішення від 07.07.2003р.
№ 0000422650/0 № 733, яким позивачеві нараховане податкове
зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 100081,02 грн. та
штрафні санкції у сумі 50040,51 грн.; провадження у справі у
відношенні Спеціалізованої державної податкової інспекції по
роботі з великими платниками податків в м. Донецьку припинено.
Не погодившись з постановленими у даній справі судовими рішеннями,
Державна податкова інспекція у Ленінському районі м. Донецька
подала касаційну скаргу, в якій просить дані судові рішення
скасувати та передати справу на новий розгляд до суду першої
інстанції. Свою вимогу Державна податкова інспекція у Ленінському
районі м. Донецька мотивує тим, що апеляційним господарським судом
порушено норми процесуального права, а саме ст. ст. 4-3, 4-7, 43,
44, 49 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Розглянувши касаційну скаргу, заслухавши представників сторін, які
з'явились в господарське засідання суду касаційної інстанції,
перевіривши правильність застосування апеляційним господарським
судом норм матеріального та процесуального права, Вищий
господарський суд України дійшов висновку, що касаційна скарга
Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Донецька
задоволенню не підлягає.
Господарським судом встановлено, що за результатами позапланової
перевірки з питань дотримання позивачем податкового законодавства
за період з 01.03.2001р. по 31.12.2002р., про що 03.07.2003р.
складено акт, відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення
від 07.07.2003р. № 0000422650/0 № 733, яким позивачу визначена
сума податкового зобов'язання з податку на додану вартість у
розмірі 150121,53грн., у тому числі основний платіж -
100081,02грн., штрафні санкції у сумі 50040,51грн. Підставами
нарахування податкових зобов'язань з податку на додану вартість
стало те, що позивачем віднесені до податкового кредиту суми
податку на додану вартість, сплачені за операціями позивача з ТОВ
"Т", ТОВ "М", ТОВ "Р", ТОВ "А".
Згідно п. п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на
додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
не дозволяється включення до
податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не
підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при
імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи
банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в
оплату вартості таких робіт (послуг). Таким чином, як випливає з
приписів даної правової норми, до податкового кредиту включаються
тільки ті витрати по сплаті податку, які, зокрема, підтверджені
податковими накладними.
Господарським судом встановлено, що до податкового кредиту
позивачем включені витрати по сплаті податку, які підтверджені
належно оформленими податковими накладними. Отже, у відповідача
були відсутні правові підстави щодо нарахування позивачу
податкових зобов'язань.
Відповідач у касаційній скарзі послався на те, що господарським
судом порушено ст. 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, оскільки
господарським судом не повно встановлено обставини справи, що
мають суттєве значення для вирішення даного спору, а саме:
відповідність чинному законодавству угод позивача з ТОВ "Т", ТОВ
"М", ТОВ "РЕ" ТОВ "АЛ", ТОВ "К" та наслідки виконання цих угод.
Згідно ст. 19 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
правовий порядок
в Україні грунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може
бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх
посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах
повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами
України.
Статус державної податкової служби в Україні, її функції та
правові основи діяльності визначені Законом України "Про державну
податкову службу в Україні" ( 509-12 ) (509-12)
. Як випливає з ст. 2 Закону
України "Про державну податкову службу в Україні" ( 509-12 ) (509-12)
завданнями органів державної податкової служби, зокрема, є
здійснення контролю за додержанням податкового законодавства,
правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до
бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів
(обов'язкових платежів), а також неподаткових доходів,
установлених законодавством. Відповідно до п. 11 ст. 10 Закону
України "Про державну податкову службу в Україні" ( 509-12 ) (509-12)
державні податкові інспекції в районах, містах без районного
поділу, районах у містах, міжрайонні та об'єднані державні
податкові інспекції виконують такі функції: подають до судів
позови до підприємств, установ, організацій та громадян про
визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів,
одержаних ними за такими угодами, а в інших випадках - коштів,
одержаних без установлених законом підстав, а також про стягнення
заборгованості перед бюджетом і державними цільовими фондами за
рахунок їх майна. Отже, з аналізу вищенаведених норм Закону
випливає, що на відповідні органи державної податкової служби
покладено функції щодо подачі до судів позовів про визнання угод
недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних за такими
угодами у разі порушення сторонами таких угод податкового
законодавства. Проте, відповідач, який є органом державної
податкової служби, пославшись на те, що господарським судом не
встановлено обставини справи щодо відповідності чинному
законодавству угод позивача з ТОВ "Т", ТОВ "М", ТОВ "РЕ" ТОВ "АЛ",
ТОВ "К" не посилається на те, що господарським судом не було
досліджено доказів, із яких випливає, що судом за позовом органів
державної податкової служби дані договори було визнано недійсними.
Відсутні судові рішення щодо цього і в матеріалах справи.
Як вже було зазначено, позивачем подано позов щодо визнання
недійсним рішення відповідача.
Права суду першої інстанції щодо прийняття рішення визначені ст.
83 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, права апеляційного господарського суду
щодо меж перегляду справи в апеляційній інстанції визначені ст.
101 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
. Із даних правових норм не випливає
право господарського суду виходити за межі позовних вимог. Таким
чином, зважаючи на вищенаведені правові норми, посилання
відповідача на не встановлення господарським судом обставин щодо
невідповідності чинному законодавству угод позивача з ТОВ "Т", ТОВ
"М", ТОВ "РЕ" ТОВ "АЛ", ТОВ "К", що на його погляд призвело до
порушення ст. 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, є таким, що не базується
на нормах Господарського процесуального Кодексу.
Не знаходить підтвердження і посилання відповідача на порушення
господарським судом ст. 4-3 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, згідно якої:
"Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах
змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі,
обгрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами".
Оскільки засади змагальності господарського судочинства полягають
у праві сторін надавати докази в обгрунтування своїх заперечень, а
відповідач не довів, що господарський суд перешкоджав йому надати
докази щодо недійсності договорів, укладених між позивачем та ТОВ
"Т", ТОВ "М", ТОВ "РЕ" ТОВ "АЛ", ТОВ "К", то посилання на
порушення господарським судом ст. 4-3 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
є
безпідставним.
Відповідач послався на порушення господарським судом ст. 4-7 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, якою встановлено порядок прийняття судових
рішень і вирішення питань щодо розгляду справи, проте, у чому
полягає суть такого порушення відповідач не зазначив.
Не знаходить підтвердження і посилання відповідача на порушення
господарським судом ст. 44 та ст. 49 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Статтею 44 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
склад судових витрат, до яких
відносяться і витрати на оплату послуг адвоката. Господарським
судом досліджено наявні у матеріалах докази щодо надання позивачу
послуг адвокатом - Нестиренко Л.А. та вартості цих послуг у
розмірі 3000грн.
Згідно ст. 49 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
суми, які підлягають сплаті
за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката,
витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та
інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються при
задоволенні позову - на відповідача. Враховуючи, що позов
задоволено, то господарський суд правомірно поклав витрати на
оплату послуг адвоката на відповідача.
Згідно ч. 1 ст. 111-10 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
підставами для
скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного
господарського суду або постанови апеляційного господарського суду
є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи
процесуального права. Оскільки господарським судом норми
матеріального та процесуального права порушено не було, то
прийняті у даній справі судові рішення скасуванню не підлягають.
Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, п. 1 ст. 111-9, ст. 111-11
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий
господарський суд України
П О С Т А Н О В И В :
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському
районі м. Донецька залишити без задоволення, постанову Донецького
апеляційного господарського суду від 09.12.2003р. у справі
№ 26/209а - без змін.