ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02.06.2004 Справа N 20/509-03
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого-судді
суддів:
розглянувши у відкритому Товариства з обмеженою
судовому засіданні відповідальністю “С”
касаційну скаргу
на постанову від 02.02.2004 року Харківського
апеляційного господарського суду
у справі № 20/509-03
господарського суду Харківської
області
за позовом Товариства з обмеженою
відповідальністю “С”
до Виробничо-експлуатаційного
підприємства “Д”
про визнання договору оренди продовженим
в судовому засіданні взяли участь представники від:
позивача не з’явився
відповідача
В С Т А Н О В И В :
У серпні 2003 р. товариство з обмеженою відповідальністю “С”
звернулося до господарського суду Харківської області з позовом
до виробничо-експлуатаційного підприємства “Госпром” про
визнання договору оренди продовженим.
Рішенням господарського суду Харківської області від
10.10.2003р. (суддя О.А.Істоміна) в позові відмовлено, оскільки
відповідач, у встановлений законом строк, повідомив позивача, що
договір оренди пролонгований на новий термін не буде, в зв’язку
з тим, що він має намір використовувати спірні приміщення для
власних потреб.
Постановою Харківського апеляційного господарського суду від
02.02.2004 року вищевказане рішення суду скасовано, через
порушення норм процесуального права та прийнято нове рішення у
справі, яким відмовлено в позові з тих же мотивів.
Не погоджуючись з вказаною постановою суду позивач звернувся до
Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій
просить її скасувати, як таку, що винесена при неправильному
застосуванні норм матеріального та процесуального права.
Зокрема: заявник наголошує на тому, що судом в порушення вимог
ст. 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
не повно досліджені всі наявні у
справі матеріали.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи касаційної
скарги, перевіривши юридичну оцінку встановлених в справі
фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування
господарським судом норм матеріального та процесуального права,
суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню виходячи
з наступного.
Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
господарський суд оцінює докази за своїм
внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і
об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в
їх сукупності, керуючись законом.
Як встановив місцевий господарський суд, 01.01.2001 р. між
позивачем та відповідачем було укладено договір оренди № 314,
згідно з яким позивачу передано в оренду нежитлове приміщення
площею 410,7 м2, розташоване за адресою: м. Харків. Строк дії
договору встановлений до 31.12.2001 р.
У подальшому, 29.12.2001 р. та 02.01.2002 р. сторонами були
підписані додаткові угоди № № 314/1, 314/2 до договору оренди,
відповідно до яких строк дії договору продовжений до 31.12.2002
р. (а.с. 12-13).
Пунктом 8.5. договору оренди, який залишений без змін при
підписанні вищевказаних додаткових угод, передбачено, що договір
може бути продовженим на той самий термін і на тих самих умовах
лише у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення
або зміну договору протягом 30 календарних днів після закінчення
його строку.
Судами попередніх інстанцій вірно встановлено, що листами № 1429
від 21.11.2002 р., № 1541 від 25.12.2002 р. та № 13 від
09.01.2003 р. відповідач повідомляв позивача про те, що договір
оренди № 314 від 01.01.2001 р. на новий строк пролонгований не
буде (а.с. 17-19).
Таким чином, відповідач своєчасно, відповідно до умов договору
та вимог чинного законодавства (ч. 2 ст. 17 Закону України “Про
оренду державного та комунального майна” ( 2269-12 ) (2269-12)
), повідомив
позивача про припинення дії спірного договору, а також про те,
що спірні приміщення буде використано для власних потреб, у
зв’язку з чим відсутні підстави для задоволення позовної заяви
На підставі викладеного судові інстанції дійшли вірно висновку,
що підстави для задоволення позову відсутні.
Щодо доводів касаційної скарги, то в силу вимог ст. 111-7
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати
доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або
постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати
питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу
одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково
перевіряти їх. Касаційна інстанція лише на підставі встановлених
фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої та
апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального
права.
За таких обставин, Вищий господарський суд України дійшов
висновку, що постанова Харківського апеляційного господарського
суду від 02.02.2004р. є обґрунтованою і відповідає чинному
законодавству, а тому підстав для її скасування не вбачається.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України
П О С Т А Н О В И В:
Постанову Харківського апеляційного господарського суду від
02.02.2004р. залишити без змін, а касаційну скаргу – без
задоволення.