ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02.06.2004 Справа N 2-7/15622-2003
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого - судді
суддів
розглянувши у відкритому ДПІ у м. Ялті
судовому засіданні
касаційну скаргу
на постанову Севастопольського апеляційного
господарського суду від 19.02.04
у справі господарського суду Автономної
Республіки Крим
за позовом КП "ДР"
до ДПІ у м. Ялті
про визнання недійсним податкового
повідомлення рішення,
в судовому засіданні взяли участь представники:
від позивача не зявились,
від відповідача
В С Т А Н О В И В :
Рішенням від 09-18.Х11.03 господарського суду АР Крим задоволено
позовні вимоги про визнання недійсним податкового
повідомленнярішення ДПІ в м. Ялті від 02.10.03 № 3763/231, яким
визначена сума податкових зобов'язань з плати за землю в розмірі
8514 грн. та штрафні санкції в сумі 4257 грн.
Постановою від 19.02.04 Севастопольського апеляційного
господарського суду рішення від 09-18.ХІІ. 03 господарського суду
АР Крим залишено без змін.
Судові рішення мотивовані посиланням на ст. ст. 5,15 Закону
України "Про плату за землю" ( 2535-12 ) (2535-12)
( в редакції Закону
України від 19.09.96 № 378/96-ВР, далі Закон № 378/96-ВР
( 378/96-ВР ) (378/96-ВР)
), ст. 93 Закону України та висновками про те, що
підставою виникнення зобов'язань по сплаті податку на землю є
право власності чи право користування земельною ділянкою, якого
щодо спірних ділянок позивач не набув.
Не погоджуючись з судовими рішеннями ДПІ у м. Ялті звернулась до
Вищого господарського суду України з касаційною скаргою і просить
їх скасувати з огляду на те, що судами порушено ст. 2, ст. 5, ст.
15 Закону України № 378/96-ВР ( 378/96-ВР ) (378/96-ВР)
, оскільки не
враховано, що у зв'язку з наданням позивачу в користування
земельної ділянки, площею 1,2740 га в останнього виникло
зобов'язання по сплаті податку на землю за користування земельною
ділянкою в повному об'ємі. Чинне законодавство, що врегульовує
земельні та податкові правовідносини, зобов'язання по сплаті
податку на землю не ставить в залежність від використання
земельних ділянок для здійснення підприємницької діяльності.
Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в
касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних
обставин справи застосування норм матеріального і процесуального
права при винесенні оспорених судових актів знаходить необхідним
задовольнити касаційну скаргу частково з наступних підстав.
Судами встановлено, що на підставі рішення 45-ї сесії Ялтинської
міської ради 23 -го скликання № 21 від 01.03.02, позивачу надано в
оренду строком на 10 років земельну ділянку, загальною площею
12740 га, в тому числі по угіддях:
- земельна ділянка площею 10837 га забудовані землі, що
використовуються в комерційних цілях;
- земельна ділянка площею 0,1744 га - землі під вулицями,
набережними, площами;
- земельна ділянка площею 0,0159 га - зелені насадження загального
користування для обслуговування центрального міського продуктового
ринку.
Позивачем узгоджувалось і оплачувалось податкове зобов'язання по
земельному податку за період з березня 2002 р. по серпень 2003
року в сумі 9620 грн. щомісячно, за грудень 2002 р. - 9623 грн. за
gelek|ms ділянку площею 10837 га.
Висновки судів ґрунтуються на тому, що оскільки земельні ділянки
площею 0,1744 га та 0,0159 га зайняті під вулицями, набережними і
земельними насадженнями, то вони не можуть бути використані для
здійснення будь-якої діяльності і фактично ні в оренду, ні в
користування позивачу не передавались, а покладення на позивача
обов'язку по догляду за територією з дотриманням санітарних вимог
на прилеглій до ринку території не може регулюватись, як
використання спірних земельних ділянок в підприємницькій
діяльності.
Відповідно до ст. 116 Закону України юридичні особи набувають
права користування земельними ділянками за рішенням органів
виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх
повноважень.
Вказані вище висновки зроблено судами без врахування зазначеної
вище норми та п. 1.17 рішення Ялтинської міськради 23-го скликання
№ 21 від 01.03.02, яким позивачу надано в користування на умовах
оренди земельну ділянку загальною площею 12740 га, тобто в тому
числі і спірні земельні ділянки.
За змістом ст. 15 Закону України "Про плату за землю" ( 2535-12 ) (2535-12)
від 03.07.92 № 2535-ХІІ ( в редакції Закону України від 19.09.96
№ 378/96-ВР ( 378/96-ВР ) (378/96-ВР)
) обов'язок з плати за землю Закон
пов'язує не тільки з моментом виникнення права на користування
земельною ділянкою, а й з фактичним періодом перебування землі у
користуванні.
Фактичне використання спірних земельних ділянок позивачем не було
предметом дослідження судів, як і здійснення останнім сплати
земельного податку при статусі орендаря.
Висновки судів не містять правового та документального
обґрунтування зі спірних питань.
На підставі викладеного, колегія суддів зазначає. що спір був
розглянутий судом не в повному обсязі, що призвело до помилкових
та необґрунтованих рішень.
Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в
касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати
доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду,
рішення та постанова підлягають скасуванню з передачею справи на
новий розгляд до господарського суду АР Крим.
При новому розгляді справи місцевому господарському суду необхідно
врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати всі фактичні
обставини справи, надати об'єктивну оцінку доказам. які мають
юридичне значення для її розгляду, правильно застосувати норми
матеріального права, які регулюють спірні відносини.
На підставі зазначеного вище, керуючись ст. 111-5, 111-7, п. 3 ст.
111-9, 111-10, ст. 111-11 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу задовольнити частково.
Постанову від 19.02.04 Севастопольського апеляційного
господарського суду та рішення від 09-18.12.03 господарського суду
АР Крим зі справи 2-7/15622 - 2003 скасувати.
Справу направити на новий розгляд до господарського суду АР Крим.