ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02.06.2004 Справа N 2-7/15093-2003
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого – судді
суддів
розглянувши у відкритому Джанкойської об’єднаної державної
судовому засіданні податкової інспекції
касаційну скаргу
на постанову Севастопольського апеляційного
господарського суду від 18.02.2004
у справі № 2-7/15093-2003
господарського суду Автономної Республіки Крим
за позовом Джанкойської об’єднаної державної
податкової інспекції
до Приватної агрофірми “Д”
про звернення стягнення на активи
підприємства в сумі 60 213, 90 грн.,
за участю представників сторін від:
позивача
відповідача не з’явились
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від
11.11.2003 позов задоволено частково: звернуто стягнення на
активи приватної агрофірми “Д” в доход місцевого бюджету в сумі
57 926, 90 грн.. В іншій частині позову відмовлено, а також
розстрочив виконання рішення до 11.09.2004.
За результатами апеляційного провадження, Севастопольським
апеляційним господарським судом прийнято постанову від
18.02.2004, якою рішення місцевого господарського суду
скасовано, а в позові Джанкойської ОДПІ – відмовлено.
Джанкойська ОДПІ звернулась до Вищого господарського суду
України з касаційною скаргою, в якій просить постанову
Севастопольського апеляційного господарського суду від
18.02.2004 скасувати, а рішення господарського суду Автономної
Республіки Крим від 11.11.2003 скасувати в частині надання
відповідачу розстрочки виконання судового рішення, позовні
вимоги задовольнити.
Обґрунтовуючи касаційну скаргу, Джанкойська ОДПІ посилається на
неправильне застосування судом норм матеріального права, а саме:
ст. 10 Декрету Кабінету Міністрів України від 26.12.1992 № 13-92
“Про прибутковий податок з громадян” ( 13-92 ) (13-92)
, ст.ст. 1, 3, п.
4.2 ст. 4 Закону України від 21.12.2000 № 2181-ІІІ “Про порядок
погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та
державними цільовими фондами” ( 2181-14 ) (2181-14)
.
Заслухавши представника позивача, перевіривши юридичну оцінку
обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого
та постанові апеляційного господарських судів, проаналізувавши
правильність застосування судами норм матеріального та
процесуального права, колегія Вищого господарського суду
України,
В С Т А Н О В И Л А :
З матеріалів справи та встановлених обставин вбачається, що
приватна агрофірма “Д” зареєстрована рішенням Джанкойської
районної державної адміністрації від 23.11.1998
№ 02737845.0010009.
Відповідно ст. 1 Декрету Кабінету Міністрів України від
26.12.1992 № 13-92 “Про прибутковий податок з громадян”
( 13-92 ) (13-92)
платниками прибуткового податку (суб’єктами
оподаткування) в Україні є громадяни України, іноземні громадяни
та особи без громадянства (надалі - громадяни) як ті, що мають,
так i ті, що не мають постійного місця проживання в Україні.
Підприємства, установи й організації усіх форм власності,
фізичні особи - суб’єкти підприємницької діяльності, згідно
положень ст. 10 вказаного Декрету, після закінчення кожного
місяця, але не пізніше строку одержання в установах банків
коштів на виплату належних громадянам сум зобов’язані
перераховувати до бюджету суми нарахованого i утриманого
прибуткового податку за минулий місяць.
У відповідності до акту звірки від 15.09.2003 № 180/1701-5/2
заборгованостў перед бюджетом по прибутковому податку з громадян
по фактично виплаченим доходам фізичними особам приватної
агрофірми “Д”, складеного Джанкойською ОДПІ, станом на
01.07.2003 заборгованість складає 60 213, 90 грн..
За таких обставин, Джанкойська ОДПІ звернулась до господарського
суду з позовом про звернення стягнення на активи приватної
агрофірми “Д” в сумі 60 213, 90 грн. в доход місцевого бюджету
Джанкойського району, обґрунтовуючи тим, що юридичні особи не є
платниками прибуткового податку і податкові зобов’язання по
цьому виду податку ними не узгоджуються, картки особового
рахунку по прибутковому податку в органах податкової служби не
ведуться, у зв’язку з чим позивач не має можливості погасити
податковий борг засобами, передбаченими податковим
законодавством.
Задовольняючи позов частково, місцевий господарський суд виходив
з того, що вимоги позивача в частині стягнення з відповідача
100, 00 грн. не підлягають задоволенню з мотивів того, що згідно
довідки Джанкойської ОДПІ про заборгованість підприємства перед
бюджетом по прибутковому податку з громадян від 10.11.2003
№ 1731/10/1701 заборгованість перед бюджетом приватної агрофірми
“Д” погашена платіжним дорученням № 285 від 21.10.2003 складає
60 113, 90 грн. Крім того, позовні вимоги в частині стягнення з
відповідача 2 186, 70 грн. (у період з.08.1999 р. по вересень
2000 р.) не підлягають задоволенню з мотивів того, що позивачем
порушено строки позовної давності, передбачених ст. 71
Цивільного кодексу УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
.
Скасовуючи рішення місцевого господарського суду, господарський
суд апеляційної інстанції виходив з того, що: по-перше, статтею
3 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників
податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”
( 2181-14 ) (2181-14)
передбачений певний спосіб захисту прав – примусове
стягнення самих активів платника податків, а не звернення
стягнення на активи, як про це зазначено в позовній заяві і
рішенні місцевого господарського суду; по-друге, примусове
стягнення активів платника податків можливе тільки у рахунок
погашення податкових зобов’язань такого платника, проте
підприємство не є платником прибуткового податку з громадян.
За таких обставин, колегія суддів апеляційного господарського
суду дійшла висновку, що на теперішній час, у відповідача
відсутнє визначене самостійно або контролюючим органом податкове
зобов’язання, не сплаченого у встановлений законом строк, у
зв’язку з чим відсутні підстави для стягнення активів у рахунок
погашення податкового боргу.
Втім, колегія суддів Вищого господарського суду України не може
погодитись з висновками господарських судів виходячи з
наступного.
Так, господарські суди попередніх інстанцій належним чином не
дослідили підстави виникнення заборгованості підприємства перед
бюджетом по прибутковому податку з громадян, не встановили які
суми увійшли до вказаної заборгованості та за який період, чи
підприємство лише утримувало, але не перераховувало до бюджету
зазначену заборгованість. Також судами належним чином не
перевўрялось, чи було визначено за наслідками перевірки
контролюючим органом податкове зобов’язання шляхом прийняття
відповідного рішення.
Аналіз наведених доводів в їх сукупності свідчить про неповне
з’ясування судами першої та апеляційної інстанцій фактичних
обставин справи, що мають значення для правильного вирішення
спору, а, отже, і порушення вимог ст. 43 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
щодо всебічного,
повного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи в їх
сукупності, керуючись законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 111-5 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція перевіряє
юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у
рішенні або постанові господарського суду.
Оскільки відповідно до ч. 2 ст. 111-7 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція
не наділена повноваженнями щодо встановлення обставин справи, а
останні встановлені неповно, справа підлягає передачі на новий
розгляд до господарського суду першої інстанції.
Під час нового розгляду справи господарському суду першої
інстанції слід взяти до уваги викладене, вжити всі передбачені
законом заходи для всебічного, повного та об’єктивного
встановлення обставин справи, прав та обов’язків сторін і, в
залежності від встановленого та відповідно до вимог чинного
законодавства, вирішити спір.
Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, п. 3
ст. 111-9, ч. 1 ст. 111-10, ст. 111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України, –
П О С Т А Н О В И В:
1. Касаційну скаргу Джанкойської об’єднаної державної податкової
інспекції від 17.03.2004 № 772/10/10 задовольнити частково.
2. Рішення Автономної Республіки Крим від 11.11.2003 та
постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від
18.02.2004 скасувати, а справу № 2-7/15093-2003 передати на
новий розгляд до господарського суду Автономної Республіки Крим.