ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02.06.2004 Справа N 15/590
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого – судді
суддів
розглянувши у відкритому Державної податкової інспекції у
судовому засіданні м. Суми
касаційну скаргу
на постанову Харківського апеляційного
господарського суду від 10.03.2004
у справі № 15/590
господарського суду Сумської області
за позовом Відкритого акціонерного товариства
Комерційного банку “Н” в особі
регіонального управління “С”
до Державної податкової інспекції у
м. Суми
про зобов’язання вчинити певні дії,
за участю представників сторін від:
позивача
відповідача
В С Т А Н О В И В :
Рішенням господарського суду Сумської області від 25.12.2003,
яке залишено без змін постановою Харківського апеляційного
господарського суду від 10.03.2004, позов задоволено:
зобов’язано ДПІ в м. Суми здійснити дії по списанню пені в сумі
20 007, 26 грн., яка нарахована ВАТ комерційний банк “Н” в особі
СРУ “С” за період з 02.01.2001 по 01.02.2003 на податковий борг
в сумі 118 400, 00 грн., який виник після 31.12.1999.
Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами, ДПІ в
м. Суми звернулась до Вищого господарського суду України з
касаційною скаргою, в якій просить рішення місцевого та
постанову апеляційного господарських судів у даній справі
скасувати, а в задоволенні позовних вимог відмовити.
Обґрунтовуючи касаційну скаргу, ДПІ в м. Суми посилається на
неправильне застосування господарськими судами норм
матеріального права, оскільки при прийнятті судових актів судами
не було належним чином враховано положення ст. 18 Закону України
від 21.12.2000 № 2181-ІІІ “Про порядок погашення зобов’язань
платників податків перед бюджетами та державними цільовими
фондами” ( 2181-14 ) (2181-14)
з мотивів, які викладені у касаційній
скарзі.
Заслухавши представників сторін, перевіривши юридичну оцінку
обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого
та постанові апеляційного господарських судів, проаналізувавши
правильність застосування судами норм матеріального та
процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду
України вважає, що касаційна скарга ДПІ в м. Суми не підлягає
задоволенню виходячи з наступного.
З матеріалів справи та встановлених обставин вбачається, що ДПІ
в м. Суми була здійснена перевірка ВАТ Комерційного банку “Н” в
особі регіонального управління “С” з питання дотримання
податкового законодавства за період з 01.07.1999 по 01.07.2000
та складено акт № 22-314.
На підставі зазначеного акту, ДПІ в м. Суми прийнято рішення від
14.09.2000 № 982/22-314/14005646/27114 про застосування та
стягнення фінансових санкцій за порушення законодавства про
оподаткування, яким позивачу донараховано податок на прибуток в
сумі 36,26 тис. грн., податок на додану вартість в сумі 59,2
тис. грн., штраф у розмірі 59,2 тис. грн., штраф за не
реєстрацію банку як платника ПДВ у розмірі 59,2 тис. грн.
Згідно рішення господарського суду Сумської області від
03.02.2003 у справі № 4129-12/284, яке було залишено без змін
постановою Харківського апеляційного господарського суду від
08.04.2003, рішення ДПІ в м. Суми від 14.09.2000 № 982/22-314/-
14005646/27114 було визнано недійсним тільки в частині
застосування штрафу в сумі 59,2 тис. грн. за не реєстрацію банку
як платника ПДВ, в іншій частині позову було відмовлено.
Після винесення рішення господарського суду Сумської області від
03.02.2003 ДПІ в м. Суми нарахувала позивачу пеню в сумі 20
007,26 грн. за період з 02.01.2001 по лютий 2003 р. на
податковий борг в сумі 118 400 грн. (ПДВ 59,2 грн. та штраф 59,2
тис. грн.), який виник після 31.12.1999, про що ДПІ в м. Суми
повідомила позивача в листах від 12.05.2003 № 1984/10/19-108 та
від 04.07.2003 № 27646/19-309/10.
ДПІ в м. Суми було прийняте рішення від 31.03.2003 № 358/24-
14005646/13804 про списання податкового боргу в сумі 71 565, 72
грн., у т.ч. ПДВ - 59 200, 00 грн. (основний платіж); ПДВ – 9
494, 72 грн. (пеня); інших надходжень – 2 866, 00 грн. (основний
платіж); інших надходжень – 5, 00 грн. (пеня) на підставі Закону
України “Про державну податкову службу в Україні” ( 509-12 ) (509-12)
та
п. 18.1 ст. 18 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань
платників податків перед бюджетами та державними цільовими
фондами” ( 2181-14 ) (2181-14)
. Рішення ДПІ в м. Суми було прийняте після
зарахування в погашення боргу переплати по податку на прибуток,
який мав позивач.
Пеня в сумі 20 007, 26 грн. податковою інспекцією не була
включена до списання і, відповідно, не була списана.
Згідно листів ДПІ в м. Суми від 12.05.2003 № 1984/10/19-108 та
від 04.07.2003 № 27646/19-309/10 пеня в сумі 20 007, 26 грн. не
підлягає списанню, оскільки вона нарахована з 02.01.2001 на
податковий борг, який виник після 31.12.1999.
Відповідно до пп. 18.1.1 та 18.1.2 п. 18.1 ст. 18 Закону України
“Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед
бюджетами та державними цільовими фондами” ( 2181-14 ) (2181-14)
,
визначено списання та розстрочення податкового боргу, пов’язані
з відміною картотеки, а саме: списанню з платників податків
підлягає податковий борг, який виник станом на 31.12.1999 і не
сплачений на день набрання чинності цією статтею, податковий
борг, який виник у період з 01.01.2000 до 01.01.2001 і не
сплачений на день набрання чинності цією статтею може бути за
бажанням платника податку розстрочений.
Підпункт 18.1.3 п. 18.1 ст. 18 Закону України “Про порядок
погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та
державними цільовими фондами” ( 2181-14 ) (2181-14)
передбачає, що
списанню з платників податків підлягають також пеня та штрафні
санкції, нараховані на податковий борг, визначений у пп. 18.1.1
та пп. 18.1.2 цього пункту, та несплачені до дня набрання
чинності цією статтею.
За таких обставин, апеляційний господарський суд підтримав
висновки місцевого господарського суду стосовно того, що
податковий борг у розмірі 118 400, 00 грн. (ПДВ 59,2 тис. грн.
та штраф 59,20 тис. грн.), на який нарахована пеня в сумі 20
007, 26 грн., виник у першій половині 2000 р. згідно акту
перевірки від 05.09.2000 № 22-314 та відповідно рішення про
застосування та стягнення фінансових санкцій від 14.09.2000 №
982/22-314/1400564/27114. Зазначений податковий борг був
частково списаний за рішенням ДПІ в м. Суми № 358/24-
14005646/13804 від 31.03.2003 та частково погашений внаслідок
зарахування переплати по податку на прибуток, яку мав позивач.
Тобто, податковий борг у розмірі 118 400, 00 грн. станом на
момент набрання чинності статтею 18 Закону України “Про порядок
погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та
державними цільовими фондами” ( 2181-14 ) (2181-14)
, позивачем сплачений
не був.
Підпунктом 18.1.3 п. 18.1 ст. 18 Закону України “Про порядок
погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та
державними цільовими фондами” ( 2181-14 ) (2181-14)
встановлені фактично
дві умови для списання з платників податку пені та штрафних
санкцій, а саме: по-перше, щоб вони були нараховані на
податковий борг, визначений у підпунктах 18.1.1. та 18.1.2., по-
друге, пеня та штрафні санкції повинні бути не сплачені до
набрання чинності цією статтею.
Таким чином, апеляційний господарський суд дійшов правильного
висновку про те, що пеня у розмірі 20 007, 26 грн., яка
нарахована за період з 02.01.2001 на податковий борг, який
відповідає вимогам підпункту 18.1.2. вказаного Закону, повинна
бути списана згідно підпункту 18.1.3 п. 18.1 ст. 18 Закону
України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків
перед бюджетами та державними цільовими фондами” ( 2181-14 ) (2181-14)
.
За таких обставин, колегія суддів Вищого господарського суду
України дійшла висновку, що рішення місцевого та постанова
апеляційного господарських судів у даній прийняті з урахуванням
всіх обставин справи та відповідно до законодавства, тому
підстави для їх зміни чи скасування не вбачається.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, п. 1 ч. 1
ст. 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України, –
П О С Т А Н О В И В :
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Суми від
25.03.2004 № 16614/9/10-008 залишити без задоволення, а
постанову Харківського апеляційного господарського суду від
10.03.2004 у справі № 15/590 – без змін.