ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01.06.2004 Справа N 15/179
м. Київ
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого, судді Кузьменка М.В.,
суддів Васищака І.М., Палій В.М.,
за участю представників сторін А.А.А. (дов. від 22.10.02), Б.Б.Б.
(дов. від 26.05.04), розглянувши у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу приватного підприємця В.В.В.
на рішення від 11 - 16 липня 2003 року господарського суду
Рівненської області та постанову від
20 листопада 2003 року Львівського апеляційного
господарського суду
у справі № 15/179 господарського суду Рівненської області
за позовом Українського державного підприємства поштового
зв'язку "XXX" в особі H-ської дирекції
до приватного підприємця В.В.В.
третя особа колективне сільськогосподарське підприємство "YYY"
про визнання недійсним договору від 14 вересня 2000 року купівлі-
продажу
ВСТАНОВИВ:
Рішенням від 11-16 липня 2003 року господарського суду Рівненської
області (суддя В. Коломис), залишеним без змін постановою від 20
листопада 2003 року Львівського апеляційного господарського суду,
позов задоволено з мотивів продажу майна не власником і не
додержання форми договору.
Приватний підприємець В.В.В. наполягає на касаційному перегляді
судових рішень у даній справі з огляду на неправильне застосування
господарськими судами статей 48, 63, 145 і 225 Цивільного кодексу
Української РСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, порушення статей 12 і 54 Закону
України "Про власність" ( 697-12 ) (697-12)
та статей 47, 33, 34, 81
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
і
просить їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким в позові
відмовити.
Українське державне підприємство поштового зв'язку "XXX" в особі
H-ської дирекції проти доводів касаційної скарги заперечує і
просить в її задоволенні відмовити.
Сторони належним чином були повідомлені про час і місце судового
засідання, проте колективне сільськогосподарське підприємство
"YYY" право на подання відзиву на касаційну скаргу не використало
і його представник в судове засідання не з'явився.
Колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з
наступних підстав.
Позивач звернувся до господарського суду з позовом про визнання
недійсним договору купівлі-продажу приміщення від 14 вересня 2000
року, укладеного внаслідок обману з метою, суперечною інтересам
суспільства, і проданого без волі власника.
Встановивши, що продавець не є власником спірного майна, місцевий
господарський суд задовольнив позов, визнавши, що спірна угода
була укладена з порушенням закону.
Крім того, господарський суд апеляційної інстанції встановив
порушення учасниками угоди правила статті 227 Цивільного кодексу
Української РСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, відповідно до якого зазначена угода
мала бути нотаріально посвідчена.
Такі висновки господарських судів не можна вважати обґрунтованими.
Угода може бути визнана недійсною виключно з підстав та з
наслідками, передбаченими законом, і господарські суди мали
застосувати до спірних правовідносин закон, який передбачає
підстави визнання угоди недійсною і вказує юридичні наслідки
недійсності угоди.
Стаття 225 Цивільного кодексу Української РСР ( 1540-06 ) (1540-06)
передбачає наслідки продажу майна не власником - якщо продавець
майна не є його власником, покупець набуває права власності у
випадках, коли згідно з статтею 145 цього кодексу ( 1540-06 ) (1540-06)
власник не вправі витребувати від нього майно.
Таким чином, застосування правила статті 225 Цивільного кодексу
Української РСР ( 1540-06 ) (1540-06)
обумовлює визначення судом меж захисту
власником порушеного права і відповідних наслідків для
контрагентів - господарські суди, визначаючи недійсним договір від
9 вересня 2000 року в силу того, що він не відповідає вимогам
статті 225 Цивільного кодексу Української РСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, мали
одночасно вирішити питання наслідків визнання його недійсним.
Крім того, господарські суди, встановлюючи факт продажу майна не
власником, залишили поза увагою і не дали правової оцінки іншим
підставам заявленого позову - укладення договору внаслідок обману
з метою, суперечною інтересам суспільства.
Також слід визнати, що застосування до спірних правовідносин
правила статті 227 Цивільного кодексу Української РСР ( 1540-06 ) (1540-06)
є помилковим, оскільки предметом господарської операції був не
жилий будинок.
За таких обставин, касаційна інстанція вважає юридичну оцінку,
дану місцевим і апеляційним судами обставинам справи такою, що не
відповідає чинному законодавству, а тому оскаржені заявником
рішення і постанова підлягають скасуванню, а справа направленню на
новий розгляд, при якому суду слід урахувати викладене, вжити всіх
передбачених законом заходів до всебічного, повного й об'єктивного
з'ясування обставин справи, дійсних прав та обов'язків сторін і
залежно від установленого ухвалити відповідне рішення.
Керуючись статтями 111-5, 111-7, 111-9 - 111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу приватного підприємця В.В.В. задовольнити
частково.
Рішення від 11-16 липня 2003 року господарського суду Рівненської
області та постанову від 20 листопада 2003 року Львівського
апеляційного господарського суду у справі № 15/179 скасувати,
справу передати на новий розгляд до господарського суду
Рівненської області.
Головуючий, суддя М. В. Кузьменко
Суддя І. М. Васищак
Суддя В. М. Палій