ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01.06.2004 Справа N 39/9
Вищий господарський суд України у складі: суддя головуючий, судді
розглянув касаційну скаргу Державного комітету зв'язку та
інформатизації України, м. Київ (далі - Держкомзв'язок)
на рішення господарського суду міста Києва від 26.01.2004 та
постанову Київського апеляційного господарського суду від
12.03.2004
зі справи № 39/9
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Виробнича
компанія "К", м. Сімферополь (далі - ТОВ "ВК "К")
до Держкомзв'язку
про визнання недійсним розпорядження від 23.12.2003 № 419,
спонукання видати ліцензію на право надання послуг місцевого
телефонного зв'язку;
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на
стороні позивача - Сімферопольська міська рада, м. Сімферополь.
Судове засідання проведено за участю представників сторін:
позивача, відповідача, третьої особи - не з'явились.
За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд
України
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду міста Києва від 26.01.2004, залишеним
без змін постановою Київського апеляційного господарського суду
від 12.03.2004, позов задоволено: визнано недійсним розпорядження
Держкомзв'язку від 23.12.2003 № 419; Держкомзв'язок зобов'язано
видати ТОВ "ВК "К" ліцензію на право надання послуг місцевого
телефонного зв'язку (крім відомчих об'єктів) з правом створення
власної мережі ємністю понад 1000 абонентських номерів на
території Автономної Республіки Крим. Мотивами судових рішень по
суті спору зазначено те, що у Держкомзв'язку не було підстав для
прийняття рішення про відмову ТОВ "ВК "К" у видачі ліцензії на
право надання послуг телефонного зв'язку (крім відомчих об'єктів),
оскільки позивачем не наведено недостовірних даних у документах,
поданих для отримання цієї ліцензії.
У касаційній скарзі від 31.03.2004 до Вищого господарського суду
Украєни Держкомзв'язок просить скасувати рішення судових інстанцій
по суті спору зі справи і прийняти нове рішення, яким відмовити у
задоволенні позовних вимог. Скаргу мотивовано тим, що рішення
господарського суду Автономної Республіки Крим від 27.10.2003 у
справах № 2-8/5849-2003 та № 2-8/5848-2003 за позовами ТОВ "ВК "К"
до Сімферопольської міської ради про спонукання до укладення
договорів оренди нерухомого майна не можна вважати належними
доказами, які підтверджують право ТОВ "ВК "К" на оренду виробничих
приміщень, оскільки у мотивувальній частині постанови Вищого
господарського суду України від 25.09.2002 зі справи
№ 2-8/2850-2002 за позовом ВАТ "У" до ТОВ "ВК "К" про повернення
орендованого майна зазначено, що приміщення за адресою у місті
Сімферополь увійшли в цілісний майновий комплекс, який було
передано у власність ВАТ "У".
Сторони відповідно до статті 111-4 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
(далі - ГПК) належним чином
повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.
Представники третьої особи - Сімферопольської міської ради в
судове засідання не з'явились.
У судовому засіданні Держкомзв'язком заявлено клопотання про
зупинення розгляду касаційної скарги у зв'язку з прийняттям до
провадження ухвалою господарського суду міста Києва від 27.05.2004
№ 6/282 позовної заяви ВАТ "У" про визнання недійсним рішення
Сімферопольської міської ради від 12.12.2001 № 380. Касаційною
інстанцією відхилено це клопотання з огляду на те, що фактичні
дані у справі за вимогою ВАТ "У" не є преюдиціальними для справи
№ 39/9.
Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями обставин
справи та правильність застосування ними норм матеріального і
процесуального права, заслухавши пояснення представників сторін,
Вищий господарський суд України дійшов висновку про наявність
підстав для часткової зміни судових рішень.
Судовими інстанціями у справі встановлено, що:
- ТОВ "ВК "К" звернулося до Держкомзв'язку із заявою від
04.12.2003 про видачу ліцензії на надання послуг місцевого
телефонного зв'язку (крім відомчих об'єктів) з правом створення
власної мережі ємністю понад 1000 абонентських номерів на
території Автономної Республіки Крим, до якої були додані усі
необхідні документи;
- Держкозв'язком прийнято розпорядження від 23.12.2003 № 419 про
відмову ТОВ "ВК "К" у видачі ліцензії на надання послуг місцевого
телефонного зв'язку (крім відомчих об'єктів) на підставі частини
третьої статті 11 Закону України "Про ліцензування певних видів
господарської діяльності" ( 1775-14 ) (1775-14)
у зв'язку з недостовірністю
даних у документах, поданих заявником для отримання ліцензії;
недостовірними, за висновком Держкозв'язку, є дані, що
підтверджують право власності ТОВ "ВК "К" або оренди ним
виробничих приміщень;
- рішеннями господарського суду Автономної Республіки Крим від
27.10.2003 у справах № 2-8/5849-2003 та № 2-8/5848-2003
Сімферопольську міську раду зобов'язано укласти з ТОВ "ВК "К"
договори оренди нерухомого майна за адресами у місті Сімферополь;
- факти, встановлені у постанові Вищого господарського суду
України від 25.09.2002 у справі № 2-8/2850-2002 за позовом ВАТ "У"
до ТОВ "ВК "К" про повернення орендованих приміщень за адресою у
місті Сімферополь, не спростовують змісту резолютивної частини
рішень господарського суду Автономної Республіки Крим від
27.10.2003 у справах № 2-8/5849-2003 та № 2-8/5848-2003.
Причиною виникнення спору у справі стало питання щодо
правомірності розпорядження Держкомзв'язку про відмову ТОВ "ВК "К"
у видачі ліцензії на надання послуг телефонного зв'язку (крім
відомчих об'єктів).
Згідно з пунктом 48 статті 9 Закону України "Про ліцензування
певних видів господарської діяльності" ( 1775-14 ) (1775-14)
(у редакції
станом на 22.05.2005), що був чинним на час виникнення спірних
правовідносин сторін спору у цій справі, ліцензуванню підлягало
надання суб'єктами господарської діяльності послуг телефонного
зв'язку (крім відомчих об'єктів).
Відповідно до статті 1 Закону України "Про ліцензування певних
видів господарської діяльності" ( 1775-14 ) (1775-14)
(далі - Закон) орган
ліцензування - орган виконавчої влади, визначений Кабінетом
Міністрів України, або спеціально уповноважений виконавчий орган
рад для ліцензування певних видів господарської діяльності. Згідно
з пунктом 12 Переліку органів ліцензування, затвердженого
постановою Кабінету Міністрів України від 14.11.2000 № 1698
( 1698-2000-п ) (1698-2000-п)
, Держкомзв'язок є органом ліцензування, зокрема,
такого виду господарської діяльності, як надання послуг
телефонного зв'язку (крім відомчих об'єктів).
Відповідно до припису частини п'ятої статті 10 Закону ( 1775-14 ) (1775-14)
для окремих видів господарської діяльності, що підлягають
ліцензуванню, до заяви про видачу ліцензії також додаються
документи, вичерпний перелік яких встановлюється Кабінетом
Міністрів України за поданням спеціально уповноваженого органу з
питань ліцензування.
Згідно з пунктом 25 Переліку документів ( 756-2001-п ) (756-2001-п)
, які
додаються до заяви про видачу ліцензії для окремого виду
господарської діяльності, затвердженого постановою Кабінету
Міністрів України від 04.07.2001 № 756, до кола документів, які
додаються до заяви про видачу ліцензії для надання послуг
телефонного зв'язку (крім відомчих об'єктів) відносяться, зокрема,
засвідчені в установленому порядку копії документів, що
підтверджують право власності суб'єкта господарської діяльності
або оренди ним виробничих приміщень.
Відповідно до припису частини третьої статті 11 Закону ( 1775-14 ) (1775-14)
підставами для прийняття рішення про відмову у видачі ліцензії є,
зокрема, недостовірність даних у документах, поданих заявником,
для отримання ліцензії.
Судові інстанції у справі дійшли правильного висновку, що у
документах, доданих до заяви ТОВ "ВК "К" про видачу ліцензії, не
було недостовірних даних стосовно підтвердження ним свого права
оренди виробничих приміщень. Рішеннями господарського суду
Автономної Республіки Крим від 27.10.2003 у справах № 2-8/5849-
2003 та № 2-8/5848-2003 зобов'язано Сімферопольську міську раду
укласти з ТОВ "ВК "К" договори оренди нерухомого майна за адресами
у місті Сімферополь. Зазначені рішення відповідно до вимог статті
85 ГПК ( 1798-12 ) (1798-12)
набрали законної сили.
Згідно з частиною другою статті 35 ГПК ( 1798-12 ) (1798-12)
факти,
встановлені рішенням господарського суду під час розгляду однієї
справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких
беруть участь ті самі сторони. Сімферопольська міська рада бере
участь у справі № 39/9 як третя особа, яка не заявляла самостійних
вимог на предмет спору. Відповідно до частини четвертої статті 27
ГПК ( 1798-12 ) (1798-12)
треті особи, які не заявляють самостійних вимог,
користуються процесуальними правами і несуть процесуальні
обов'язки сторін, крім права на зміну підстави і предмета позову,
збільшення чи зменшення розміру позовних вимог, а також на відмову
від позову або визнання позову. Отже, факти, встановлені у справах
№ 2-8/5849-2003 та № 2-8/5848-2003, є преюдиціальними для судових
інстанцій у справі № 39/9.
Зазначені скаржником факти, встановлені у постанові Вищого
господарського суду України від 25.09.2002 зі справи № 2-
8/2850-2002 за позовом ВАТ "У" до ТОВ "ВК "К" про повернення
орендованих приміщень за адресою у місті Сімферополь, не
спростовують змісту мотивувальної та резолютивної частин рішень
господарського суду Автономної Республіки Крим від 27.10.2003 у
справах № 2-8/5849-2003 та № 2-8/5848-2003, оскільки, поперше, з
огляду на суб'єктний склад сторін у справі № 2-8/2850- 2002 ці
факти не можна вважати преюдиціальними, а, по-друге, відповідна
постанова касаційної інстанції прийнята роком раніше від названих
судових рішень суду першої інстанції.
З огляду на викладене судові інстанції дійшли правильного висновку
про необхідність задоволення позовної вимоги ТОВ "ВК "К" про
визнання недійсним розпорядження Держкомзв'язку від 23.12.2003
№ 419.
Однак судові інстанції у справі дійшли помилкового висновку щодо
можливості розгляду позовної вимоги ТОВ "ВК "К" про спонукання
Держкомзв'язку видати ліцензію на право надання послуг місцевого
телефонного зв'язку.
Судом першої інстанції судове рішення по суті спору у цій справі
прийнято 26.01.2004, тобто після набрання чинності Цивільним
кодексом України ( 435-15 ) (435-15)
(далі - ЦК). Відповідно до припису
частини другої пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень до
цього Кодексу щодо цивільних відносин, які виникли до набрання
чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу
застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або
продовжують існувати після набрання ним чинності.
Згідно з частиною 3 статті 91 ЦК ( 435-15 ) (435-15)
юридична особа може
здійснювати окремі види діяльності, перелік яких встановлюється
законом, після одержання нею спеціального дозволу (ліцензії).
У статті 16 ЦК ( 435-15 ) (435-15)
не передбачено такого способу захисту
цивільного права та інтересів, як спонукання відповідного органу
видати ліцензію на право здійснення окремого виду діяльності. У
частині 2 цієї статті закріплено, що суд може захистити цивільне
право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або
законом. Однак у Законі та Господарському кодексі України також не
передбачено такого способу захисту цивільного права суб'єкта
господарськоє діяльності, як спонукання відповідного органу видати
ліцензію на право здійснення окремого виду діяльності. Отже, ТОВ
"ВК "К" звернувся до суду у спосіб судового захисту (зміст
позову), що не передбачений чинним законодавством України. Тому
провадження у справі за позовною вимогою ТОВ "ВК "К" про
спонукання Держкомзв'язку видати ліцензію на право надання послуг
місцевого телефонного зв'язку підлягає припиненню на підставі
пункту 1 частини першої статті 80 ГПК ( 1798-12 ) (1798-12)
, оскільки цей
спір не підлягає вирішенню в господарських судах України.
Керуючись статтями 111-7 - 111-11 ГПК ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий
господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
1. Касаційну скаргу Державного комітету зв'язку та інформатизації
України зі справи № 39/9 задовольнити частково.
2. Рішення господарського суду міста Києва від 26.01.2004 та
постанову Київського апеляційного господарського суду від
12.03.2004 з цієї справи змінити: припинити провадження у справі
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Виробнича
компанія "К" про спонукання Державного комітету зв'язку та
інформатизації України видати ліцензію на право надання послуг
місцевого телефонного зв'язку.
В інший частині зазначені рішення та постанову залишити без змін.