ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01.06.2004 Справа N 32/616
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Т.Б. Дроботової - головуючого
Н.О. Волковицької
Г.М. Фролової
за участю представників:
позивача Колесник О.В. – дов. від 05.03.2004 року
відповідача Нікітін О.С. – дов від 26.01.2004 року
розглянувши у Державної податкової інспекції у
відкритому судовому Голосіївському районі м. Києва
засіданні касаційну
скаргу
на постанову Київського апеляційного господарського
суду від 09.03.2004 року
у справі № 32/616 господарського суду міста Києва
за позовом Приватного підприємства “Ольст”
до Державної податкової інспекції у
Голосіївському районі м. Києва
про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення
Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва
від 19.08.2003 року № 0000012309/0
В С Т А Н О В И В:
У серпні 2003 року Приватне підприємство “Ольст” звернулось до
господарського суду міста Києва з позовом до Державної
податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва про
визнання недійсним податкового повідомлення-рішення Державної
податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва від
19.08.2003 року № 0000012309/0, яке прийнято на підставі акта
перевірки Державної податкової інспекції у Голосіївському районі
м. Києва, з якого вбачається, що оскільки Приватним
підприємством “Ольст” не надано для перевірки документи, які б
підтверджували правомірність формування валових витрат та
податкового кредиту, відповідачем встановлено порушення
підпунктів 7.2.1, 7.2.3 пункту 7.2, підпунктів 7.4.1, 7.4.5
пункту 7.4 статті 7 Закону України “Про податок на додану
вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
.
Рішенням господарського суду міста Києва від 05.12.2003 року
(суддя Хрипун О.О.), залишеним без змін постановою Київського
апеляційного господарського суду від 09.03.2004 року (судді:
Острович С.Е. - головуючий, Алданова С.О., Сотніков С.В.), позов
задоволено: визнано недійсним податкове повідомлення-рішення
Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва
від 19.08.2003 року № 0000012309/0.
Мотивуючи судові рішення, господарські суди першої та
апеляційної інстанції виходили з того, що позивач мав податкову
накладну, оформлену у відповідності до вимог підпункту 7.2.1
пункту 7.2 статті 7 Закону України “Про податок на додану
вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
на підтвердження суми податкового
кредиту, в зв’язку з чим підстав для неприйняття 7 492 000,00
грн. до податкового кредиту позивача та зменшення бюджетного
відшкодування на цю суму у відповідача не було.
Не погоджуючись з рішенням та постановою Державна податкова
інспекція у Голосіївському районі м. Києва звернулась до Вищого
господарського суду України з касаційною скаргою на постанову
Київського апеляційного господарського суду від 09.03.2004 року,
в якій просить рішення та постанову у справі скасувати, прийняти
нове рішення яким у позові відмовити, мотивуючи касаційну скаргу
доводами про неправильне застосування судом норм процесуального
права, а саме: статті 105 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Приватне підприємство “Ольст” надало відзив та доповнення до
відзиву на касаційну скаргу, в яких просить рішення та постанову
у даній справі залишити без змін, а касаційну скаргу Державної
податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва - без
задоволення.
Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення представників
сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет
правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх
встановлення в рішенні та постанові, колегія суддів вважає, що
касацўйна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна
інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи
перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції
норм матеріального і процесуального права.
Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати
доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або
постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати
питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу
одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково
перевіряти докази.
У касаційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги,
що не були предметом розгляду в суді першої інстанції (стаття
111-7 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
).
Як встановлено господарськими судами першої та апеляційної
інстанцій в акті перевірки від 18.08.2003 року
№ 292-23/09-31722619 зроблено висновок про порушення позивачем
підпунктів 7.2.1, 7.2.3 пункту 7.2, підпункту 7.4.1, 7.4.5
пункту 7.4 статті 7 Закону України “Про податок на додану
вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
. Висновок акта мотивований
непредставленням підприємством достовірних документів
бухгалтерського та податкового обліку, які підтверджують
податковий кредит, відображений у декларації по податку на
додану вартість за травень 2003 року у сумі 7492000,00 грн.
Інших обставин акт перевірки не містить.
Ухвалюючи судові рішення господарські суди першої та апеляційної
інстанцій дали оцінку вище зазначеним обставинам та дійшли
висновку про те, що позивач мав податкову накладну, оформлену у
відповідності до вимог підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7
Закону України “Про податок на додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
,
яка підтверджує правомірність формування позивачем валових
витрат та податкового кредиту, в звязку з чим у відповідача не
було законних підстав для зменшення валових витрат позивача та
зменшення суми податкового кредиту.
Судова колегія вважає, що такий висновок господарського суду
першої та апеляційної інстанцій відповідає фактичним обставинам
справи та вимогам діючого законодавства виходячи з наступного.
Відповідно до підпункту 7.4.1. пункту 7.4. статті 7 Закону
України “Про податок на додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
податковий кредит звітного періоду складається із сум податків,
сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у
зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких
відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу).
Пункт 7.5 зазначеного Закону ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
визначає дату
виникнення права платника податку на податковий кредит - дату
здійснення першої з подій: або дата списання коштів з
банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт,
послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в
разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або
комерцўйних чеків; або дата отримання податкової накладної, що
засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт,
послуг).
Відповідно до підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 зазначеного
Закону ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
платник податку зобов'язаний надати покупцю
податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками:
а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування
податкової накладної; в) назву юридичної особи або прізвище,
ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник
податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку
(продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або
місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як
платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру)
товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну
назву отримувача; ж) ціну продажу без врахування податку; з)
ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні;
и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням
податку.
Доводи відповідача, викладені у касаційній скарзі, щодо
невідповідності адрес сторін зазначених у податковій накладній
не беруться судовою колегією до уваги, оскільки, як встановлено
господарськими судами першої та апеляційної інстанцій вказана
обставина не була зазначена в акті перевірки, на підставі якого
прийнято оспорюване податкове повідомлення рішення, а відповідно
до статті111-7 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція виходить з обставин,
встановлених у даній справі судом першої та апеляційної
інстанції.
Посилання відповідача в касаційній скарзі на приписи статті 105
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
не
беруться судом до уваги, оскільки господарськими судами першої
та апеляційної інстанцій у прийнятті судових рішень забезпечено
дотримання вимог статей Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
щодо всебічного, повного та об'єктивного
дослідження усіх фактичних обставин справи відповідно до чинного
законодавства та надано належну юридичну оцінку наявним у
матеріалах справи доказам.
Враховуючи наведене, судова колегія вважає, що рішення та
постанова у справі прийняті у відповідності з нормами
матеріального та процесуального права, підстав для їх зміни чи
скасування не вбачається.
З огляду на викладене та керуючись статтями 111-5, 111-7,
пунктом 1 статті 111-9, статтею 111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України
П О С Т А Н О В И В:
Рішення господарського суду міста Києва від 05.12.2003 року та
постанову Київського апеляційного господарського суду від
09.03.2004 року у справі № 32/616 господарського суду міста
Києва залишити без змін, а касаційну скаргу Державної податкової
інспекції у Голосіївському районі м. Києва – без задоволення.