ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29.04.2004 Справа N 29/729
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого Першикова Є.В.,
судді
суддів Савенко Г.В.
Ходаківської І.П.
розглянувши
касаційну Державної податкової інспекції у Дніпровському
скаргу районі м. Києва
на постанову від 19.01.2004р. Київського
апеляційного господарського суду
у справі № 29/729 Господарського суду м. Києва
за позовом Відкритого акціонерного товариства “Дарниця”
до Державної податкової інспекції у Дніпровському
районі м. Києва
про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення
За участю представників сторін:
позивача – Ляпін Д.В., за довіреністю
відповідача – Торута О.З., за довіреністю
Дзюба В.В., за довіреністю
В С Т А Н О В И В:
Відкрите акціонерне товариство “Дарниця” (позивач) звернулось до
Господарського суду міста Києва з позовною заявою, в якій
просить визнати недійсними податкові повідомлення-рішення
Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва
№ 0000072303/0 та № 0000052303/0 від 31.10.2003р. В процесі
розгляду справи позивач уточнив свої вимоги, а саме: просив суд
визнати недійсним податкове повідомлення-рішення від
31.10.2003р. № 0000072303/0 повністю, а податкове
повідомлення-рішення від 31.10.2003р. № 0000052303/0 частково, в
частині визнання завищеними сум бюджетного відшкодування з ПДВ в
розмірі 1826687,17 грн.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.12.2003р. (суддя
Усатенко І.В.), яке залишено без змін постановою від
19.01.2004р. Київського апеляційного господарського суду
(колегія суддів О.В.Муравйов, В.М.Коваленко, О.В.Вербицька)
позовні вимоги ВАТ “Дарниця” було задоволено.
Державна податкова інспекція у Дніпровському районі м. Києва
звернулася до Вищого господарського суду України з касаційною
скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду
міста Києва від 15.12.2003р. та постанову від 19.01.2004р.
Київського апеляційного господарського суду, і прийняти нове
рішення, яким відмовити ВАТ “Дарниця” в задоволенні позовних
вимог.
Розглянувши матеріали справи та касаційної скарги,
проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин
справи правильність застосування судом норм матеріального та
процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга
не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Як встановлено місцевим та апеляційним судами, 31.10.2003р.
Державною податковою інспекцією у Дніпровському районі м. Києва
на підставі Акта перевірки № 8802,23-500-04012997 від
30.10.2003р. були прийняті податкові повідомлення-рішення:
- № 0000052303, яким з посиланням на п.п. 7.3.1. ст. 7 Закону
України “Про податок на додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
№ 168/97-ВР від 03.04.1997р. виявлено завищення бюджетного
відшкодування з податку на додану вартість за податковою
декларацією № 99445 від 20.08.2003р. за липень 2003р. за ставкою
20%, зазначену суму бюджетного відшкодування зменшено позивачеві
на 1837129грн.;
- № 0000072303/0, яким з посиланням на п.п. 7.3.1 п. 7.5 ст. 7
Закону України “Про податок на додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
№ 168/97-ВР від 03.04.1997р. визначено суму податкового
зобов'язання за платежем: податок на додану вартість: основний
платіж у сумі 189980 грн., штрафні (фінансові) санкції по ПДВ у
розмірі 56994грн., всього 264974 грн.
Зазначені повідомлення-рішення були прийнятті на підставі
висновків акта перевірки ДПІ у Дніпровському районі м. Києва
№ 8802/23-500-04012997 від 30.10.2003 року “Про результати
позапланової документальної перевірки правильності визначення
сум податку на додану вартість, заявлених про відшкодування за
липень 2003 року ВАТ “Дарниця”, яким серед іншого встановлено,
що в липні загальний обсяг реалізації за липень 2003р. становить
1750035 грн., податкове зобов'язання з ПДВ 350007 грн.
Перевіркою встановлено, що загальний обсяг операцій, які
оподатковуються за ставкою 20% становить 1750035,00 грн., сума
ПДВ 350007,00 грн.; коригування (зменшення податкового
зобов'язання) на основі попередніх звітних періодів становить
12863,00 грн., з них 10442 грн. - ДГО “Житло Інвест”,
встановлено порушення ст. 7 Закону України “Про податок на
додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, п. 5.6.2. Наказу ДПА України від
30.05.1997р. № 166 “Порядок заповнення та подання податкової
декларації з податку на додану вартість”, за даними перевірки
сума податкових зобов'язань становить 347709 (рядок 9),
відхилення в сумі 10565 грн. за зазначеною господарською
операцією; за даними платника податку обсяг придбаних в липні
2003р. товарів (робіт, послуг) на митній території України,
вартість яких відноситься до складу валових витрат обігу для
цілей здійснення операцій, що підлягають оподаткуванню,
складають без врахування ПДВ 10847800, сума ПДВ 2169560 грн.
Зазначені документи знаходяться в матеріалах справи.
В заяві про уточнення позовних вимог позивач визнає факт
порушення п. 4.5 ст. 4, ст. 7 Закону України “Про податок на
додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
при помилковому коригуванні
податкового зобов'язання 10441, 83 грн. в липні 2003р., а тому
ці висновки акта перевірки не оспорюються.
Судом встановлено, що ВАТ “Дарниця” надало перевіряючим договір
про надання послуг № 2 від 14.05.2002р. ПП “Промонтажсервіс”, в
якому передбачено виконання переліку робіт, у т.ч. аналіз ринку
жилих приміщень в місті Києві, з визначенням динаміки зміни
вартості житла по усіх районах міста, підбір будівельних
майданчиків для здійснення будівництва житлових будинків у
м. Києві, пошук інвесторів, для здійснення забудови територій у
місті Києві. Причому пошук інвесторів вважається здійсненим
після підписання угод (контрактів, договорів, угод про наміри)
замовника та знайдених інвесторів. Між сторонами укладений Акт
№ 1 виконаних робіт від 29.07.2003р. до Договору, де вказана
вартість зазначених робіт, та підтверджено факт надання послуг
на загальну суму 12100000. В Акті відображено укладання Угоди
від 17.07.2003р. про наміри між позивачем та ВАТ “Голосіївський
завод стінових матеріалів і конструкцій” на суму 225000000 грн.
(по житловому комплексу, який передбачається у Голосіївському
районі міста Києва по вул. Голосіївська 13: 120000
кв.м. житлової площі та 30000 кв.м. не житлової площі; та угоди
про наміри від 18.07.2003р. з ТОВ"Проектно-будівельна компаній
“Дагар” на суму 150000000 грн. по житловому комплексу по вул.
Механізаторів-Кудряшова: 80000 кв.м. житлової площі та 20000
кв.м. не житлової площі.
В акті перевірки зазначено, що надані для перевірки документи, а
саме: угоди про наміри (ВАТ „Голосіївський завод СміК” та ТОВ
„ПБК „Дагар”), податкові накладні (ПП „Проммонтажсервіс”) - не
підтверджують факт виконання робіт (послуг) по результатам
позапланових зустрічних перевірок (стор. 10). Отже, відповідачем
зроблений висновок, що в порушення пп. 7.3.1, п. 7.3, п. 7.5
ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість”
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
ВАТ „Дарниця” завищено суму податку на додану
вартість, яка віднесена до складу податкового кредиту у розмірі
2016667,00 грн., у зв'язку з чим підлягає зменшенню бюджетне
відшкодування за липень 2003р. у сумі 1837129 грн. та
донарахуванню сума податку на додану вартість у сумі 190103
грн., а також застосуванню штрафних санкцій у сумі 56994 грн.
Колегія суддів зазначає, що пунктом 7.4.5 ст. 7 Закону України
„Про податок на додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
встановлено, що
не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких
витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими
накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг)
- актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який
засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт
(послуг). У разі коли на момент перевірки платника податку
органом державної податкової служби суми податку, попередньо
включені до складу податкового кредиту, залишаються не
підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник
податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій,
установлених законодавством, нарахованих на суму податкового
кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.
Згідно ст. 111-7 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, переглядаючи у
касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на
підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє
застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм
матеріального і процесуального права.
Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати
доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або
постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати
питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу
одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково
перевіряти докази.
Як встановлено місцевим та апеляційним судом, на момент
перевірки відповідачу були надані податкові накладні, виписані
ПП „Проммонтажсервіс”, акт виконаних робіт, докази оплати
позивачем послуг, що не заперечується в самому акті перевірки та
зазначено в тексті самого акту. Зазначені документи, а також
податкові накладні ПП „Проммонтажсервіс”, Договір № 2 від
14.05.2002 року та Додаткова угоди від 31.07.2003 року, акт
виконаних робіт № 1 від 29.07.2003 року, Угоди про наміри з
ВАТ„Голосіївський завод СМіК” від 17.07.2003 року та з ТОВ „ПБК
„Дагар” від 18.07.2003 року, платіжні доручення № 328 від
30.07.2003 року на суму 200000,00 грн. та № 353 від 31.07.2003
року на суму 400000,00 грн., акт № 2 від 31.07.2003 року
прийому-передачі векселів за Договором про надання послуг № 2
від 14.05.2002 року, знаходяться в матеріалах справи.
Відповідно до пункту 7.5 даного Закону ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
датою
виникнення права платника податку на податковий кредит
вважається дата здійснення першої із подій:
або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку
в оплату товарів (робіт, послуг),
або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт
придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
При віднесені суми ПДВ до податкового кредиту позивачем було
дотримано всі вимоги податкового законодавства, в тому числі
ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість”
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, а саме: позивач діяв на підставі наявних у нього
дійсних податкових накладних та доказів оплати отриманих послуг,
що встановлено судом.
Виходячи із встановлених по справі обставин, колегія суддів
погоджується з висновками попередніх інстанцій в тому, що
відповідні суми ПДВ правомірно включені до податкового кредиту,
оскільки, як встановлено судом, були підтверджені податковими
накладними та документами згідно Закону України „Про податок на
додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає постанову від
19.01.2004р. Київського апеляційного господарського суду
правомірною, та підстав для задоволення касаційної скарги не
вбачає.
Відповідно до ст.ст. 85, 111-5 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
в судовому засіданні за згодою
сторін оголошена вступна та резолютивна частини постанови.
Керуючись, ст.ст. 111-5, 111-9, 111-7, 111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському
районі м. Києва залишити без задоволення.
Постанову від 19.01.2004р. Київського апеляційного
господарського суду у справі № 29/729 Господарського суду
м. Києва залишити без змін.