ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29.04.2004 Справа N 25/405
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого Першикова Є.В.,
судді
суддів Савенко Г.В.
Ходаківської І.П.
розглянувши
касаційну Державної податкової інспекції у Оболонському
скаргу районі м. Києва
на постанову від 19.01.2004р. Київського
апеляційного господарського суду
у справі № 25/405 Господарського суду м. Києва
за позовом Відкритого акціонерного товариства “Маяк”
до Державної податкової інспекції у Оболонському
районі м. Києва
про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення
За участю представників сторін:
Позивача – Осикіна Л.І. за дов.
Мечинський О.Б. за дов.
Відповідача – Вакуленчик І.Л. за дов.
В С Т А Н О В И В:
Позивач- ВАТ „Завод “Маяк”- звернувся з позовом до суду про
визнання недійсним податкового повідомлення-рішення ДПІ у
Оболонському районі м. Києва № 0000442330/0 від 07.05.2003 р.
про донарахування податку на додану вартість у сумі 87 125,00
грн. та штрафних санкцій у сумі 43 799,00 грн.
Рішенням господарського суду м. Києва від 01.10.2003р. у справі
№ 25/405 (суддя Лосєв А.М.) позов ВАТ „Завод „Маяк” задоволено
частково та визнано недійсним податкове повідомлення-рішення ДПІ
у Оболонському районі м. Києва № 0000442330/0 від 07.05.2003 р.
в частині визначення суми податкового зобов’язання по податку на
додану вартість в розмірі 82 741,12 грн. та застосування
штрафних санкцій у сумі 41 370,56 грн.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від
19.01.2004р. у справі № 25/405 (колегія суддів у складі:
Острович С.Е., Сотніков С.В., Алданова С.О./ рішення
господарського суду м. Києва від 01.10.2003р. у справі № 25/405
залишено без змін, а апеляційна скарга ДПІ у Оболонському районі
м. Києва - без задоволення.
В касаційній скарзі Відповідач - ДПІ у Оболонському районі
м. Києва - просить скасувати рішення господарського суду
м. Києва від 01.10.2003р. у справі № 25/405 в частині
задоволення позовних вимог ВАТ „Завод „Маяк” та Постанову
Київського апеляційного господарського суду від 19.01.2004р. у
справі № 25/405, прийняти нове рішення, яким повністю відмовити
в задоволенні позовних вимог ВАТ „Завод „Маяк”. Відповідач в
касаційній скарзі посилається на неправильне застосування та
порушення судом норм матеріального та процесуального права, а
саме: п. 4.5 ст. 4 Закону України „Про податок на додану
вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7, п.п. 7.2.1
п. 7.2. ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість”
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
.
Заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали
справи та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши
правильність застосування судами норм матеріального та
процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду
України прийшла до висновку, що касаційна скарга задоволенню не
підлягає з наступних підстав.
Як вбачається із матеріалів справи і було встановлено місцевим
господарським судом, ДПІ у Оболонському районі м. Києва прийняте
податкове повідомлення-рішення № 0000442330/0 від 07.05.2003р.
на підставі акту № 18/2/10/23-3 від 07.05.2003 р. комплексної
планової документальної перевірки дотримання вимог податкового
та валютного законодавства ВАТ “Завод “Маяк” за період з
01.04.2000 року по 30.09.2002 р.
В акті перевірки № 18/2/10/23-3 від 07.05.2003 р. зазначається,
що Позивачем в порушення п. 4.5 ст. 4 Закону України „Про
податок на додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
не включено до складу
податкових зобов’язань суми податку на додану вартість в розмірі
48 654, 95 грн. по кредиторській заборгованості після закінчення
терміну позовної давності щодо отриманих товарів від резидентів
України.
Згідно п. 4.5. ст. 4 Закону України „Про податок на додану
вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
у разі коли після продажу товарів
(робіт, послуг) здійснюється будь-яка зміна суми компенсації за
продаж товарів (робіт, послуг), включаючи перерахунок у випадках
повернення проданих товарів чи права власності на такі товари
продавцю, а також у зв’язку з визнанням боргу покупця
безнадійним у порядку, визначеному законодавством України,
податок, нарахований у зв’язку з таким продажем, перераховується
відповідно до змін бази оподаткування. При цьому продавець
зменшує суму податкового зобов'язання на суму надмірно
нарахованого податку, а покупець відповідно збільшує суму
податкового зобов'язання на таку ж суму в період, протягом якого
була зменшена сума компенсацій продавцю.
Визначення терміну безнадійна заборгованість міститься в
п. 1.25. ст. 1 Закону України „Про оподаткування прибутку
підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
, відповідно до якого безнадійна
заборгованість - це заборгованість по зобов'язаннях, за якою
минув строк позовної давності.
Відповідно до ст. 76 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення
права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа
дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.
Згідно зі ст. 71 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
загальний
строк позовної давності встановлюється в три роки.
Відповідно до вимог п. 1.7 Порядку оформлення результатів
документальних перевірок щодо дотримання податкового та
валютного законодавства суб'єктами підприємницької діяльності -
юридичними особами, їх філіями, відділеннями та іншими
відокремленими підрозділами ( z1023-02 ) (z1023-02)
, затвердженого наказом
Державної податкової адміністрації 16.09.2002р. № 429 та
зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29.12.2002р. за
№ 1023/7311, факти виявлених порушень податкового та валютного
законодавства викладаються в акті документальної перевірки
чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні
або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та
податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених
фактів.
Як встановлено місцевим господарським судом, Відповідач в акті
перевірки не зазначає, по якій господарській операції виникла
кредиторська заборгованість, не здійснює посилання на первинні
документи, які підтверджують, що кредиторська заборгованість є
безнадійною, по якій минув строк позовної давності.
Таким чином, наведене свідчить, що місцевий господарський суд
дійшов обґрунтованого висновку, що застосування Відповідачем
п. 4.5 ст. 4 Закону України „Про податок на додану вартість”
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
та донарахування Позивачу податку на додану
вартість в розмірі 48 654, 95 грн. і застосування штрафних
санкцій в розмірі 48654,95 грн. є необґрунтованим.
Отже, посилання Відповідача у касаційній скарзі на порушення
п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7, п.п. 7.2.1 п. 7.2. ст. 7 Закону України
„Про податок на додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
є безпідставним.
З матеріалів справи вбачається, що Відповідач в Акті перевірки
№ 18/2/10/23-3 від 07.05.2003р. зазначає, що в порушення
пп. 7.2.1. п. 7.2 ст. 7 Закону України „Про податок на додану
вартість” до складу податкового кредиту позивачем необґрунтовано
віднесено суми податку на додану вартість в розмірі 34086,17
грн. згідно податкових накладних, які не містять необхідних
реквізитів (відсутні номер, дата виписки, назва, номер свідоцтва
(покупця), індивідуальний податковий номер платника податку на
додану вартість
Згідно з пп. 7.2.1. п. 7.2. ст. 7 Закону України „Про податок на
додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
податкова накладна повинна
містити наступні дані: порядковий номер податкової накладної;
дату виписування податкової накладної; назву юридичної особи або
прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як
платник податку на додану вартість; податковий номер платника
податку (продавця та покупця); місце розташування юридичної
особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої
як платник податку на додану вартість; опис (номенклатуру)
товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); повну
назву отримувача; ціну продажу без врахування податку; ставку
податку та відповідну суму податку у цифровому значенні;
загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням
податку.
Як встановлено місцевим господарським судом щодо наданих
позивачем податкових накладних, вони містять всі необхідні
реквізити, передбачені пп. 7.2.1 п. 7.2. ст. 7 Закону України
„Про податок на додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
.
Таким чином, суми податку на додану вартість в розмірі 34 086,17
грн. віднесені позивачем до складу податкового кредиту
правомірно, що підтверджується належним чином оформленими
податковими накладними. Тому місцевим господарським судом
зроблено обґрунтований висновок про те, що донарахування
позивачу податку на додану вартість в розмірі 34086,17 грн. та
застосування штрафних санкцій у розмірі 17043,08 грн. здійснено
відповідачем неправомірно.
Отже посилання Відповідача у касаційній скарзі на порушення п. п
7.4.5 п. 7.4 ст. 7, п.п. 7.2.1 п. 7.2. ст. 7 Закону України „Про
податок на додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
також є
безпідставним.
Дослідивши в сукупності всі обставини справи, місцевий
господарський суд, апеляційний господарський суд прийшли до
обґрунтованого висновку, що донарахування Позивачу податку на
додану вартість в розмірі 82 741,12 грн. та застосування
штрафних санкцій у сумі 41 370,56 грн. є необґрунтованим.
Доводи Відповідача, викладені в касаційній скарзі, не
спростовують висновків суду, які викладені в рішенні
господарського суду м. Києва від 01.10.2003р. у справі № 25/405
та Постанові Київського апеляційного господарського суду від
19.01.2004р. у справі № 25/405.
З огляду на викладене, колегія суддів відзначає, що рішення
господарського суду м. Києва від 01.10.2003р. та постанова
Київського апеляційного господарського суду від 19.01.2004р. у
справі № 25/405 прийняті у відповідності з вимогами чинного
законодавства України і підстав для їх скасування не вбачається.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст. 111-5, 111-7,
111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України, -
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Оболонському
районі м. Києва залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від
19.01.2004р. у справі № 25/405 залишити без змін.