ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29.04.2004 справа N 25/396
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого
суддів
розглянувши у ДПІ у Солом'янському районі м.
відкритому Києва, ПП "ОМ"
судовому засіданні
касаційну скаргу
на постанову Київського апеляційного
господарського суду від 24.12.2004
у справі № 25/396
господарського суду м. Києва
за позовом ПП "ОМ"
до ДПІ у Солом'янському районі м.
Києва
про визнання недійсними податкових
повідомлень-рішень
в судовому засіданні взяли участь представники:
від позивача: присутній
від відповідача: присутній
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду м. Києва від 14.10.2003 у справі
№ 25/396, залишеним без змін постановою Київського апеляційного
господарського суду від 24.12.2004 позов задоволено частково:
податкове повідомлення-рішення ДПІ у Солом'янському районі
м. Києва № 000054/2303/1 від 04.02.2003 в частині донарахування
податку на додану вартість у сумі 7 806 409 грн. та застосування
штрафних санкцій у розмірі 3 903 204, 5 грн. визнано недійсним. В
решті позову відмовлено. Повернуто ПП "ОМ" 85 грн. надмірно
сплаченого державного мита. Крім того, стягнуто з ДПІ у
Солом'янському районі м. Києва на користь позивача 101,5 грн.
судових витрат.
У касаційні скарзі ДПІ у Солом'янському районі м. Києва просить
скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду
від 24.12.2004 у справі № 25/396 повністю та прийняти нове
рішення, яким у позові відмовити, посилаючись на порушення
господарським судом апеляційної інстанції п. 1.3, п. 1.6, п. 1.19
ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"
( 283/97-ВР ) (283/97-ВР)
(в редакції від 22.05.1997 № 283/97- ВР), ст. 4
Закону України "Про обіг векселів в Україні" ( 2374-14 ) (2374-14)
від
05.04.2001 № 2374-ІІІ, п.п. 7.3.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про
податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
від 03.04.1997
№ 168/97-ВР (зі змінами і доповненнями).
У касаційній скарзі ПП "ОМ" просить скасувати постанову Київського
апеляційного господарського суду від 24.12.2004 у справі № 25/396
в частині відмови у задоволенні позову щодо визнання недійсним
податкового повідомлення-рішення ДПІ у Солом'янському районі м.
Києва № 000055/2303/1 від 04.02.2003, прийняти нове рішення, яким
визнати недійсним податкове повідомлення-рішення ДПІ у
Солом'янському районі м. Києва № 000055/2303/1 від 04.02.2003 та
стягнути з відповідача витрати по сплаті державного мита у сумі
42, 50 грн., посилаючись на неправильне застосування господарським
судом апеляційної інстанції норм ст. 5 Закону України "Про
оподаткування прибутку підприємств" ( 283/97-ВР ) (283/97-ВР)
(в редакції від
22.05.1997 №283/97-ВР).
Заслухавши представників позивача і відповідача, перевіривши
матеріали справи, повноту встановлення обставин справи та
правильність їх юридичної оцінки господарським судом апеляційної
інстанції, колегія суддів Вищого господарського суду України
приходить до висновку, що касаційні скарги підлягають частковому
задоволенню з наступних підстав.
Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що ДПІ у
Солом'янському районі м. Києва проведено комплексну перевірку
дотримання підприємством позивача вимог податкового законодавства
України за період з 19.02.2001 по 01.07.2002, за результатами якої
складено акт № 95/23-311 від 11.11.2002, яким встановлено
порушення позивачем п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України "Про
оподаткування прибутку підприємств" (283/97-ВР ) (в редакції від
22.05.1997 № 283/97-ВР) у зв'язку з заниженням податку на прибуток
на 1, 46 тис. грн., зменшення збитків 0, 2 тис. грн., а також
порушення п.п. 7.4.4 п. 7.4, п.п. 7.3.4 п. 7.3 ст. 7 Закону
України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
від
03.04.1997 № 168/97-ВР (зі змінами і доповненнями) у зв'язку з
заниженням податку на додану вартість на 7 807 365 грн. та
зменшення суми податку на додану вартість, що підлягає
відшкодуванню з бюджету за квітень 2002 р. на 42 грн. Крім того,
відповідачем встановлено, що за період перевірки з 19.02.2001 по
01.07.2002 переважна форма розрахунків між підприємствами, з якими
позивач мав фінансове - господарські взаємовідносини, відбувалась
шляхом вексельного заліку (в т.ч. векселями третіх осіб) та шляхом
зарахування заліку взаємних вимог.
На підставі вказаного акту перевірки, ДПІ у Солом'янському районі
м. Києва прийняті податкові повідомлення - рішення № 000055/2303/1
від 04.02.2003, яким позивачу за порушення п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5
Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"
( 283/97-ВР ) (283/97-ВР)
(в редакції від 22.05.1997 № 283/97-ВР) визначено
податкове зобов'язання з податку на прибуток у сумі 2 140 грн. (в
т.ч. основний платіж - 1 460 грн. та штрафні санкції - 680 грн.)
відповідно до п.п. 4.2.2 п. 4.2 ст. 4 Закону України "Про порядок
погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та
державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
від 21.12.2000
№ 2181-ІІІ та податкове повідомлення-рішення № 000054/2303/1 від
04.02.2003, яким позивачу за порушення вимог п.п. 7.4.4, 7.3.4, п.
7.3, 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість"
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
від 03.04.1997 № 168/97-ВР (зі змінами і
доповненнями) визначено податкове зобов'язання з податку на додану
вартість у сумі 11 716 133 грн. (в т.ч. основний платіж - 7 807
407 грн. та штрафні санкції - 3 908 726 грн.).
Задовольняючи частково позовні вимоги, господарські суди першої та
апеляційної інстанції виходили з того, що у випадку передачі
векселів у рахунок погашення зобов'язань за отриманий товар
вексель виступає як засіб платежу, а не як товар, у зв'язку з чим
здійснені позивачем господарські операції не є бартерними, а тому
підстав для донарахування позивачу податку на додану вартість та
застосування штрафних санкцій не було.
Однак, вищезазначені висновки господарських судів не є такими, що
ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права
та всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі
всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, як це
передбачено ст. 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
з огляду на наступне.
Так, господарськими судами не було надано належної оцінки
операціям по передачі векселів в рахунок погашення зобов'язань за
отриманий товар та не взято до уваги, що за даних обставин
вексель, переданий в погашення заборгованості за отримані
матеріальні цінності, підпадає під ознаки товару в розумінні ст. 1
Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"
( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
.
Згідно з п.п. 3.1.1. п. 3.1 ст. З Закону України "Про податок на
додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
об'єктом оподаткування податком на
додану вартість є операції платників податку з продажу товарів
(робіт, послуг) на митній території України.
Пунктом 1.4 ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість"
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
встановлено, що продаж товарів - це будь-які
операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу,
міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які
передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію
незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного
надання товарів.
Відповідно до п. 1.6 ст. 1 Закону України "Про оподаткування
прибутку підприємств" ( 283/97-ВР ) (283/97-ВР)
(в редакції від 22.05.1997
№ 283/97-ВР) товари - це матеріальні та нематеріальні активи, а
також цінні папери та деривативи, що використовуються у будь-яких
операціях, крім операцій з їх випуску (емісії) та погашення.
Згідно з п. 1.19 ст. 1 цього Закону ( 283/97-ВР ) (283/97-ВР)
, бартер
(товарний обмін) - це господарська операція, яка передбачає
проведення розрахунків за товари (роботи, послуги) у будь-якій
формі, іншій, ніж грошова, включаючи будь-які види заліку та
погашення взаємної заборгованості, у результаті яких не
передбачається зарахування коштів на рахунки продавця для
компенсації вартості таких товарів (робіт, послуг).
За даних обставин вексель, переданий в погашення заборгованості за
отримані матеріальні цінності підпадає під ознаки товару в
розумінні ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку
підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
, а товарообмінні операції є об'єктом
оподаткування податком на додану вартість.
Крім того, господарськими судами не взято до уваги, що відповідно
до п.п. 7.3.4 п. 7.3 ст. 7 Закону України "Про податок на додану
вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
датою виникнення податкових зобов'язань
під час здійснення бартерних (товарообмінних) операцій вважається
будь-яка з подій, що настала раніше:
або дата відвантаження платником податку товарів, а для робіт
(послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання
робіт (послуг) платником податку;
або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт
(послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт отримання
платником податку результатів робіт (послуг).
Відповідно до п.п. 7.5.3 п. 7.5 ст. 7 Закону України "Про податок
на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
датою виникнення права платника
податку на податковий кредит для бартерних (товарообмінних)
операцій вважається дата здійснення заключної (балансуючої)
операції, що відбулася після першої з подій, обумовлених п.п.
7.3.4. цієї статті.
Але господарськими судами попередніх інстанцій в порушення вимог
ст. 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
неповно з'ясовано фактичні
обставини справи, що мають значення для правильного вирішення
спору, не досліджено операції з передачі векселів в рахунок
погашення зобов'язань за отриманий товар, в т.ч. не з'ясовано дату
виникнення податкових зобов'язань по конкретним операціям з
врахуванням вимог вищезазначених норм Закону України "Про податок
на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
.
Що стосується висновків господарських судів попередніх інстанцій
щодо порушення позивачем вимог п. 5.1 та п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5
Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"
( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
у зв'язку з віднесенням витрат на проведення
досліджень підприємствами ПП "РТ" та ПП "Навігатор" до складу
валових витрат, то слід зазначити наступне.
Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України "Про оподаткування
прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
валові витрати виробництва та
обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника
податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах,
здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які
придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх
подальшого використання у власній господарській діяльності.
Згідно з п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 цього ж Закону (334/94-ВР ) до
складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених
(нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою,
організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт,
послуг) і охороною праці, з урахуванням обмежень, установлених
пунктами 5.3 - 5.8 цієї статті.
Зробивши висновок про відсутність зв'язку між тематикою досліджень
і напрямами діяльності позивача, господарські суди в порушення
вимог ст. 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
не з'ясували напрями
діяльності позивача, не дослідили тематику зазначених досліджень,
не дали оцінки доводам позивача щодо зв'язку тематики досліджень з
напрямами діяльності позивача (оптова торгівля рибою та
морепродуктами).
Вищенаведене свідчить про те, що судом зроблено висновки при
неповно встановлених обставинах справи.
До такого висновку колегія суддів Вищого господарського суду
України приходить з врахуванням меж повноважень касаційної
інстанції, встановлених ч. 2 ст. 111-5 та ст. 111-7 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
, та неможливістю зробити висновки щодо правильності
вирішення спору при невстановленні судами попередніх інстанцій
обставин відповідно до предмету спору.
Під час нового розгляду справи суду першої інстанції слід взяти до
уваги викладене у зазначеній постанові, вжити всі передбачені
чинним законодавством засоби для всебічного, повного та
об'єктивного встановлення обставин справи, прав та обов'язків
сторін і в залежності від встановленого та у відповідності із
вимогами закону вирішити спір.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, п. 3 ст.
111- 9, 111-10, 111-11 Господарського процесуального права України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України,
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу ПП "ОМ" та ДПІ у Солом'янському районі м. Києва
задовольнити частково.
Скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду
від 24.12.2004 та рішення господарського суду м. Києва від
14.10.2003 у справі № 25/396, а справу передати на розгляд до
господарського суду м. Києва.