ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29.04.2004 Справа N 20/223(33/12) (5/236)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого, судді головуючого,
суддів суддів
за участю повноважних представників:
від позивача
від відповідача
розглянувши у відкритому ВАТ "ЗР"
засіданні касаційну скаргу
на рішення від 25 вересня 2003 року
господарського суду
Дніпропетровської області
та постанову від 25 грудня 2003 року
Дніпропетровського апеляційного
господарського суду
у справі за позовом Дніпропетровського обласного
комунального підприємства "ДХ"
до ВАТ "ЗР"
про стягнення 99586, 98 грн.
В С Т А Н О В И В:
В лютому 2002 року Дніпропетровське обласне комунальне
підприємство "Дніпрохім" звернулося до суду з позовом до ВАТ "ЗР"
про відшкодування збитків, заподіяних неналежним виконанням
договору схову.
Просив стягнути 97775 грн. 71 коп. вартості викрадених засобів
захисту рослин.
Справа розглядалася судами неодноразово.
Постановою Вищого господарського суду України від 19 червня 2003
року рішення господарського суду Дніпропетровської області від 2
грудня 2002 року було скасовано з направленням справи на новий
розгляд.
При цьому, в постанові Вищого господарського суду України
господарському суду при новому розгляді справи була дана вказівка
з'ясувати та перевірити, зокрема, строк дії договору схову, дійсну
вартість викраденого майна на момент висунення вимоги про
відшкодування його вартості з огляду на терміни придатності
засобів захисту рослин до використання.
1 вересня 2003 року позивач доповнив та уточнив позовні вимоги,
при цьому змінив підставу та предмет позову і просив поновити
пропущений строк для звернення з позовом, визнавши причину
пропуску строку поважною та стягнути з відповідача на його користь
передані на зберігання матеріальні цінності на суму 1589271,55
грн., а на випадок їх відсутності стягнути зазначену суму в
грошовому виразі.
05.09.2003 року позивач доповнив і уточнив позовні вимоги та
просив стягнути з відповідача на його користь передані на
зберігання матеріальні цінності на суму 99586 грн. 98 коп. , а на
випадок їх відсутності стягнути зазначену суму в грошовому виразі.
Останнім уточненням позовних вимог від 17.09.2003 року позивач
просив стягнути з відповідача борг в сумі 99586,98 грн.
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 25
вересня 2003 року, залишеним без змін постановою
Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 25 грудня
2003 року позов задоволено.
У касаційній скарзі відповідач просить вказані судові рішення
скасувати, як прийняті з порушенням норм матеріального і
процесуального права.
Відзив на касаційну скаргу від позивача до суду не надходив.
Заслухавши пояснення представника відповідача, перевіривши
матеріали справи та на підставі встановлених в ній фактичних
обставин, проаналізувавши правильність застосування господарськими
судами при прийнятті оскаржуваних судових рішень норм
матеріального і процесуального права, суд вважає, що касаційна
скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Відповідно до вимог ст. 111-12 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
вказівки,
що містяться у постанові касаційної інстанції є обов'язковими для
суду першої інстанції під час нового розгляду справи.
Розглядаючи даний спір, місцевий господарський суд зазначені
вимоги закону не виконав, що визнати законним і обґрунтованим не
можна.
Так, господарським судом з достовірністю не було з'ясовано строк
дії договору схову, не визначена вартість майна переданого на
схов, з огляду на терміни придатності засобів захисту рослин до
використання.
З огляду на те, що позивачем було змінено предмет і підстави
позову, рішення суду в частині стягнення 99586 грн. 98 коп. нічим
не мотивоване і суд не навів в рішенні обґрунтованих розрахунків
задоволення позову у вказаному розмірі.
Посилання суду на акт звірки взаємних розрахунків сторін від
24.10.2002 року визнати обґрунтованими не можна, оскільки він не є
документом бухгалтерської звітності, а інші розрахунки в
матеріалах справи відсутні.
Визначення розміру відшкодування є важливим, оскільки позивачем
07.08.2003 року до відповідача заявлялась претензія на суму
1589271,55 грн.
На зазначену суму 01.09.2003 року були заявлені позовні вимоги із
зміною підстав та предмету позову, а доповнення і уточнення
позовних вимог від 05.09.2003 року про стягнення 99586,98 грн.
нічим не мотивовані. Розрахунок вказаної суми позову зроблено без
посилань на документи бухгалтерської звітності.
На вказані порушення норм матеріального і процесуального права
апеляційна інстанція уваги не звернула.
Тому, прийняті господарськими судами рішення не можуть залишатися
без змін і підлягають скасуванню.
При новому розгляді справи господарському суду необхідно врахувати
наведене, більш повно і всебічно з'ясувати обставини справи, суть
позовних вимог і заперечень, їх обґрунтованість, зібраним доказам
дати правову оцінку і вирішити спір відповідно до вимог закону.
На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9,
111-11 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
Вищий господарський суд України,
П О С Т А Н О В И В :
Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 25
вересня 2003 року та постанову Дніпропетровського апеляційного
господарського суду від 25 грудня 2003 року скасувати, частково
задовольнивши касаційну скаргу.
Справу передати на новий розгляд до господарського суду
Дніпропетровської області в іншому складі суду.