ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29.04.2004 Справа N 13/108-2193
Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:
головуючого
суддів:
розглянула у відкритому засіданні
касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Тернополі
(надалі ДПІ у м. Тернополі)
на постанову Львівського апеляційного господарського суду
від 02.02.04
у справі № 13/108-2193
господарського Тернопільської області
суду
за позовом приватного малого підприємства “В”
(надалі Підприємство)
до ДПІ у м. Тернополі
про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення
У судове засіданні сторони не з’явилися,а тому у відповідності
до ч. 2 ст. 85 та ч. 1 ст. 111-5 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
29.02.04 прийнята постанова колегії
суддів Вищого господарського суду України направляється сторонам
у встановленому порядку.
Рішенням від 30.09.03 господарського суду Тернопільської області
задоволено позовні вимоги Підприємства до ДПІ у м.
Тернополі.
Визнано недійсними податкові повідомлення-рішення ДПІ у
м. Тернополі № 3440/0000692603/016730,
№ 3442/0001802304/016731, № 3434/ 0000702603/06729 від 20.05.03
з моменту їх прийняття.
Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої
інстанції врахував наявність порушень вимог п. “б” п.п. 4.2.2
п. 4.2 ст. 4 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань
платників податків перед бюджетами та державними цільовими
фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
, п. 14 Інструкції про порядок застосування
штрафних (фінансових) санкцій органами державної податкової
служби ( z0268-01 ) (z0268-01)
, затвердженої наказом Державної податкової
адміністрації України № 110 від 17.03.01 та зареєстрованої в
Міністерстві юстиції України 23.03.01 № 268/5459 з порушенням
чинного законодавства.
Постановою від 02.02.04 Львівського апеляційного господарського
суду рішення від 30.09.03 господарського суду Тернопільської
області залишено без змін, а апеляційна скарга ДПІ у
м. Тернополі без задоволення, оскільки рішення господарського
суду прийнято з дотриманням вимог діючого законодавства та на
підставі встановлених фактичних обставин по справі.
З постановою Львівського апеляційного господарського суду не
погоджується ДПІ у м. Тернополі, оскарживши її та рішення суду
першої інстанції у касаційному порядку до Вищого господарського
суду України.
Скаржник вважає,що при прийнятті судовими інстанціями оскаржених
процесуальних актів не враховано вимоги п.п. 5.3.9 п. 5.3. ст. 5
Закону України “Про оподаткування прибутку підприємства”
( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
№ 334/94-ВР від 28.12.1994, оскільки матеріалами
справи, відповідними документами та платіжними документами не
підтверджено факт здійснення розрахунків за придбання у
сільськогосподарських виробників певної продукції, що не давало
підстав Підприємству включати до валових витрат понесені
витрати.
Колегія суддів Вищого господарського суду України, розглянувши
матеріали справи, касаційну скаргу та відзив на неї, заслухавши
пояснення представників сторін та суддю-доповідача, встановила
наступне.
ДПІ у м. Тернополі провела додаткову документальну перевірку
діяльності Підприємства на предмет правильності застосування
норм податкового законодавства з податку на прибуток та на
додану вартість, за результатами якої було складено акт від
12.05.03 № 26-23/18/23590369 про необхідність донарахування 14
640 грн. податку на прибуток та 22 901 грн. податку на додану
вартість (надалі ПДВ).
На підставі акту ДПІ у м. Тернополі було прийнято податкові
повідомлення-рішення від 14.05.03 № 3319/0000652603/0/16193,
№ 3320/ 0001672304/0/16194, № 3321/0000642603/0/16195, які в
послідуючому скасовані рішенням ДПІ у м. Тернополі
№ 16649/7/26-23/23590369 від 20.05.03, разом з податковим
повідомленням-рішенням № 382/0000462304/0/2364 від 24.01.03, яке
прийнято на підставі акту перевірки № 43-420 від 22.01.03.
Попередні судові інстанції, враховуючи встановлені обставини по
справі та надані докази сторонами та витребувані матеріали
кримінальної справи, прийшли до висновку, що податкові
повідомлення рішення № 3440/0000692603/016730,
№ 3434/0000702603/016729 від 20.05.03 прийняті з посиланням на
акт документальної перевірки № Х263--030 від 12.05.03, а №
3441/0001802304/016731 на підставі акта № С4-- 043 від 12.05.03,
які оскаржені Підприємством,але ДПІ у м. Тернополі не
представила їх.
Тому судові інстанції, з врахуванням вивчених матеріалів
господарської справи та матеріалів кримінальної справи
№ 1171126, правомірно прийшли до висновку про відсутність
належних доказів про дотримання ДПІ у м. Тернополі вимог
підпункту “б” підпункту 4.2.2 пункту 4.2 ст. 4 Закону України
“Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед
бюджетами та державними цільовими фондами” ( 2181-14 ) (2181-14)
та п. 14
Інструкції про порядок застосування штрафних (фінансових)
санкцій органами державної податкової служби ( z0268-01 ) (z0268-01)
, яка
затверджена наказом Державної податкової адміністрації України
№ 110 від 17.03.01, зареєстрованого зі змінами та доповненням
Міністерством юстиції України 23.03.01 за № 268/5459 при
прийнятті оскаржених рішень-повідомлень, оскільки у вказаних
нормативних актах визначено право податкової служби приймати
відповідні повідомлення-рішення на підставі матеріалів перевірки
і відповідного акту,але такі матеріали відсутні.
Оскільки ДПІ у м. Тернополі не надала доказів, на підставі яких
було прийнято спірне рішення, тому судом було враховано наданий
в якості доказів акт перевірки № 26-23/18/23590369 від 12.05.03,
який був підставою для прийняття податкових повідомлень-рішень
№ 16649/7/26-23/23590369 від 20.05.03 ДПІ у м. Тернополі, які
скасовані, але враховуючи, що донарахувань у вказаному акті та в
оскаржуваних повідомленнях-рішеннях тотожні, то суд підставно
дав оцінку вказаним доказам разом з оцю первинних документів,які
знаходяться в кримінальній справі № 1171126.
Також при прийнятті судових рішень було враховано,що згідно з
актом перевірки № 26-23/18/23590369 від 12.05.03 ДПІ у м.
Тернополі прийшло до висновку ,що Підприємство за період з III
кварталу 2001 року - II кварталу 2002 року завищило валові
витрати і відповідно до об'єкт оподаткування податку на
прибуток, що призвело до несплати 14 640 грн. на прибуток та 22
901 грн. ПДВ.
Вказаний висновок ДПІ у м. Тернополі зроблено при вивченні
документів про закупівлю ВРХ, але він зроблених без врахування
вимог п. 13 Інструкції про порядок застосування сум (фінансових)
санкцій органами державної податкової служби ( z0268-01 ) (z0268-01)
,
затвердженої наказом Державної податкової адміністрації України
9 110 від 17.03.01, зареєстрований Міністерством юстиції України
23.03.00 за № 268/5459(з послідуючими змінами та доповненнями,
та п.п. 1.5, 1.6, 1.7 п. 1 Порядку оформлення результатів
документальних перевірок щодо дотримання податкового та
валютного законодавства суб'єктами підприємницької діяльності -
юридичними особами, їх філіями, відділеннями та іншими
відокремленими підрозділами ( z1023-02 ) (z1023-02)
, який затверджено
наказом Державної податкової адміністрації України № 429 від
16.09.02 та зареєстровано Міністерством юстиції України 29.12.02
за № 01-8/1449.
Матеріалами справи підтверджено, що фізичні особи здавали м'ясо
ВРХ та свиней, у живій вазі про,що вказано в поясненнях наданих
районними та міжрайонними державними податковими службам
Тернопільської області жителями с. Будилів, с. Грабовець, які
здавали м’ясо в живій вазі.
Попередні судові інстанції дали оцінку Висновку експерта № 362
від 29.05.03 НДЕКЦ при Управлінні МВС України в Тернопільській
області, що знаходиться в кримінальній справі № 1171126 (том 1
стор. 212-216),оскільки акт додаткової перевірки
№ 26-23/18/23590369 від 12.05.03 фактично спростовує висновки та
нарахування по акту від 22.01.03, що стало підставою для
висновку про те, що безпідставно по двох актах нараховані суми
податку на прибуток.
Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає,що
посилання скаржника на те, що Підприємство відносило на дотацію
сільськогосподарським виробникам суми податку на додану вартість
у розмірі 20%, виходячи із цін придбаної м’ясної продукції,
спростовується матеріалам справи та діючим законодавством.
Так, відповідно до п. 11.21 ст. 11 Закону України від “Про
податок на додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
03.04.97 р.
N 168/97-ВР до 01.01.04 сума ПДВ, що повинна сплачуватися до
бюджету переробними підприємствами усіх форм власності за
реалізовані ними молоко та молочну продукцію, м'ясо та
м'ясопродукти, у повному обсязі спрямовується виключно для
виплати дотацій сільгосптоваровиробникам за продані ними
переробним підприємствам молоко і м'ясо в живій вазі.
Порядок нарахування, виплати і використання зазначених коштів
затверджено постановою Кабінету міністрів України від 12.05.99 N
805 “Про Порядок нарахування, виплат і використання коштів,
спрямованих для виплати дотацій сільсьгосптоваровиробникам за
продані ними переробним підприємствам молоко та м'ясо в живій
вазі", а до затвердження цього Порядку діяв Порядок,
затверджений постановою Кабінету міністрів України від 16.02.98
р. N 145 “Про затвердження Порядку нарахування та виплати
дотацій сільгосптоваровиробникам за продані ними молоко та м'ясо
у живій вазі" ( 145-98-п ) (145-98-п)
, який у частині виплати дотацій
населенню не відрізнявся від діючого.
Механізм нарахування та виплати дотацій переробними
підприємствами за реалізовані таким підприємствам молоко та
м'ясо в живій вазі, встановлений зазначеним Порядком,
розповсюджується на сільгосптоваровиробників усіх форм власності
і господарювання, включаючи особисті підсобні господарства, за
реалізовані ними переробним підприємствам молоко та м'ясо в
живій вазі.
В той же час цей Порядок не поширюється на операції з продажу
молока і м'яса в живій вазі посередниками з переробки
імпортованої сировини чи закупленої не в живій вазі або
переробки сировини на давальницьких умовах.
Відповідно до п. 4 Порядку під час приймання закуплених молока
та м'яса в живій вазі від особистих підсобних господарств та
населення здійснюється - за формами ПК-2 і ПК-3а, де окремим
рядком зазначаються суми дотацій, що належать
сільгосптоваровиробнику, виходячи із загального обсягу
закупленої продукції та розміру дотацій згідно з попереднім
розрахунком переробних підприємств.
Вказаний Порядок не містить вимог щодо паспортних даних
громадян, які реалізували продукцію, підписів головного
бухгалтера, керівника підприємства, а також підписів продавця за
одержані кошти.
З огляду на викладене, судові інстанції, правомірно врахували в
оскаржених процесуальних судових документах вимоги про порядок
заповнення форм ПК-2 і ПК-№ 3а, а тому колегія суддів Вищого
господарського суду України, вважає, що прийняті рішення
відповідають вимогам чинного законодавства та матеріалам справи,
а тому касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, колегія суддів
ПОСТАНОВИЛА:
Касаційну скаргу державної податкової інспекції м. Тернополі
залишити без задоволення.
Постанову від 02.02.04 Львівського апеляційного господарського
суду у справі № 13/108-2193 господарського суду Тернопільської
області залишити без змін.