ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29.04.2004 Справа N 2/258а
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого Першикова Є.В.,
судді
суддів Савенко Г.В.
Ходаківської І.П.
розглянувши
касаційну Слав'янської об'єднаної державної податкової
скаргу інспекції Донецької області
на рішення від 25.12.2003р. господарського суду
Донецької області
у справі № 2/258а Господарського суду Донецької області
за позовом Закритого акціонерного товариства “Славолія”
до Слав'янської ОДПІ
про визнання недійсним рішення
За участю представників сторін:
Позивача - Лещенко м. М. за дов.
Підкіпна Л.С. за дов.
Відповідача – Онищенко І.В. за дов.
Соєва Т.І. за дов.
В С Т А Н О В И В:
В 2001 році ЗАТ “Славолія” м. Слов’янськ звернулося до
господарського суду з позовом до Слов’янскької ОДПІ про визнання
частково недійсним рішення № 485-23-2-25105616/8458 від
23.04.2001 року:
- про донарахування ПДВ за 2000 рік у розмірі 464888 грн та
застосування штрафної санкції у сумі 232467 грн;
- зменшення суми бюджетного відшкодування ПДВ за 2000 рік у
розмірі 425464,65 грн та застосування штрафної санкції у сумі
212732,33 грн;
- донарахування суми збору до Державного іноваційного фонду за
2000 рік у сумі 43315,46 грн, нарахування пені по збору до
Державного інноваційного фонду у сумі 3634,73 грн;
В позовній заяві вказав, що відповідач безпідставно у акті
перевірки зробив висновок про реалізацію сонячного масла
пов’язаним особам без урахування реального положення на ринку,
визначив звичайні ціни реалізації олії рослинної, та що такі
висновки не грунтуються на документально підтверджених
економічних розрахунках.
Позивач дійсно помилково відніс у 2000 році до складу
податкового кредиту 24043,54 грн. по факту отримання
паливно-мастильних матеріалів, однак у січні 2001 року по факту
оплати мав право на податковий кредит і тому у відповідача не
було підстав для зменшення податкового кредиту за результатами
перевірки.
Позивач вважає, що строк погашення визначеної відповідачем суми
податкового зобов’язання зі сплати збору до Державного
інноваційного фонду на момент прийняття оскарженого рішення не
настав, і тому нарахування пені є безпідставним.
Рішенням господарського суду Донецької області /суддя Кодолова
О.В./ від 25.12.2003 року позов задоволено.
Відповідач, не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції,
звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною
скаргою на рішення господарського суду Донецької області від
25.01.2003 року у справі № 2/258а.
В касаційній скарзі відповідач просить скасувати судові рішення
і відмовити в позові, посилаючись на невірне застосування судами
норм матеріального права, зокрема:
1) Ст 5 З-ну України “Про національну депозитарну систему та
особливості електронного обліку цінних паперів”
2) П. 1.20 ст-ті 1 та п.п. 7.4.1. п. 7.4. ст. 7 З-ну України
“Про оподаткування прибутку підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
№ 283/97
від 22.05.97р. із змінами та доповненнями.
3) Ст. 2 З-ну України “Про державний бюджет України на 1999
рік” ( 378-14 ) (378-14)
та ст. 5 З-ну України “Про державний бюджет на
2000 рік” ( 1458-14 ) (1458-14)
.
4) Ст. 3. З-ну України “Про тимчасовий порядок оподаткування
операцій по виробництву сирої нафти та окремих
паливно-мастильних матеріалів”
Відповідач вважає, що судом першої інстанції помилково зроблено
висновок про те що Позивач не був пов`язаною особою із ЗАТ
“Азовська продовольча компанія”, оскільки, дату переходу права
власності на акції треба вираховувати не з дати укладення
договору купівлі-продажу цінних паперів, а з дати внесення змін
до реєстру власників іменних цінних паперів. Тому що на період
здійснення між ними господарських операцій ЗАТ “АПК” володіло
акціями Позивача, випущеними у бездокументарній формі.
Відповідач не згоден із виводом суду першої інстанції, що на ЗАТ
“Славолія” були відсутні звичайні умови ведення господарської
діяльності.
Відповідач вважає що судом першої інстанції неправильно
застосовано ст. 2 Закону України “Про державний бюджет України
на 1999 рік” ( 378-14 ) (378-14)
та ст. 5 З-ну України “Про державний
бюджет на 2000 рік” ( 1458-14 ) (1458-14)
. Свій висновок підтверджує тим,
що збір до Державного інноваційного фонду, як одне із джерел
формування доходів Держбюджету України, повинен надходити до
бюджету до кінця відповідного бюджетного року, а так як сума
цього збору до кінця 1999 та 2000 років не надійшла, то
нарахування пені на Позивача є правомірним.
Відповідач також вважає, що висновок суду першої інстанції про
неправомірне донарахування Позивачу ПДВ по операціях із ПММ є
таким, що не грунтується на законі, так як суд неправильно
застосував ст. 3 Закону України “Про систему оподаткування”
( 1251-12 ) (1251-12)
від 25.06.1991 року № 1251-ХП, так як у ст. 3 цього
Закону вказано що податкові зобов`язання, що виникають у зв`зку
із продажем товарів, нараховуються за підсумком податкового
періоду, на який прийшлося отримання продавцем грошових коштів
або інших видів компенсацій вартості таких товарів від покупця.
Вислухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи
касаційної скарги, вивчивши матеріали справи, суд вирішив, що
касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідач здійснив комплексну документальну перевірку позивача
по питанню дотримання вимог податкового та валютного
законодавства за період з 05.12.1997 року по 01.01.2001 року,
результати якої відображені у акті від 06.04.2001 року
№ 62/23-212, на підставі якого було прийнято рішення
№ 485-23-2-25105616/8458 від 23.04.2001 року.
Згідно з пунктом 1.26 ст. 1 Закону України “Про оподаткування
прибутку підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
, пов’язаною особою
вважається юридична особа, яка здійснює контроль над платником
податку, або контролюється таким платником податку, або
перебуває з таким платником податку під спільним контролем. Під
здійсненням контролю слід розуміти володіння безпосередньо або
через більшу кількість пов’язаних фізичних чи юридичних осіб
найбільшою часткою (паєм, пакетом акцій) статутного фонду
платника податку або управління найбільшою кількістю голосів у
керівному органі такого платника податку або володіння часткою
(паєм, пакетом акцій) не меншою 20 відсотків від статутного
фонду платника податку.
Як встановлено судом, у період здійснення господарських
операцій, позивач з покупцем не були пов’язаними особами,
оскільки на цей час жоден з них не контролював одне одного, а
також вони не знаходились під спільним контролем. Такий висновок
суду підтверджується також експертним заключенням Інституту
економіко-правових досліджень НАН України. Тому у відповідача не
було жодних підстав розраховувати ПДВ за операціями
купівлі-продажу товарів за цінами з прайс-листів газети “Бізнес”
та визначати для даного випадку звичайні ціни для такого
розрахунку. Оскільки сторони по договорах купівлі-продажу не
були пов’язаними між собою, для розрахунку зобов’язань зі сплати
ПДВ необхідно було виходити саме з договірних, а не звичайних
цін.
Цей висновок суду є правомірним, оскільки, підписавши 30.10.2000
договір купівлі-продажу акцій /який був повністю виконаний
30.10.2000/, позивач передав право власності і, відповідно,
право володіння пакетом акцій в розмірі 24,8% статутного фонду
ЗАТ “Славолія” іншому суб*єкту господарювання – ПФ “НВП “Харчові
продукти “Мультимікс”.За таких обставин правильним є висновок
суду щодо неправомірного донарахування позивачу ПДВ у розмірі
806309,11 грн з боку відповідача.
Ствердження Відповідача про невірне застосування норм ст. 3
Закону України “Про тимчасовий порядок оподаткування операцій по
виробництву нафти сирої та деяких паливно-мастильних матеріалів”
№ 1521 не може бути прийняте до уваги, оскільки відповідно до
п. 7.4. ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
не дозволяється включення до податкового кредиту
будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені
податковими накладними.
Як встановлено судом, у період здійснення господарських операцій
позивач мав всі податкові накладні, про що свідчать дані цих
накладних, перелічені в акті перевірки, складеному відповідачем,
на час перевірки сума податку була сплачена до бюджету.
За таких обставин правильним є висновок суду щодо неправомірного
зменшення відповідачем податкового кредиту позивачу по ПДВ у
сумі 24043,54 грн. Таким чином, є безпідставним донарахування в
оскарженому рішенні позивачу податку на додану вартість за 2000
рік у розмірі 464888 грн. та застосуванні штрафної санкції у
розмірі 232467 грн, зменшення суми бюджетного відшкодування у
сумі 425464,65 грн та застосування штрафної санкції 212732,33
грн.
Згідно з абз. 1 ст. 11 Закону України “Про Державний бюджет
України на 2000 рік” ( 1458-14 ) (1458-14)
платниками збору до Державного
інноваційного фонду є суб’єкти підприємницької діяльності, але
без визначення строків сплати цього збору. Згідно з Законом
України “Про порядок погашення зобов’язань перед бюджетом і
державними цільовими фондами” ( 2181-14 ) (2181-14)
№ 2181-III, не
сплачені суми збору до їх узгодження не набувають статусу
податкового боргу, а тому недоплата за ними не виникає.
При розв’язанні цього питання суд правильно вирішив, що сума
несплаченого збору до Державного інноваційного фонду за таких
обставин не може вважатися недоїмкою, а оскільки терміни сплати
по збору не встановлено, то неможливо визначити з якої дати
можливо було нараховувати пеню за цю несплату.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає рішення від
25.12.2003 господарського суду Донецької області правомірним та
підстав для задоволення касаційної скарги не вбачає.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, суд
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Слов’янскької ОДПІ залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Донецької області від 25.12.2003
року у справі № 2/258а залишити без змін.