ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29.04.2004 Справа N 2/3/1899-2/6/2433
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого
суддів
з участю представників:
позивача: присутній,
відповідача: присутній,
розглянувши у відкритому
судовому засіданні товариства з обмеженою відповідальністю
касаційну скаргу "ФС"
на постанову Запорізького апеляційного господарського
суду від 05 грудня 2003 р.
у справі № 2
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю
"ФС"
до відкритого акціонерного товариства "ЯЕ"
про стягнення заборгованості
ВСТАНОВИВ:
У жовтні 2001 р. позивач пред'явив в господарському суді
Запорізької області позов до відповідача про стягнення суми,
посилаючись на невиконання останнім зобов'язань, покладених на
нього договором про сумісну діяльність від 19.04.1997 р.
Справа розглядалась судами неодноразово.
Останнім рішенням господарського суду Запорізької області від
05.09.2003 р. позов задоволено частково. Стягнуто з ВАТ "ЯЕ" на
користь ТОВ "Фірма "С" збитки в сумі 345 145,58 грн. понесених
витрат, 245032,06 грн. суми інфляційної індексації, 507 179, 2
грн. неодержаних доходів, 18 863,17 грн. 3% річних та судові
витрати.
В решті позовних вимог відмовлено.
Постановою Запорізького апеляційного господарського суду від
05.12.2003 р. рішення суду першої інстанції скасовано та
постановлено нове, яким в задоволенні позову відмовлено.
В касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення апеляційним
господарським судом норм матеріального і процесуального права,
просить постанову Запорізького апеляційного господарського суду
від 05.12.2003 р., залишивши в силі рішення господарського суду
Запорізької області від 05.09.2003 р.
Заслухавши пояснення сторін, обговоривши доводи касаційної скарги,
перевіривши матеріали справи, суд вважає, що касаційна скарга
підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ст. 111-21 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
вказівки, що
містяться у постанові Верховного Суду України, є обов'язковими для
суду першої інстанції під час нового розгляду справи та для Вищого
господарського суду України підчас розгляду матеріалів касаційної
скарги чи касаційного подання.
Скасовуючи постанову Вищого господарського суду України від
04.06.2002 р., постанову Дніпропетровського апеляційного
господарського суду від 01.03.2002 р. та рішення господарського
суду Запорізької області від 14.12.2002 р., Верховний Суд України
у своїй постанові від 01.10.2002 р. зазначив про необхідність
надати укладеному між сторонами договору належну юридичну оцінку
та вирішити питання чи є він за своєю правовою природою договором
про спільну сумісну діяльність.
Проте, при новому розгляді справи ця вказівка судом першої
інстанції виконана не була, а судом апеляційної інстанції помилка
місцевого господарського суду виправлена не була, що призвело до
неправильного застосування норм матеріального права.
Зокрема, при задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої
інстанції виходив з того, що укладений між сторонами договір є
договором про сумісну діяльність. Проте, такий висновок суду не
грунтується на вимогах закону, оскільки згідно з ст. 430 ЦК УРСР
( 1540-06 ) (1540-06)
за договором про сумісну діяльність сторони
зобов'язуються сумісно діяти для досягнення спільної господарської
мети, як-то: будівництво і експлуатація міжколгоспного або
державно-колгоспного підприємства або установи (що не передаються
в оперативне управління організації, яка є юридичною особою),
будування водогосподарських споруд і пристроїв будівництво шляхів,
спортивних споруд, шкіл, родильних будинків, жилих будинків і
т.ін., а за договором, укладеним між відповідачем і АТ "ВГ",
сторони домовились про спільну діяльність в галузі виробництва,
переробки та реалізації сільськогосподарської продукції на
території України та за її межами і предметом безпосередньої
діяльності сторін є надання послуг сільськогосподарським
виробникам зерна, спільна закупка та реалізація зернових культур,
а також інвестування, надання фінансових послуг, створення і
використання нових технологій у вказані роки, посередницькі та
представницькі послуги, та інші види діяльності за згодою сторін.
При цьому суд не дав ніякої правової оцінки тому, що відповідач не
зробив ніякого внеску для досягнення мети договору, як того
вимагала ст. 432 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, а лише уклав договори з
сільгосппідприємствами на вирощування товарного насіння рапсу, за
якими передав їм отримані від АТ "ВГ" насіння, паливно-мастильні
матеріали, добрива, всупереч вимогам ст. 433 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
п.11.3 договору передбачав, що сторона, яка допустила порушення
діючого законодавства, негайно відшкодовує спричинені її діями
збитки іншій стороні ( включаючи вартість поставлених або
переданих на зберігання товарно-матеріальних цінностей, які були
втрачені або пошкоджені, вартість їх транспортування та ін.), а
також реальну упущену вигоду), розмір якої визначає незалежна
аудиторська організація, та з урахуванням зазначених обставин не
обговорив питання чи не є цей договір за своєю правовою природою
договором комісії та чи підлягають стягненню з відповідача згідно
з вимогами гл. 35 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
збитки, заподіяні АТ "ВГ"
внаслідок неврожаю рапсу в 1997-1998 р.р., для правильного
вирішення цього питання суду також слід було з'ясувати чи
розрахувались з відповідачем сільськогосподарські підприємства,
яким були передані отримані від АТ "ВГ" товарно-матеріальні
цінності.
Стягуючи на користь позивача 507 179,2 грн. упущеної вигоди, суд
виходив з розміру очікуваного врожаю насіння рапсу, виходячи з
кількості переданого відповідачу насіння цієї культури, на
підставі відповіді Запорізької ТПП та довідки управління
сільського господарства і продовольства Запорізької
облдержадміністрації про середню врожайність рапсу в Якимівському
районі у вказані роки, проте, виходячи зі змісту ст. 203 ЦК УРСР
( 1540-06 ) (1540-06)
не отриманим доходом є така втрата кредитором
очікуваного приросту в майні, яка засновується на точних даних, що
безперечно стверджують можливість отримання ним грошових сум або
інших цінностей, якби зобов'язання було виконане боржником.
Зазначення у рішення суду першої інстанції практики Верховного
Суду України суперечить приписам ст.84 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
щодо вимог, яким має відповідати рішення суду.
Вказані порушення застосування закону судом апеляційної інстанції
в порушення вимог ст. ст. 101, 104 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
виправлені не були, а висновок суду апеляційної інстанції про
визнання неукладеним між АТ "ВГ" та Якимівським елеватором
договору про сумісну діяльність при невстановленні правової
природи цього договору також є помилковим та не відповідає вимогам
закону.
Враховуючи викладене, постановлені у справі судові рішення
підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду
першої інстанції.
При новому розгляді справи суду слід врахувати наведене, більш
ретельно з'ясувати характер і суть правовідносин, що виникли між
сторонами, в залежності від встановленого та відповідно до вимог
закону вирішити спір.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 111-5 , 111-7 , 111-9 -
111-12 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма
"С" задовольнити частково.
Рішення господарського суду Запорізької області від 05 вересня
2003 р. та постанову Запорізького апеляційного господарського суду
від 05 грудня 2003 р. у справі № 2 скасувати, а справу передати на
новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі суду.
Головуючий
Судді