ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28.04.2004 справа N 187/9-214
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого
суддів
розглянувши у Сільськогосподарського ТОВ
відкритому "А"
судовому засіданні
касаційну
скаргу
Житомирського апеляційного
на постанову господарського суду
27.11.2003 № 187/9-214
у справі господарського
суду Вінницької області
за позовом Сільськогосподарського ТОВ
"А"
до Вінницької міжрайонної ДПІ
про визнання недійсними
податкових повідомлень-
рішень
в судовому засіданні взяли участь представники:
від позивача: присутній
від відповідача: присутній
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду Вінницької області від 02.08.2002 у
справі № 187/9-214 позов задоволено: податкові повідомленнярішення
Вінницької міжрайонної ДПІ № 0000012622/0 від 29.04.2002,
№ 0000012622/1 від 31.05.2002 визнано недійсними з мотивів
порушенням відповідачем ст.ст. 19, 92 Конституції України
( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
у зв'язку із застосуванням штрафних санкцій на
підставі Указу Президента України "Про застосування штрафних
санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки" ( 436/95 ) (436/95)
від 12.06.1995 № 436/95, який не відповідає п. 22 ст. 92
Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
.
Не погоджуючись з вказаним рішення, відповідач подав апеляційну
скаргу.
Постановою Житомирського апеляційного господарського суду від
27.11.2003 (рішення господарського суду Вінницької області від
02.08.2002 у справі № 187/9-214 скасовано, у задоволенні позову
відмовлено з посиланням на те, що відповідач при застосуванні
штрафних санкцій на підставі Указу Президента України "Про
застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання
обігу готівки" ( 436/95 ) (436/95)
від 12.06.1995 № 436/95 діяв в межах
наданих чинним законодавством повноважень.
У касаційній скарзі сільськогосподарське ТОВ "А" просить скасувати
постанову Житомирського апеляційного господарського суду
27.11.2003 та задовольнити позов, посилаючись на неправильне
застосування господарським судом апеляційної інстанції норм
матеріального та процесуального права, а саме: норм Закону України
"Про державну податкову службу в Україні" ( 509-12 ) (509-12)
від
04.12.1990 № 509-XII, Указу Президента України "Про застосування
штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки"
( 436/95 ) (436/95)
від 12.06.1995 № 436/95 та ст. 105 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача,
перевіривши матеріали справи, повноту встановлення обставин справи
та правильність їх юридичної оцінки господарськими судами першої
та апеляційної інстанцій, колегія суддів Вищого господарського
суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає
частковому задоволенню з наступних підстав.
Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що
Вінницькою МДПІ проведено позапланову перевірку
підприємства-позивача з питань дотримання податкового
законодавства за період з 01.09.1999 по 28.02.2002, за
результатами якої складено акт № 8/26-21-02 від 15.04.2002, яким
встановлено факт перевищення позивачем ліміту залишку готівки у
касі та використання в період з 20.07.2001 по 25.09.2001 отриманих
в установі банку готівкових коштів в сумі 52 000 грн. не за
цільовим призначенням, чим було порушено Положення про ведення
касових операцій в національній валюті України, затверджене
постановою Правління Національного банку України від 19.02.2001 №
72 ( z0237-01 ) (z0237-01)
(зі змінами і доповненнями).
На підставі вказаного акту перевірки Вінницькою МДПІ відповідно до
ст. 1 Указу Президента України "Про застосування штрафних санкцій
за порушення норм з регулювання обігу готівки" ( 436/95 ) (436/95)
від
12.06.1995 № 436/95 прийнято податкові повідомлення-рішення
№ 0000012622/0 від 29.04.2002, № 0000012622/1 від 31.05.2002 про
застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій у розмірі
149 954 грн.
Задовольняючи позовні вимоги, господарський суд першої інстанції
виходив з того, що відповідачем застосовано штрафні санкції на
підставі Указу Президента України "Про застосування штрафних
санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки" ( 436/95 ) (436/95)
,
який не відповідає п. 22 ст. 92 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
в частині того, що виключно Законами України повинні визначатися
засади цивільно-правової відповідальності, діяння, які є
злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями,
та відповідальність за них, що є підставою для відмови в позові.
Скасовуючи рішення господарського суду першої інстанції та
відмовляючи у позові, апеляційний господарський суд виходив з
того, що застосовуючи до позивача штрафні санкції на підставі
Указу Президента України "Про застосування штрафних санкцій за
порушення норм з регулювання обігу готівки" ( 436/95 ) (436/95)
, відповідач
діяв в межах наданих чинним законодавством повноважень, що є
підставою для відмови у позові.
Однак, вищезазначені висновки господарських судів першої та
апеляційної інстанцій не можна вважати такими, що ґрунтуються на
всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі
всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом та
правильному застосуванні норм матеріального і процесуального
права.
Висновки господарського суду апеляційної інстанції щодо права
відповідача на застосування штрафних санкцій згідно з Указом
Президента України "Про застосування штрафних санкцій за порушення
норм з регулювання обігу готівки" ( 436/95 ) (436/95)
є такими, що
відповідають вимогам чинного законодавства з огляду на наступне.
Відповідно до п. 2.13 Положення про ведення касових операцій в
національній валюті України, затвердженого постановою Правління
Національного банку України від 19.02.2001 № 72 ( z0237-01 ) (z0237-01)
,
підприємства (підприємці), що мають поточні рахунки в установах
банків, одержують готівку з цих рахунків за грошовим чеком (з
чітким формулюванням суті операцій, що буде здійснюватися) у межах
наявних коштів і витрачають її виключно на цілі, які визначені в
грошовому чеку та не суперечать чинному законодавству України.
Згідно з пунктом 2.17 вказаного Положення ( z0237-01 ) (z0237-01)
до
підприємств (підприємців) застосовуються штрафні санкції згідно з
чинним законодавством України за перевищення встановлених лімітів
каси та використання одержаних в установі банку готівкових коштів
не за цільовим призначенням.
Відповідно до Указу Президента України "Про застосування штрафних
санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки" ( 436/95 ) (436/95)
від 12.06.1995 № 436/95 у разі порушення юридичними особами всіх
форм власності, фізичними особами - громадянами України,
іноземними громадянами та особами без громадянства, які є
суб'єктами підприємницької діяльності, а також постійними
представництвами нерезидентів, через які повністю або частково
здійснюється підприємницька діяльність, норм з регулюванням обігу
готівки у національній валюті, що встановлюються Національним
банком України, до них застосовуються фінансові санкції у вигляді
штрафів, розмір яких зазначено в ч. 2 ст. 1 Указу ( 436/95 ) (436/95)
.
Право застосування зазначених санкцій органам державної податкової
служби надано ст. 2 цього ж Указу ( 436/95 ) (436/95)
.
Що стосується посилання позивача на порушення відповідачем
Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
у зв'язку з застосуванням
штрафних санкцій на підставі Указу Президента України (оскільки
юридична відповідальність встановлюється винятково Законами
України), то колегія суддів Вищого господарського суду України
вважає за необхідні зазначити наступне.
Згідно зі ст. 106 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
Укази
Президента є обов'язковими до виконання на території України.
Вирішення питання про відповідність чи невідповідність нормативних
актів, в т.ч. Указів Президента України Конституції України
( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
є виключно компетенцією Конституційного Суду
України, що передбачено ст.ст. 147, 150 Конституції України
( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
.
При цьому слід врахувати, що дія п. 22 ст. 92 Конституції України
( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
обмежена виключно забороною визначати засади
цивільно-правової відповідальності, а також діяння, що є
адміністративними правопорушеннями, і відповідальність за них
іншими, крім законів, нормативно-правовими актами.
У даному випадку мали місце не цивільно-правові відносини та не
адміністративні правопорушення, а відносини по дотриманню
суб'єктом господарювання фінансової дисципліни, яка контролюється
органами державної податкової служби.
Відповідно до статті 9 Кодексу України про адміністративні
правопорушення ( 80731-10 ) (80731-10)
(далі - КУАП) адміністративним
правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна
або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на державний або
громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на
встановлений порядок управління і за яку законодавством
передбачено адміністративну відповідальність.
Інший закон, який визначав би поняття адміністративного
правопорушення, в Україні відсутній.
Проте, КУАП ( 80731-10 ) (80731-10)
визначає суб'єктом адміністративного
правопорушення лише фізичних осіб, що підтверджено рішенням
Конституційного Суду України від 30 травня 2001 р. № 7-рп/2001 у
справі № 1-22/2001 за конституційними зверненням Відкритого
акціонерного товариства "Всеукраїнський Акціонерний Банк" щодо
офіційного тлумачення положень пункту двадцять другого статті 92
Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
, частин першої, третьої статті
2, частини першої статті 38 Кодексу України про адміністративні
правопорушення (справа про відповідальність юридичних осіб).
В даному випадку норми регулювання обігу готівки в національній
валюті порушено позивачем, який є суб'єктом підприємницької
діяльності зі статусом юридичної особи.
Тому, підстави вважати, що Указ Президента України "Про
застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання
обігу готівки" ( 436/95 ) (436/95)
від 12.06.1995 № 436/95 не підлягає
застосуванню на підставі пункту першого "Перехідних положень"
Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
як такий, що суперечить пункту
двадцять другому статті 92 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
,
відсутні, оскільки факт порушення юридичною особою норм з
регулювання обігу готівки за чинним законодавством України не є ні
адміністративним правопорушенням, ні відносинами, за які
передбачено цивільноправову відповідальність.
Однак, слід зазначити, що апеляційний господарський суд, дійшовши
правильного висновку щодо меж повноважень відповідача на
застосування штрафних санкцій, не з'ясував, чи мало місце яюЁґЇхээ
позивачем норм з регулювання обігу готівки в національній валюті,
що встановлюються Національним Банком України, не надав будь-якої
оцінки фактам, встановленим в акті перевірки.
Вищенаведене свідчить про те, що судами зроблено висновки при
неповно встановлених обставинах справи.
Крім того, колегія суддів Вищого господарського суду України
вважає за необхідне зазначити наступне.
Даючи правову оцінку оспорюваним податковим повідомленням-рішенням
суду слід з'ясувати чи є штраф, нарахований за порушення вимог
Указу Президента України "Про застосування штрафних санкцій за
порушення норм з регулювання обігу готівки" ( 436/95 ) (436/95)
від
12.06.1995 № 436/95, податковим зобов'язанням позивача відповідно
до чинного законодавства, зокрема ст. ст. 14, 15 Закону України
"Про систему оподаткування" ( 1251-12 ) (1251-12)
, п. 1.5 ст. 1 Закону
України "Про порядок погашення зобов'язання платників податків
перед бюджетами та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
від
21.12.2000 № 2181-III та чи відповідає цьому Закону поширення
оспорюваним податковим повідомленням - рішенням на нараховану суму
штрафу його вимог щодо граничного строку сплати податкового
зобов'язання, контролюючим органом, та наслідків такої несплати.
визначеног
При цьому слід мати на увазі, що відповідно до ст. 2 Указу
Президента України "Про застосування штрафних санкцій за порушення
норм з регулювання обігу готівки" ( 436/95 ) (436/95)
від 12.06.1995
№ 436/95 податкові органи наділені повноваженнями щодо
застосування штрафів за порушення норм з регулювання обігу готівки
у національній валюті.
Допущені судом як першої, так і апеляційної інстанції
вищезазначені порушення ст. 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
є підставою
для скасування прийнятих у справі судових рішень і направлення
справи на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.
До такого висновку колегія суддів Вищого господарського суду
України приходить з врахуванням меж повноважень касаційної
інстанції, встановлених ч. 2 ст. 111-5 та ст. 111-7 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
, та неможливістю зробити висновки щодо правильності
вирішення спору при невстановленні судами попередніх інстанцій
обставин відповідно до предмету спору.
Під час нового розгляду справи суду першої інстанції слід взяти до
уваги викладене у зазначеній постанові, вжити всі передбачені
чинним законодавством засоби для всебічного, повного та
об'єктивного встановлення обставин справи, прав та обов'язків
сторін і в залежності від встановленого та у відповідності із
вимогами закону вирішити спір.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, п. 3 ст.
111-10, 111-11 Господарського процесуального права України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України,
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Сільськогосподарського ТОВ "А" задовольнити
частково.
Скасувати рішення господарського суду Вінницької області від та
постанову Житомирського апеляційного господарського суду у справі
№ 187/9-214, а справу передати на новий розгляд до господарського
суду Вінницької області.