ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28.04.2004 Справа N 148/5-03
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого
суддів
розглянувши у відкритому Акціонерного товариства відкритого
судовому засіданні типу по будівництву, монтажу та
касаційну скаргу експлуатації засобів
телекомунікацій, радіо і
телебачення “C”
на постанову від 23.12.2003 року Київського
апеляційного господарського суду
у справі № 148/5-03
Київської області
за позовом Акціонерного товариства відкритого
типу по будівництву, монтажу та
експлуатації засобів
телекомунікацій, радіо і
телебачення “C”
до Товариства з обмеженою
відповідальністю “ТС”
про визнання недійсним договору купівлі- продажу нерухомого майна
Справа розглянута за участю представників сторін:
від позивача
від відповідача
В С Т А Н О В И В :
Рішенням господарського суду Київської області від 18.11.2003р.
задоволено позов акціонерного товариства відкритого типу по
будівництву, монтажу і експлуатації засобів телекомунікацій,
радіо і телебачення “C” про визнання недійсним договору купівлі-
продажу нерухомого майна від 30.01.2001р. і додаткової угоди до
нього від 07.06.2001р.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від
23.12.2003р. рішення місцевого господарського суду скасовано і
прийнято нове рішення, яким АТВТ “C” відмовлено в позові.
Не погоджуючись з вказаною постановою апеляційного суду позивач
звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною
скаргою у якій просить її скасувати, а рішення місцевого
господарського суду залишити в силі, посилаючись на те, що
апеляційним судом не взято до уваги факти встановлені судом
першої інстанції, які підтверджують наявність зловмисної угоди у
представників сторін під час укладення ними договору купівлі-
продажу нерухомого майна, внаслідок якого для АТВТ “C” настали
несприятливі наслідки, оскільки продаж майна здійснено за
залишковою вартістю, що була в 14 разів меншою, а ніж його
реальна ціна, що підтверджено експертною оцінкою вказаного
майна. Крім того, апеляційним судом не взято до уваги, що
визначення вартості продажу майна відноситься до компетенції
Спостережної Ради товариства, згідно пункту 7.19.14 Статуту АТВТ
“C”.
Продаж майна вчинено не уповноваженими особами без отримання
дозволу від Спостережної Ради АТВТ “C” та визначення його
вартості.
Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в
касаційній інстанції, перевіривши повноту встановлення обставин
справи, проаналізувавши на підставі встановлених обставин справи
застосування норм матеріального та процесуального права, дійшла
висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню виходячи з
наступного.
Київський апеляційний господарський суд скасовуючи рішення
місцевого господарського суду у даній справі зазначив, що
місцевий господарський суд безпідставно дійшов висновку про
наявність зловмисної угоди при укладенні договору купівлі-
продажу нерухомого майна від 30.01.2001р. між сторонами у
справі, оскільки експертна оцінка майна була проведена після
укладення додаткової угоди та Спостережна Рада не заперечувала
проти продажу нерухомого майна.
Між тим, погодитись з постановою Київського апеляційного
господарського суду неможливо, оскільки як встановлено місцевим
господарським судом 30.01.2001р. Президент акціонерного
товариства відкритого типу по будівництву, монтажу та
експлуатації засобів телекомунікацій, радіо і телебачення “C”
(далі- АТВТ “C” Б-ко Генріх Тимофійович та Генеральний директор
товариства з обмеженою відповідальністю “ТС” Я-ев Євген Петрович
уклали договір купівлі - продажу нерухомого майна - Адмінбудівлі
- „Б" загальною площею 429,1 кв м, механічного цеху (цех
пластмас) - „Ж" загальною площею 443,0 кв м, цеху опалубки - „К-
2" загальною площею 244 кв м, що знаходиться в м. Бровари
Київської області.
Продаж вчинено за 21300 грн.
07.06.2001 року вказані посадові особи позивача та відповідача
уклали Додаткову угоду до договору купівлі - продажу нерухомого
майна від 30.01.2001 року, згідно якої внесені зміни до п. 2
вказаного договору шляхом збільшення вартості проданого майна до
25560 грн.
Місцевий господарський суд встановив, що майно, яке було
об’єктом купівлі-продажу за спірним договором та додатковою
угодою до нього є власністю АТВТ “C”.
Договір купівлі - продажу приміщень укладений від імені АТВТ “C"
його Президентом.
Повноваження Президента АТВТ “C" визначені Статутом останнього
та Положенням про Президента АТВТ “C" та його адміністративний
апарат, затвердженим загальними зборами АТВТ “C", Протокол № 17
від 22.08.2000 року. Згідно вищезазначених документів на
Президента покладено одноособове вирішення поточних питань
діяльності товариства крім тих, що належать до компетенції
загальних зборів та Спостережної Ради АТВТ “C", Положення про
яку затверджене загальними зборами АТВТ “C", Протокол № 17 від
22.08.2000 року (далі - Положення про Спостережну Раду).
Як зазначив місцевий господарський суд, згідно з положенням про
Спостережну Раду, остання обирається загальними зборами
товариства з числа акціонерів у кількості 5 осіб строком на 5
років.
Згідно з п. 3.1 до її компетенції належить контроль за
використанням майна товариства та визначення вартості майна, що
продається. З цього слідує, що право відчуження майна та
визначення вартості його відчуження належить до виключної
компетенції Спостережної Ради, а не до повноважень Президента
АТВТ “C". Таким чином, рішення про продаж спірного майна та про
вартість майна, що підлягає продажу, згідно п. 3.13 Положення
про Спостережну Раду повинно прийматися більшістю голосів на її
засіданні членами Спостережної Ради, та відображатися в
Протоколі засідання Спостережної Ради, який реєструється в
журналі реєстрації Протоколів Спостережної Ради.
Доказів щодо прийняття Спостережною Радою рішення про продаж
спірних приміщень за їх балансовою вартістю до господарського
суду не подано.
Судом відхилено посилання відповідача на лист Голови
Спостережної Ради АТВТ “C", адресований Генеральному директору
підприємства відповідача (такий же лист, але адресований
Президенту АТВТ “C" п. Б-ко Г.Т. - в матеріалах справи
відсутній), оскільки у цьому листі без належних правових підстав
йдеться про можливість продажу спірних приміщень за їх
балансовою вартістю. Разом з тим, в ньому виражається воля лише
Голови Спостережної Ради Я-ка А., повноваження якого у
діяльності Спостережної Ради обмежуються лише правом скликання
позачергових засідань останньої та вирішенням поточних питань,
що стосуються організації діяльності Спостережної Ради.
Саме тому, на думку суду, Голова Спостережної Ради Я-ко
повідомив Президента АТВТ “C" Б-ка Г.Т. про недійсність свого
підпису у цьому листі (копія листа знаходиться в матеріалах
справи).
Крім цього, в судовому засіданні було оглянуто журнал реєстрації
протоколів Спостережної Ради, який розпочато з 1998 року. З
журналу слідує, що Спостережною Радою АТВТ “C" рішення щодо
продажу спірних приміщень у встановленому Положенням про
Спостережну Раду порядку не приймалось та не реєструвалось. Про
це свідчать також письмові пояснення членів Спостережної Ради,
які знаходяться в матеріалах справи.
Не є правомірними і дії представника позивача щодо укладення
додаткової угоди від 07.06.2001 року, оскільки на час її
підписання повноваження президента АТВТ “C” належали К-ко В.Т.
Таким чином, місцевим господарським судом з’ясовано, що
Президент АТВТ “C” Б-ко Г.Т. уклав спірний договір купівлі-
продажу нерухомого майна та додаткову угоду до нього за
відсутності належних на це повноважень.
Також місцевий господарський суд зазначив, що продаж спірного
майна в кількості трьох будівель (адміністративна будівля
механічний цех, цех опалубку) загальною площею 111-6,3 кв м було
вчинено за 25560 грн. в той час, як його реальна (ринкова)
вартість складає 348733 грн., що підтверджується звітом про
експертну оцінку адміністративної будівлі, механічного цеху,
цеху опалубки, проведеним експертами Національного центру
незалежних експертиз, який оглянуто в судовому засіданні, а
копію додано до матеріалів справи.
Крім цього, з матеріалів справи, а саме зі Статуту ТОВ „ТС",
зареєстрованого виконавчим комітетом Броварської Ради народних
депутатів 19.08.1999 року та з Установчого договору ТОВ „ТС",
зареєстрованого виконавчим комітетом Броварської Ради народних
депутатів 19.08.1999 року, вбачається, що Президент АТВТ “C" Б-
ко Г.Т. особисто володів часткою статутного фонду ТОВ „ТС", яка
становила 37 %.
З цих же документів вбачається, що Генеральний директор ТОВ “ТС"
Я-ев Є.П. володів часткою статутного фонду ТОВ “ТС", яка також
становила 37 %.
Згідно з угодою про продовження діяльності ТОВ „ТС" від
06.07.2000 року Левада Олена Генріхівна, яка, як встановлено в
судовому засіданні, є дочкою Президента АТВТ “C" Б-ка Г.Т. та
Генеральний директор ТОВ “ТС” Я-ев Є.П. стали співвласниками ТОВ
“ТС", з рівними частками по 1/2 частині у кожного.
Таким чином, вказані посадові особи Б-ко Г.Т. та Я-ев Є.П. на
час укладення спірного договору разом володіли 100 % статутного
фонду ТОВ “ТС" (Я-ев Є.П. особисто володів 1/2 частиною
статутного фонду, а Б-ко Г.Т. особисто, а потім опосередковано
через членів своєї сім'ї також володів 1/2 частиною статутного
фонду).
З вищевикладеного випливає корисний мотив представника АТВТ “C"
та представника ТОВ “ТС", який виражається у особистій
зацікавленості останніх в отриманні прав на майно за зниженими
цінами, що свідчить про укладення договору внаслідок зловмисної
угоди представника однієї сторони з другою стороною. Вказані
обставини апеляційним судом не спростовані.
Виходячи з вимог ч. 1 ст. 57 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
угода, укладена
внаслідок зловмисної угоди представника однієї сторони з другою
стороною може бути визнана судом недійсною за позовом потерпілої
сторони.
Як вказано в пункті дванадцятому постанови Пленуму Верховного
Суду України № 3 від 28.04.1978 року зі змінами, внесеними
постановами від 25.12.1992 року № 13 та від 25.05.1998 року № 15
„Про судову практику в справах про визнання угод недійсними"
(далі - постанова Пленуму ВСУ), при вирішенні позовів про
визнання угод недійсними на підставі ст. 57 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
,
щодо зловмисної угоди представника однієї сторони з другою
стороною, вимоги можуть бути задоволені при доведеності факту
зловмисної угоди представника однієї сторони з другою стороною.
Під зловмисною угодою, у даному випадку, суд розуміє умисну
змову представників покупця (відповідача) і продавця (позивача)
в результаті якої для АТВТ “C" наступили несприятливі наслідки -
продаж нерухомого майна за залишковою вартістю, що була майже у
чотирнадцять разів меншою, аніж його реальна (ринкова) вартість.
Доказом цього суд вважає висновок звіту про експертну оцінку
спірних приміщень, яка є об'єктивною, оскільки висновок
Національного центру незалежних експертиз було зроблено після
вивчення відповідної технічної документації, визначення зносу
елементів майна та на підставі аналізу даних про оцінку
аналогічних об’єктів з урахуванням рівня цін на ринку подібних
об’єктів в Україні. Вказані обставини також не спростовані
апеляційним господарським судом.
За наведених обставин, місцевий господарський суд дійшов
висновку, що представники сторін знали про явну невигідність для
продавця угоди, яку вони уклали, оскільки метою сторін при
укладенні угоди були наміри надати за рахунок потерпілої сторони
такі переваги ТОВ “ТС", які б воно не змогло отримати у випадку
добросовісного виконання представником АТВТ “C" своїх
обов'язків, оскільки угода була здійснена через представника
позивача і воля того, хто представляється, а саме позивача була
підмінена волею представника, в результаті чого настали
несприятливі наслідки для того, хто представляється, а саме для
позивача.
Суд, аналізуючи постанову Прокуратури м. Бровари від 05.09.2003
року зазначив, що відповідно до ст. 35 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
преюдиціальне значення для господарського суду мають вирок суду
з кримінальної справи щодо певних подій та ким вони учинені або
рішення суду з цивільної справи щодо фактів, які встановлені
судом.
Тому дана Постанова про закриття кримінальної справи не має
преюдиціального значення для господарського суду під час
вирішення даної справи. Крім того, проведеним по справі
досудовим слідством встановлено наявність спірних правовідносин
щодо визначення вартості відчужуваного майна та спору при його
укладенні та виконанні, які вирішуються в судовому порядку
шляхом звернення до господарського суду згідно ст. 12 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
За таких обставин, господарський суд самостійно з'ясовує
обставини справи та оцінює в сукупності подані матеріали у тому
числі і матеріали слідчих органів та за результатами такої
оцінки приймає рішення керуючись нормами матеріального права, що
мають бути застосовані до правовідносин, що склались між
сторонами.
Вищенаведені факти місцевий суд оцінив у їх сукупності, і дійшов
висновку про наявність зловмисної угоди представника позивача з
представником відповідача при укладенні договору купівлі-продажу
нерухомого майна і тому названий вище договір купівлі-продажу
нерухомого майна та додаткова угода до нього судом визнаною
недійсними, як такі, що укладені внаслідок зловмисної угоди
представника однієї сторони з другою стороною. Вказаний висновок
суду ґрунтується на матеріалах справи
А відповідно до вимог ст.ст. 111-7 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати
доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або
постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати
питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу
одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково
перевіряти їх.
Зважаючи на викладене, Вищий господарський суд України вважає,
що місцевим господарським судом повно і всебічно з’ясовано
обставини у справі і вірно дана юридична оцінка, а тому
Київський апеляційний господарський суд необґрунтовано скасував
вказане рішення суду.
За таких обставин справи, касаційна скарга підлягає задоволенню,
а постанова Київського апеляційного господарського суду від
23.12.2003р. скасуванню.
Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України
П О С Т А Н О В И В :
Касаційну скаргу задовольнити.
Скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду
від 23.12.2003 року у справі № 148/5-03, а рішення
господарського суду Київської області від 18.11.2003 р. у даній
справі залишити без змін.