ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
26.05.2004 Справа N 45/14
м. Київ
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Перепічая В.С. (головуючого),
Вовка І.В.,
Гончарука П. А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
Державного видавництва "XXX" Державного управління справами на
постанову Київського апеляційного господарського суду від
13.04.2004 року у справі №45/14 за позовом Державного видавництва
"XXX" Державного управління справами до Товариства з обмеженою
відповідальністю "YYY"
про стягнення суми,
У С Т А Н О В И В:
У грудні 2003 року позивач звернувся до господарського суду міста
Києва з позовною заявою до відповідача про стягнення неустойки у
сумі 126000 грн., посилаючись на те, що останній не належним чином
виконав договірні зобов'язання щодо строків поставки товару.
Під час розгляду справи в суді першої інстанції позивач уточнював
заявлені вимоги і просив стягнути з відповідача зазначену
неустойку на підставі ст.ст. 526, 530, 549, 550, 551, 611, 665 ЦК
України ( 435-15 ) (435-15)
.
Рішенням господарського суду міста Києва від 16.02.2004 року в
позові відмовлено.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від
13.04.2004 року зазначене рішення суду першої інстанції залишено
без змін.
У касаційній скарзі позивач вважає, що судом порушено і
неправильно застосовано норми матеріального та процесуального
права, і тому просить прийняті ним судові рішення скасувати та
прийняти нове рішення, яким задовольнити позов.
Доповідач-Вовк І.В.
Відзив на касаційну скаргу від відповідача до суду не надходив.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши доводи
касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та прийняті у ній
судові рішення, суд вважає, що касаційна скарга підлягає
частковому задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, між сторонами було укладено
договір №10 від 24.01.2003 року, за умовами якого відповідач
зобов'язався поставити протягом 50 календарних днів після
підписання договору, а позивач зобов'язався прийняти товар та
оплатити його.
За п.4.1. зазначеного договору позивач зобов'язався оплатити 50%
вартості товару, що становить 70 000 грн., після підписання
сторонами договору. 28.01.2003 року позивачем була здійснена
оплата в сумі 70 000 грн. За видатковими накладними від 03.10.2003
року та від 25.11.2003 року відповідач передав позивачу частину
товару загальною вартістю 41 613,31 грн.
П.9.1 укладеного між сторонами договору встановлена
відповідальність сторін , а саме вказано розмір неустойки в разі
порушення строків передачі товару: 0,5% від вартості договору за
кожен день прострочення.
Предметом даного судового розгляду є вимоги позивача про стягнення
неустойки в сумі 126000 грн. у зв'язку з невиконанням відповідачем
своїх зобов'язань відповідно до умов зазначеного договору.
Згідно вимог ст.245 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
за договором поставки
поставщик зобов'язується передати у певні строки або строк
покупцеві у власність певну продукцію, а покупець зобов'язується
прийняти продукцію і оплатити її за встановленими цінами.
Договором поставки є договір, за яким поставщик зобов'язується
передати покупцеві продукцію в строк, який не збігається з
моментом укладення договору.
Проте, суд зазначені вимоги норми матеріального права не врахував
і, виходячи з них, не з'ясував належним чином правову природу
укладеного між сторонами договору, а звідси, якими нормами
матеріального права регулюються спірні правовідносини.
До того ж, зробивши висновок про невиконання договірних
зобов'язань з боку позивача щодо оплати, суд не з'ясував дійсних
обставин справи, пов'язаних з укладенням договору та не врахував
фактичних дій сторін, які мали місце після його укладення, і не
дослідив питання про те, чи не свідчило зазначене про виконання
зобов'язань за укладеним договором.
При цьому, судом не було наведено належного правового
обґрунтування зробленому ним висновку, з урахуванням зазначених
обставин і найменування продукції, вказаної в предметі укладеного
договору, в рахунку -фактурі №РГ-0000321 від 28.11.2002 року та в
платіжному дорученні №231 від 28.01.2003 року.
Отже, і висновок суду про те, що відповідача не можна визнати
таким, що прострочив виконання зобов'язання за договором №10 від
24.01.2003 року, ґрунтується на неповно з'ясованих обставинах
справи, та є таким, що зроблений без належного врахування
фактичних даних, які містяться в матеріалах справи.
У той же час, суду, приймаючи рішення, слід було мати на увазі
вимоги ст.ст. 84,105 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
та постанови Пленуму
Верховного Суду України від 29.12.1976 року №11 (зі змінами) "Про
судове рішення" ( v0011700-76 ) (v0011700-76)
.
За таких обставин, судові рішення обох інстанцій не можна визнати
законними й обґрунтованими, і тому вони підлягають скасуванню з
передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Під час нового розгляду справи, суду слід врахувати викладене і
вирішити спір відповідно до вимог закону.
З огляду наведеного та керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 -
111-12 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Державного видавництва "XXX" Державного
управління справами задовольнити частково.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.04.
2004 року та рішення господарського суду міста Києва від
16.02.2004 року скасувати, і справу № 45/14 передати на новий
розгляд до суду першої інстанції в іншому складі.
Головуючий В. Перепічай
Судді І. Вовк
П.Гончарук