ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28.04.2004 справа N 20-8/013
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого
суддів
розглянувши у відкритому ДПІ у Балаклавському районі
судовому засіданні м. Севастополя
касаційну скаргу
на постанову Севастопольського апеляційного
господарського суду від 23.09.2003
у справі № 20-8/013
господарського суду м. Севастополя
за позовом ТОВ "ІРФ"
до ДПІ у Балаклавському районі
м. Севастополя
про визнання недійсним податкового
повідомлення-рішення
в судовому засіданні взяли участь представники:
від позивача: присутній
від відповідача: не з'явився.
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду м. Севастополя від 20.06.2003 у
справі № 20-8/013, залишеним без змін постановою Севастопольського
апеляційного господарського суду від 23.09.2003 позов задоволено:
податкове повідомлення-рішення ДПІ у Балаклавському районі м.
Севастополя № 151/23-123/31019802 від 04.04.2003 визнано недійсним
з мотивів правомірного віднесення позивачем до складу валових
витрат витрат на утримання екіпажу судна згідно з п.п. 5.2.1 п.
5.2 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"
( 283/97-ВР ) (283/97-ВР)
від 22.05.1997 № 283/97-ВР (зі змінами і
доповненнями).
У касаційній скарзі ДПІ у Балаклавському районі м. Севастополя
просить скасувати постанову Севастопольського апеляційного
господарського суду від 23.09.2003, скасувати частково рішення
господарського суду м. Севастополя від 20.06.2003 у справі
№ 20-8/013 та визнати недійсним податкове повідомлення-рішення ДПІ
у Балаклавському районі м. Севастополя № 151/23-123/31019802 від
04.04.2003 в частині стягнення 7 650 грн., в решті - податкове
повідомлення - рішення ДПІ у Балаклавському районі м. Севастополя
залишити без змін, посилаючись на порушення господарським судом
апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права,
а саме: ст. 3 Закону України "Про оподаткування прибутку
підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
та ст. 105 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши матеріали
справи та проаналізувавши на підставі встановлених в них фактичних
обставин правильність застосування господарським судом першої та
апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права,
колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до
висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних
підстав.
Відповідно до ст. 111-7 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна
інстанція виходить із обставин, встановлених у справі
господарськими судами першої та апеляційної інстанцій, а саме.
Господарськими судами першої та апеляційної інстанцій встановлено,
що ДПІ у Балаклавському районі м. Севастополя проведено планову
документальну перевірку підприємства-позивача з питань дотримання
податкового законодавства України, за наслідками якої складено акт
від 28.03.2003 № 23-123/53, яким встановлено порушення позивачем
п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку
підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
, а саме: включення до складу валових
витрат у І-ІІ кварталах 2002 р. витрат, не пов'язаних із
здійсненням господарської діяльності - наданням судна в оренду,
якими відповідач вважає витрати по сплаті добових, призначених для
харчування екіпажу, в сумі 88 450 грн.
На підставі вказаного акту перевірки ДПІ у Балаклавському районі
м. Севастополя прийнято рішення № 151/23-123/31019802 від
04.04.2003 про донарахування податку на прибуток в сумі 11 700
грн. та застосування до позивача фінансових санкцій у розмірі 1
535 грн. на підставі п.п. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України
"Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед
бюджетами та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
від
21.12.2000 № 2181-ІІІ.
Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що
господарські суди першої та апеляційної інстанцій всебічно і повно
дослідили всі обставини справи і прийшли до правильного висновку
стосовно правомірного віднесення позивачем витрат на утримання
екіпажу судна (харчування) до складу валових витрат з огляду на
наступне.
Господарським судами попередніх інстанцій встановлено, що
23.06.2001 між ТОВ "ІРФ" (орендодавець) та ТОВ "РФ" (орендар)
укладено договір № 8, відповідно до якого позивач передав РМС "Д"
з укомплектованим екіпажем в тайм-чартер ТОВ "ІРФ".
Відповідно до ст. 203 Кодексу торговельного мореплавства
( 176/95-ВР ) (176/95-ВР)
за договором фрахтування судна судновласник
зобов'язується за обумовлену плату (фрахт) надати судно
фрахтувальнику для перевезення пасажирів, вантажів та для інших
цілей торговельного мореплавства на певний час.
Надане фрахтувальнику судно може бути укомплектоване екіпажем
(тайм-чартер) або не споряджене і не укомплектоване екіпажем
(бербоут-чартер).
Згідно з ч. 2 ст. 207 Кодексу торговельного мореплавства
( 176/95-ВР ) (176/95-ВР)
при фрахтуванні судна за тайм-чартером судновласник
зобов'язаний спорядити та укомплектувати судно екіпажем, а також
підтримувати судно протягом терміну тайм-чартера в морехідному
стані, оплачувати його страхування і утримання суднового екіпажу.
Враховуючи, що обов'язок утримання екіпажу РМС "Д" покладено на
судновласника - ТОВ "ІРФ" нормами Кодексу торговельного
мореплавства ( 176/95-ВР ) (176/95-ВР)
, цілком обгрунтованими є висновки
господарського суду щодо правомірного віднесення позивачем до
складу валових витрат витрат на утримання екіпажу судна
(харчування) на підставі п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України
"Про оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
.
Що стосується посилання відповідача на порушення позивачем п.п.
5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку
підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
(згідно з яким не підлягають віднесенню
до складу валових витрат суми збитків платника податку понесених у
зв'язку з продажем товарів (робіт, послуг) або їх обміном за
цінами, що нижчі за звичайні, пов'язаним з таким платником податку
особам), то слід зазначити, що господарськими судами встановлено і
матеріалами справи підтверджено, що збитки за наслідками
діяльності позивача у спірний період були відсутні, у зв'язку з
чим не було підстав для застосування п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5
вказаного Закону.
З огляду на викладене, постанова Севастопольського апеляційного
господарського суду від 23.09.2003 у справі № 20-8/013 відповідає
вимогам чинного законодавства і фактичним обставинам справи, у
зв'язку з чим підстав для її скасування не вбачається.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, п. 1 ст.
111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України,
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу ДПІ у Балаклавському районі м. Севастополя
залишити без задоволення, а постанову Севастопольського
апеляційного господарського суду від 23.09.2003 у справі
№ 20-8/013 - без змін.