ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28.04.2004 Справа N 16/484
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Черногуза Ф.Ф – головуючого,
Михайлюка М.В.,
Невдашенко Л.П.,
розглянувши у відкритому дочірнього підприємства “Торговий дім
засіданні матеріали “Сандора” товариства з обмеженою
касаційної скарги відповідальністю “Сандора”, с.
Миколаївське, Миколаївської обл. (далі
– ДП “Торговий дім “Сандора” ТОВ
“Сандора”)
на постанову Донецького апеляційного господарського
суду від 28.01.2004
у справі господарського суду Донецької області
№ 16/484
за позовом ДП “Торговий дім “Сандора” ТОВ
“Сандора”
до приватного підприємця Отта Михайла
Юрійовича, м. Донецьк (далі – ПП Отт
М.Ю.)
про стягнення 3 009 грн. 50 коп.
представники:
позивача –
відповідача -
В С Т А Н О В И В:
В позовній заяві позивач просить стягнути з відповідача
заборгованість в сумі 2920 грн. 03 коп. та пеню в сумі 89 грн.
47 коп. В обгрунтування своїх вимог позивач посилається на
договір поставки та накладні.
Господарський суд Донецької області рішенням від
02.12.2003-05.12.2003 провадження по справі на підставі п. 1.1
ст. 80 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
припинив у зв’язку з відсутністю предмета спору, і в стягненні
пені відмовив.
Донецький апеляційний господарський суд постановою від
28.01.2004 залишив без змін рішення господарського суду
Донецької області.
В касаційній скарзі ставиться питання про скасування судових
рішень з підстав неправильного застосування норм матеріального
та процесуального права.
Розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши
матеріали справи, Вищий господарський суд України вважає, що
касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ст. 4 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
Цивільні права і
обов’язки виникають із договору, адміністративних актів, інших
дій громадян і організацій тощо.
Між сторонами 26.05.2003 був укладений договір поставки
№ 08-04/2003, за яким позивач зобов’язався передати відповідачу
у власність товар, а останній зобов’язався оплатити отриманий
товар.
Договором не визначено з якого моменту у відповідача виникає
зобов’язання оплатити товар.
В даному випадку суд застосував ст. 165 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
,
де передбачено, що якщо строк виконання зобов’язання не
встановлений або визначений моментом витребування, кредитор
вправі вимагати виконання, а боржник вправі провести виконання в
будь-який час.
Боржник повинен виконати дане зобов’язання в семиденний строк з
дня пред’явлення вимоги кредитором, якщо обов’язок негайного
виконання не випливає з закону, договору або із змісту
зобов’язання.
Судами першої і апеляційної інстанції встановлено, що
відповідачем вартість отриманої продукції оплачена.
Межі перегляду справи в касаційній інстанції визначені ст. 111-7
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
. На
відміну від апеляційної інстанції касаційний суд не розглядає
справу повторно, не встановлює обставин, не вирішує питання про
їх доведеність чи недоведеність, а перевіряє застосування
апеляційною інстанцією норм матеріального і процесуального
права.
Оскаржувана постанова грунтується на законі, а наведені в
касаційній скарзі підстави для її скасування не відповідають
фактичним обставинам і вимогам Закону.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України
П О С Т А Н О В И В:
Постанову Донецького апеляційного господарського суду від
28.01.2004 у справі № 16/484 залишити без змін, касаційну скаргу
– без задоволення.