ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28.04.2004 Справа N 10/298-03-8817
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 16.09.2004
відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Черногуза Ф.Ф. (головуючого), Михайлюка М.В. (доповідач у справі)
Невдашенко Л.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
Міського управління житлово-комунального господарства
м. Іллічівськ
на постанову Одеського апеляційного господарського суду
від 27.01.2004
у справі N 10/298-03-8817 господарського суду Одеської
області
за позовом Міського управління житлово-комунального
господарства м. Іллічівськ
до Дорожньої лікарні Одеської залізниці
про стягнення 3014,98 грн.
в судовому засіданні взяли участь представники:
- позивача: не з'явився
- відповідача: не з'явився
В С Т А Н О В И В:
У листопаді 2003 року міське управління житлово-комунального
господарства звернулося з позовом про стягнення з дорожньої
лікарні Одеської залізниці 3014,98 грн. за понесені витрати на
утримання будинків та прибудинкових територій за період з січня
2000 по серпень 2003 року.
Рішенням господарського суду Одеської області від
17.12.2003 р. у справі N 10/298-03-8817 (суддя Трачук Л.Г.) в
позові відмовлено, в зв'язку з недоведеністю позивачем обставин на
які він посилається як на підставу своїх вимог.
Постановою Одеського апеляційного господарського суду від
27.01.2004 р. (головуючий - Андрєєва Е.І., судді - Мацюра П.Ф.,
Ліпчанська Н.В.) вказане рішення суду залишено без змін.
Не погоджуючись з вказаною постановою, позивач звернувся до
Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій
просить її скасувати як таку, що винесена при неправильному
застосуванні норм матеріального та процесуального права. Заявник
наголошує на тому, що обов'язок орендаря приймати участь у
витратах на утримання будинку та прибудинкових територій
передбачений нормативними актами, зокрема: Законом України "Про
відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за
несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та
утримання прибудинкових територій" ( 686-14 ) (686-14)
.
Відповідач у відзиві на касаційну скаргу просить постанову
апеляційного господарського суду залишити в силі, посилаючись на
те, що в п. 6.2 договору оренди від 01.03.1999 р. сторони
передбачили, що експлуатаційні витрати будуть сплачуватися на
підставі додаткової угоди, в якій буде визначено порядок та умови
сплати експлуатаційних витрат.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши юридичну оцінку
встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність
застосування господарським судом норм матеріального і
процесуального права суд вважає, що касаційна скарга не підлягає
задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 01.03.1999 р. між
Одеською залізницею та Лікарсько-санітарною службою Одеської
залізниці в інтересах Амбулаторної лінійної ст. Іллічівськ
Одеської залізниці був укладений договір оренди не житлового
приміщення площею 88,0 кв.м., яке розташоване по
вул. Олександрійська, 4 у м. Іллічівську для розміщення
амбулаторної лінійної станції Іллічівськ Одеської залізниці.
Розпорядження виконавчого комітету Іллічівської міської ради
N 1509 від 30.12.1999 р. затверджений акт прийому-передачі
житлового фонду Одеської залізниці в комунальну власність та
передано на баланс міському управлінню житлово-комунального
господарства ряд житлових будинків, у тому числі по
вул. Олександрійській, 4.
Відповідно до вимог закону (ст. 268 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
)
зазначений вище договір оренди від 01.03.1999 р. залишається
чинним і для нового власника орендованих приміщень.
Відмовляючи в позові, суди попередніх інстанцій виходили з
того, що згідно п. 6.2 вказаного договору оренди відповідач
зобов'язувався сплачувати вартість комунальних послуг, а також
відшкодовувати частину експлуатаційних витрат на підставі
додаткової угоди до договору.
А тому посилання заявника на Закон України "Про
відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за
несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та
утримання прибудинкових територій" ( 686-14 ) (686-14)
, який передбачає
обов'язок плати на утримання прибудинкових територій та
відповідальність за несвоєчасне внесення такої плати не
приймається до уваги, оскільки, в кожному конкретному випадку,
порядок та умови сплати вказаних платежів повинні визначатись
згідно договору або чинного законодавства.
В даному випадку, як зазначено вище, сторони домовились, що
орендар буде сплачувати вказані витрати на підставі додаткової
угоди, яка і буде визначати порядок, строки та умови їх сплати.
Як встановлено господарськими судами першої та апеляційної
інстанції, додаткова угода на відшкодування експлуатаційних витрат
на утримання будинку та прибудинкової території між відповідачем
та позивачем так і не була укладена та будь-яких доказів, що
позивач, після передачі будинку на його баланс, звертався до
орендаря з пропозицією про укладення вказаної угоди, а відповідач
відмовився від її укладення позивачем не надано.
Тоді як, згідно статті 33 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
кожна сторона повинна довести ті
обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і
заперечень, а отже, суди дійшли вірного висновку про недоведеність
позивачем обставин, на які він посилається як на підставу своїх
вимог.
Крім того, апеляційний господарський суд зазначив, що згідно
довідки медичної служби Одеської залізниці від 09.12.2003 N 9/1139
експлуатаційні витрати на утримання будинку та прибудинкової
території сплачувалися орендодавцем - Одеською залізницею.
Щодо інших доводів касаційної скарги, то в силу вимог
ст. 111-7 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція не має права
встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були
встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи
відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого
доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази
або додатково перевіряти їх.
Касаційна інстанція лише на підставі встановлених фактичних
обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої
та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального
права.
Зважаючи на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що
постанова Одеського апеляційного господарського суду від
27.01.2004 є обґрунтованою і відповідає чинному законодавству, а
тому підстав для її скасування не вбачається.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України П О С Т А Н О В И В:
Постанову Одеського апеляційного господарського суду від
27.01.2004 у справі N 10/298-03-8817 залишити без змін, а
касаційну скаргу - без задоволення.