ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28.04.2004 справа N 5/958-19/170
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого
суддів
розглянувши у ДПІ у Шевченківському районі м.
відкритому Львова
судовому засіданні
касаційну скаргу
на постанову Львівського апеляційного
господарського суду від 17.11.2003
у справі № 5/958-19/170
господарського суду Львівської області
за позовом ТОВ "ТУ"
до ДПІ у Шевченківському районі м.
Львова
про визнання недійсним податкового
повідомлення-рішення від
25.11.2002
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду Львівської області від 08.05.2003 у
справі № 5/958-19/170, залишеним без змін постановою Львівського
апеляційного господарського суду від 17.11.2003 позов задоволено:
податкове повідомлення-рішення ДПІ у Шевченківському районі м.
Львова № 0001241700/0/20771 від 25.11.2002 про донарахування
позивачу прибуткового податку з громадян у розмірі 2 067, 29 грн.
та застосування штрафних санкцій у розмірі 4 134 .58 грн. визнано
недійсним з мотивів відсутності порушень позивачем норм Декрету
Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян"
( 13-92 ) (13-92)
від 26.12.1992 № 13-92 (із змінами і доповненнями).
У касаційній скарзі ДПІ у Шевченківському районі м. Львова просить
скасувати постанову Львівського апеляційного господарського суду
від 17.11.2003 у справі № 5/958-19/170 та прийняти нове рішення,
яким у позові відмовити, посилаючись на порушення господарським
судом апеляційної інстанції норм Декрету Кабінету Міністрів
України "Про прибутковий податок з громадян" ( 13-92 ) (13-92)
, оскільки у
зв'язку з відсутністю в трудових книжках 23 працівників записів
про їх трудову діяльність на підприємстві позивача, останнє не
може вважатись місцем основної роботи даних осіб, у зв'язку з чим
прибутковий податок з таких працівників повинен утримуватися
відповідно до п. 3 ст. 7 Декрету за ставкою 20 %.
Сторони не скористалися своїм процесуальним правом на участь своїх
представників в засіданні суду касаційної інстанції.
Перевіривши матеріали справи, повноту встановлення обставин справи
та правильність їх юридичної оцінки господарським судом
апеляційної інстанції, колегія суддів Вищого господарського суду
України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає
частковому задоволенню з наступних підстав.
Господарськими судами першої та апеляційної інстанцій встановлено,
що ДПІ у Шевченківському районі м. Львова проведено перевірку щодо
дотримання ТОВ "ТУ" вимог законодавства про оподаткування за
період з 01.01.2001 по 01.06.2002, за наслідками якої складено акт
17-2/205 від 25.10.2002, яким встановлено факт порушення позивачем
норм ст.ст. 8, 11, 12 Декрету Кабінету Міністрів України "Про
прибутковий податок з громадян" ( 13-92 ) (13-92)
від 26.12.1992 № 13-92
(зі змінами і доповненнями) у зв'язку з нарахуванням позивачем
прибуткового податку з доходів працівників (на яких не велися
трудові книжки) за ставками, які передбачені для працівників за
основним місцем роботи.
На підставі вказаного акту перевірки, ДПІ у Шевченківському районі
м. Львова прийнято податкове повідомлення-рішення від 25.11.2002
№ 0001241700/0/20771, яким позивачу визначено суму податкового
зобов'язання з прибуткового податку з громадян у розмірі 6 201, 87
грн., в т.ч. основного платежу - 2 067, 29 грн. та штрафних
санкцій - 4 134, 58 грн.
Задовольняючи позовні вимоги, господарські суди попередніх
вэёҐрэІвХ виходили з того, що позивачем подано докази наявності
трудових відносин між працівниками і ТОВ "ТУ" як за основним
місцем роботи (якими є трудові договори, заяви працівників про
прийняття на роботу, накази про прийняття на роботу тощо), тоді як
відповідачем не доведено, що згадані працівники мають інше
постійне місце роботи.
Однак, вищезазначені висновки господарських судів не є такими, що
ґрунтуються на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в
судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись
законом, як це передбачено ст. 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
з огляду
на наступне.
В порушення вимог вищезазначеної норми Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
господарські суди
першої та апеляційної інстанцій неповно з'ясували фактичні
обставини справи, що мають значення для правильного вирішення
спору, не дали належну оцінку всім доказам у справі.
Так, відповідно до ст. 8 Декрету Кабінету Міністрів України "Про
прибутковий податок з громадян" ( 13-92 ) (13-92)
оподатковуваними
прибутковим податком доходами, одержаними за місцем основної
роботи (служби, навчання), вважаються доходи, одержані від
підприємств, установ i організацій всіх форм власності, фізичних
осіб-суб'єктів підприємницької діяльності, з якими громадянин має
трудові відносини, за умови обов'язкового ведення в цьому місці
трудової книжки i провадження відрахувань до фонду соціального
страхування.
Декретом № 13-92 ( 13-92 ) (13-92)
чітко встановлено розмежування між
ставками та порядком утримання прибуткового податку з громадян в
залежності від того, з яких джерел особою отримано доходи.
Для правильного вирішення спору господарським судам необхідно
з'ясувати чи є підприємство позивача основним місцем роботи для
вищезазначених 23 працівників, для чого необхідно дослідити як
записи в трудових книжках зазначених працівників, так і інші
документи, які можуть свідчити про характер трудових відносин
(трудові договори, заяви працівників про прийняття на роботу,
накази про прийняття на роботу тощо).
В той же час господарські суди обмежилися лише констатацією факту
відсутності в трудових книжках працівників записів про їх трудову
діяльність у ТОВ "ТУ", не дослідивши при цьому інших записів в
трудових книжках працівників (в т.ч. можливих записів про
прийняття (звільнення) з інших місць роботи у спірний період
тощо).
Що стосується посилання господарських судів на подані позивачем в
підтвердження позовних вимог трудові договори, заяви працівників
про прийняття на роботу, накази про прийняття на роботу) то слід
зазначити, що зазначені документи в матеріалах справи відсутні
(хоч в додатку до позовної заяви (а.с. 4)) зазначено про надання
цих документів до господарського суду).
Вищенаведене свідчить про те, що судами зроблено висновки при
неповно встановлених обставинах справи.
Невстановлення вищезазначених обставин справи при розгляді справи
судами попередніх інстанцій позбавляє касаційну інстанцію
можливості зробити висновки щодо правильного застосування норм
матеріального права при вирішенні спору. У зв'язку з цим
постановлені у справі судові рішення підлягають скасуванню, а
справа - передачі на новий розгляд до господарського суду першої
інстанції.
До такого висновку колегія суддів Вищого господарського суду
України приходить з врахуванням меж повноважень касаційної
інстанції, встановлених ч. 2 ст. 111-5 та ст. 111-7 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
, та неможливістю зробити висновки щодо правильності
вирішення спору при невстановлені судами попередніх інстанцій
обставин відповідно до предмету спору.
Під час нового розгляду справи суду першої інстанції слід взяти до
уваги викладене у зазначеній постанові, вжити всі передбачені
чинним законодавством засоби для всебічного, повного та
об'єктивного встановлення обставин справи, прав та обов'язків
сторін і в залежності від встановленого та у відповідності із
вимогами закону вирішити спір.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, п. 3 ст.
111-9, 111-10, 111-11 Господарського процесуального права України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України,
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу ДПІ у Шевченківському районі м. Львова
задовольнити частково.
Скасувати постанову Львівського апеляційного господарського суду
від 17.11.2003 та рішення господарського суду Львівської області
від 08.05.2003 у справі № 5/958-19/170, а справу передати на новий
розгляд до господарського суду Львівської області.