ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28.04.2004 Справа N 4/249
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого
суддів
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
Концерну "Л" на постанову Дніпропетровського апеляційного
господарського суду від 1 грудня 2003 року у справі № 4/249 за
позовом приватного сільськогосподарського підприємства "Д" до
Концерну "Л" про стягнення суми, -
В С Т А Н О В И В:
У липні 2003 року приватне сільськогосподарське підприємство "Д"
звернулось до господарського суду Кіровоградської області з
позовом до Концерну "Л" про стягнення 364137,19 грн. основного
боргу з урахуванням індексу інфляції, 20187,16 грн. 3 % річних,
188654,40 грн. збитків, посилаючись на невиконання відповідачем
грошових зобов'язань згідно угоди від 27 липня 2001 року, якою
розірвано договір купівлі-продажу № 44 від 14 березня 2001 року.
Заявою від 18 вересня 2003 року позивач зменшив розмір позовних
вимог в частині суми основного боргу з урахуванням індексу
інфляції і просив суд стягнути з відповідача 341600 грн., у
зв'язку з зарахуванням зустрічних вимог.
Рішенням господарського суду Кіровоградської області від 2 жовтня
2003 року в позові відмовлено.
Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від
1 грудня 2003 року рішення місцевого суду частково скасовано,
стягнуто з відповідача на користь позивача 22537,19 грн. індексу
інфляції, 20187,16 грн. 3 % річних та судові витрати.
Провадження у справі щодо стягнення 341600 грн. припинено.
В решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.
В касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову
апеляційного суду, посилаючись на те, що апеляційною інстанцією
були неправильно застосовані норми матеріального права, а рішення
суду першої інстанції залишити без змін.
Заслухавши пояснення представників сторін, вивчивши матеріали
справи, обговоривши доводи касаційної скарги, суд вважає, що
касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з
матеріалів справи, 14 березня 2001 року сторонами укладено договір
купівлі-продажу комбайна КЗС-1060 вартістю 341600 грн., умови
якого ними виконані в повному обсязі.
27 липня 2001 року сторони уклали угоду про розірвання вказаного
договору.
Відмовляючи в позові, місцевий суд виходив з того, що позивачем не
надано доказів на підтвердження неякісності товару, а матеріали
справи не свідчать про невиконання або неналежне виконання
відповідачем зобов'язань за договором № 44 від 14 березня 2001
року.
До того ж, суд дійшов висновку про необґрунтованість вимог
позивача про стягнення збитків у вигляді відсотків по кредитному
договору № 012/02/242 від 21 березня 2001 року, за яким позивач
отримав кошти на придбання спірного товару, оскільки вказані кошти
були використані за цільовим призначенням для придбання комбайну
за договором № 9 від 6 березня 2002 року, та про стягнення річних
та збитків, пов'язаних з індексом інфляції, оскільки договором
№ 44 від 14 березня 2001 року не передбачені грошові зобов'язання
відповідача.
Не погоджуючись з рішенням місцевого суду та частково скасовуючи
його, суд апеляційної інстанції послався на те, що угодою від 27
липня 2001 року не передбачено строк повернення відповідачем
грошових коштів в сумі 341600 грн., як і не вказано причин
розірвання договору № 44. Правомірність нарахування позивачем
індексу інфляції, 3 % річних з простроченої суми підтверджена
матеріалами справи, а тому дані вимоги підлягають задоволенню.
Проте, з протилежними висновками попередніх судових інстанцій щодо
стягнення індексу інфляції, 3 % річних та судових витрат
погодитись не можна, оскільки вони ґрунтуються на неповно
встановлених обставинах справи, з неправильним застосуванням норм
матеріального права щодо спірних правовідносин.
Скасовуючи рішення місцевого суду в даній часині позовних вимог,
апеляційний суд дійшов правильного висновку про необхідність
стягнення з відповідача на підставі ст. 214 Цивільного кодексу
України ( 435-15 ) (435-15)
індексу інфляції за весь час прострочення, а
також 3 % річних з простроченої суми.
Проте, приймаючи рішення про стягнення зазначених позивачем сум і
за визначений ним період, в порушення ст. 43 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, судом не з'ясовано, за
який конкретно період повинні стягуватися нараховані позивачем
вказані суми.
При цьому, судом апеляційної інстанції не дано правової оцінки
доводам відповідача та договору № 9 від 6 березня 2002 року,
зокрема, п. 2.2 цього договору, в тому числі і тому, що в лютому
2002 року позивач вказував на зарахування вказаних сум за новим
договором купівлі-продажу.
Таким чином, апеляційним господарським судом не з'ясовано, по який
час відповідач мав зобов'язання перед позивачем по поверненню
грошових коштів згідно договору від 27 липня 2001 року.
З огляду на викладене, рішення місцевого суду та постанову суду
другої інстанції в частині стягнення індексу інфляції, 3 % річних
та судових витрат не можна визнати законними, обґрунтованими,
прийнятими відповідно до норм матеріального і процесуального
права, фактичних обставин та наявних матеріалів справи, а тому
вони підлягають скасуванню в даній частині з направленням справи
на новий розгляд.
При новому розгляді суду слід врахувати наведене, з'ясувати
фактичні обставини справи, дійсні права та обов'язки сторін і в
залежності від встановленого та вимог закону прийняти законне та
обґрунтоване рішення.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-10, 111-11, 111-12
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий
господарський суд України -
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Концерну "Л" задовольнити частково.
Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від
1 грудня 2003 року та рішення господарського суду Кіровоградської
області від 2 жовтня 2003 року у справі № 4/249 в частині
стягнення індексу інфляції, 3 % річних та судових витрат скасувати
і справу в даній частині направити на новий розгляд до суду першої
інстанції.
В решті постанову апеляційного господарського суду залишити без
змін.