ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27.04.2004 Справа N А19/82
Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:
головуючого судді Овечкіна В.Е.,
суддів Чернова Є.В., Цвігун В.Л.,
розглянув
касаційну скаргу Приватного підприємця Василишиної О.М.
на постанову від 21.10.03 Дніпропетровського апеляційного
господарського суду
у справі № А 19/82 господарського суду
Дніпропетровської області
за позовом Приватного підприємця Василишиної О.М.
до - Виконкому Дніпропетровської міської ради;
- Приватного підприємця Ярового Анатолія
Олексійовича;
- ТзОВ “Е і Т”, м. Дніпропетровськ
3-тя особа Дніпропетровське бюро технічної
інвентаризації
про визнання частково недійсним рішення виконкому
Дніпропетровської міської Ради від 15.06.00 № 1599-п. 2,
частково недійсними відомостей, внесених в реєстраційну книгу
МБТІ № 16-НФ та реєстр № 890-142; недійсним даних, внесених в
п. 4 установчого договору ТОВ “Е і Т”, частково недійсним акту
державної комісії про готовність закінченого будівництвом
об’єкту до експлуатації Торгівельного комплексу “Березинський” з
площею для сезонної торгівлі по вул. Героїв громадянської війни,
21, затв. рішенням від 15.06.00 – в частинах внесення кіоску
під літерою “Г” пл. 2,5х2,3 кв.м.
У справі взяли участь представники
позивача: Тюріна Н.В.
відповідача: Яровий А.А., Букреєва Р.Ою.Ю (дор. у справі)
3-тя особа:
В С Т А Н О В И В:
На ухвалу Вищого господарського суду України від 13.04.2004 з
господарського суду Дніпропетровської області надійшла копія
рішення від 11.07.2002 по справі № А2/6149, яким скасована
державна реєстрація приватного підприємця Ярового А.О.
Виконком Амур-Нижньодніпровської райради листом № 15/57 від
22.04.2004 повідомив, що станом на 21.04.2004 документи на
скасування державної реєстрації приватного підприємця Ярового
А.О. не надходили.
Приватний підприємець Яровий А.О. надав копію касаційної скарги
від 21.04.2004 на рішення господарського суду Дніпропетровської
області від 11.07.2002 у справі № А2/6149, в якій просить
рішення суду скасувати, оскільки про це рішення йому стало
відомо лише в судовому засіданні Вищого господарського суду
України 13.04.2004 при розгляді справи № 19/82.
Рішенням арбітражного суду Дніпропетровської області від
12.09.2001 позовні вимоги приватного підприємця Василишиної О.М.
задоволені з посиланням на те, що вона є власником спірного
кіоску. Договори та ордери, відповідно яким вона набула право
власності на спірне майно, в судовому порядку недійсними не
визнавалися (суддя І. Петренко).
Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду
від 21.10.2003 року рішення суду від 12.09.2001 скасовано.
Постанова мотивована тим, що позивач не довів суду що саме його
кіоск був включений до складу торгівельного комплексу
“Березинський” під літерою “Г”. Матеріалами справи доказано, що
цей комплекс побудований силами та коштами ПП Ярового А.О.
(колегія суддів у складі: Л. Ясир, Л. Чимбар, В. Прудніков).
В поданій касаційній скарзі приватний підприємець Василишина
просить скасувати постанову апеляційної інстанції і залишити в
силі рішення арбітражного суду від 12.09.2001. Касаційна скарга
мотивована тим, що апеляційний суд порушив вимоги п. 4 ч. 1
ст. 84 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, оскільки в резолютивній частині постанови не вказав
рішення по частині позовних вимог, а саме “про усунення перешкод
в користуванні майном”.
В порушення ч. 1 ст. 38 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
суд не витребував додатково документи зі
справи № Д1/19ПД 19/30, що були заявлені в клопотанні та мали
суттєве значення для правильного вирішення спору, а також не
задовольнив клопотання про виїзд на місце де знаходиться спірний
кіоск. Скаржником до скарги додані додаткові матеріали для
оцінки касаційною інстанцією. Суд апеляційної інстанції в
постанові не послався на норми матеріального права, що регулюють
спірні правовідносини.
Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет
надання їм попередніми судовими інстанціями належної юридичної
оцінки та повноти встановлення обставин, дотримання норм
процесуального права, згідно з вимогами ст. 111-5 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, колегія суддів
дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з
наступних підстав.
Відповідно ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, переглядаючи у касаційному порядку судові
рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних
обставин справи перевіряє застосування судами попередніх
інстанцій норм матеріального та процесуального права. Касаційна
інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними
обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові
господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про
достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів
над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Господарський суд має право визнати акт державного чи іншого
органу недійсним з підстав невідповідності його вимогам чинного
законодавства або визначений законом компетенції органу, який
видав цей акт. Обов’язковою умовою визнання акта недійсним є
також порушення у зв’язку з його прийняттям прав та охоронюваних
законом інтересів підприємства-позивача у справі.
Суд апеляційної інстанції встановив, що позивач не довів суду,
що його кіоск включений до складу торгівельного комплексу
“Березинський” під літерою “Г”. Комплекс збудовано приватним
підприємцем Яровим А.О. про що свідчать рішення виконкому
Дніпропетровської Ради від 20.06.1997 № 456 про надання
земельної ділянки (а.с. 52ё57), договори на виконання робочого
проекту, дозвіл на виконання будівельних робіт, висновки судової
будівельно-технічної експертизи № 2-8711, що призначалася
господарським судом Дніпропетровської області по справі
№ 1/190ПД 19/130 про визнання недійсним договору купівлі-продажу
спірного кіоску. Рішенням виконкому Дніпропетровської міської
ради від 15.06.2000 № 1599 був затверджений акт державної
комісії про прийняття в експлуатацію ТК “Березинський”,
збудованого Яровим А.О. На момент проведення судової експертизи
позивач проектно-технічну документацію на кіоск не надала через
її відсутність та відсутність кіоску на момент проведення
досліджень. Факт невключення спірного кіоску до складу
торгівельного комплексу “Березинський” встановлений
господарським судом при розгляді справи “Д1/19-ПД-19/130 рішення
по якій вступило в силу, і тому не повинен доказуватися знову.
З огляду на встановлене апеляційним судом, касаційна інстанція
вважає, що він дійшов правильного висновку, що ПП Яровий є
власником комплексу і мав право розпоряджатися ним.
Доводи скаржника про те, що суд безпідставно незадовольнив її
клопотання колегія не приймає до уваги. Суд відхилив клопотання
з мотивів, вказаних в тексті постанови, що відповідає вимогам
ст. 84 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
. Лист виконкому Амур-Нижньодніпровської райради
№ 5/154 від 16.04.2003, на який посилається Василишина в
касаційній скарзі, є в матеріалах справи (т.1 арк. 182). До
компетенції касаційної інстанції не входить можливість
переоцінювати докази по справі або збирати нові.
Щодо відсутності посилань в постанові на норми матеріального
права, позивачем заявлено позов, мотивований тим, що кіоск
належить йому на праві власності. В тексті постанови зазначено,
що цей факт позивач суду не довів (ст. 33 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
). Матеріалами справи
№ Д1/19-ПД-19/130 встановлено, що спірний кіоск не був включений
до складу Торгівельного комплексу “Березинський” і цей факт не
потребує повторного доведення (ст. 35 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
). За таких обставин
апеляційний суд при винесенні постанови керувався нормами
процесуального права. Ст. 111-10 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
не передбачає підставу для
скасування постанови у зв’язку з відсутністю посилань в ній на
норми матеріального права.
На підставі викладеного, апеляційний суд дійшов обгрунтованого
висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають. Із змісту
позовної заяви не вбачається, що позовною вимогою була вимога
“усунути перешкоду”. В позові зазначено: “усунути перешкоди в
користуванні майном, постановив рішення, яким: частково змінити
рішення...”. За таких обставин твердження, що суд не виніс
рішення по першій вимозі безпідставне.
Таким чином, касаційна інстанція дійшла висновку, що постанова
апеляційної інстанції прийнята відповідно нормам діючого
законодавства і підстави для її скасування відсутні.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11, Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Приватного підприємця Василишиної О.М. залишити
без задоволення, постанову від 21.10.03 Дніпропетровського
апеляційного господарського суду у справі № А19/82
господарського суду Дніпропетровської області – без змін.