ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27.04.2004 Справа N 41/280
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Т.Б. Дроботової - головуючого
Н.О. Волковицької
Г.М. Фролової
за участю представників:
позивача не з’явились (про час і місце судового
засідання повідомлені належно)
відповідачів Маслійової Т.В. – дов. від 23.04.2004 року
(ДПІ у Калінінському районі м. Донецька)
не з’явились (про час і місце судового
засідання повідомлені належно)
не з’явились (про час і місце судового
засідання повідомлені належно
розглянувши у Державної податкової інспекції у
відкритому судовому Калінінському районі м. Донецька
засіданні касаційну
скаргу
на постанову від 10.02.2004 Донецького апеляційного
господарського суду
у справі № 41/280 господарського суду Донецької
області
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю
“Дімет”
до - Державної податкової інспекції у
Калінінському районі м. Донецька;
- Управління державного казначейства у
Донецькій області;
- Відділення Державного казначейства у
Калінінському районі м. Донецька
про стягнення бюджетної заборгованості з ПДВ в розмірі 43 564,00
грн., процентів в сумі 248,00 грн. та витрат на юридичні послуги в
сумі 2 409,00 грн.
В С Т А Н О В И В:
Товариство з обмеженою відповідальністю “Дімет” в листопаді 2003
року звернулося до господарського суду Донецької області з
позовом до Державної податкової інспекції у Калінінському районі
м. Донецька, управління державного казначейства у Донецькій
області, відділення Державного казначейства у Калінінському
районі м. Донецька про стягнення з Державного бюджету України
бюджетної заборгованості з податку на додану вартість за
березень, травень, червень 2003 року в сумі 43 564,00 грн.,
процентів, нарахованих на суму бюджетної заборгованості в сумі
248,00 грн. та витрат на юридичні послуги в сумі 2 409,00 грн.
Рішенням господарського суду Донецької області від 16.12.2003
року (суддя Гончаров С.А.), залишеним без змін постановою
Донецького апеляційного господарського суду від 10.02.2004 року
(судді: Українська Р.М., Калантай м. В., Кондратьєва С.І.),
позов задоволено: стягнуто з Державного бюджету України на
користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Дімет”
бюджетної заборгованості з податку на додану вартість за
березень, травень, червень 2003 року в сумі 43 564,00 грн.,
процентів в сумі 248,00 грн. та витрат на юридичні послуги в
сумі 2 409,00 грн.
Мотивуючи судові рішення, господарські суди зазначили про
доведеність того факту, що за наслідками господарської
діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю “Дімет” у
березні, травні, червні 2003 року різниця між загальною сумою
податкових зобов’язань та сумою податкового кредиту має від’ємне
значення у сумі 43 564,00 грн.
Відповідно до підпункту 7.7.3 пункту 7.7 статті 7 Закону України
“Про податок на додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
у разі, коли за
результатами звітного періоду сума, визначена згідно з
підпунктом 7.7.1 цієї статті, має від'ємне значення, така сума
підлягає відшкодуванню платнику податку з Державного бюджету
України протягом місяця, наступного після подачі декларації.
Оскільки на момент прийняття рішення у справі позивачеві не
відшкодовано 43 564,00 грн., що встановлено господарськими
судами і підтверджено Державною податковою інспекцією у
Калінінському районі м. Донецька, то вказана позовна вимога
підлягає задоволенню саме в зазначеному розмірі.
Щодо процентів в розмірі 248,00 грн., нарахованих позивачем на
суму бюджетної заборгованості, то відповідно до частини 5
підпункту 7.7.3 пункту 7.7. статті 7 Закону України “Про податок
на додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
на суму бюджетної
заборгованості нараховуються проценти на рівні 120 відсотків від
облікової ставки Національного банку України, встановленої на
момент її виникнення, протягом строку її дії, включаючи день
погашення.
При цьому господарськими судами визнано правомірним подання
товариством даного позову до трьох відповідачів – Державної
податкової інспекції у Калінінському районі м. Донецька,
управління державного казначейства у Донецькій області,
відділення Державного казначейства у Калінінському районі
м. Донецька, оскільки на Державній податковій інспекції у
Калінінському районі м. Донецька лежить обов’язок перевірки,
обліку та надання висновку щодо сум бюджетного відшкодування, а
відповідно до пункту 4.1 Порядку відшкодування податку на додану
вартість, затвердженого наказом Державної податкової
адміністрації, Державного казначейства України від 02.02.1997
року N 209/72 (у редакції наказу Державної податкової
адміністрації України, Державного казначейства України від
21.05.2001 року N 200/86), зареєстрованого в Міністерстві
юстиції України 08.06.2001 року за N 489/5680 відшкодування
податку на додану вартість з бюджету здійснюється органами
Державного казначейства України за висновками податкових органів
або за рішенням суду.
Щодо позовної вимоги товариства з обмеженою відповідальністю
“Дімет” про стягнення з Державного бюджету України шкоди в
розмірі 2409,00 грн. за надання позивачеві юридичних послуг, то
вказану позовну вимогу задоволено з огляду на те, що Державна
податкова інспекція у Калінінському районі м. Донецька у
встановлені чинним законодавством строки не виконала необхідних
дій для здійснення відшкодування позивачу податку на додану
вартість, чим порушила його законні права. Товариство з
обмеженою відповідальністю “Дімет” та приватне підприємство
“Асоціація адвокатів “Закон” уклали договір від 01.11.2003 року
№ 1/10 про надання консультаційних послуг, підготовки
відповідних документів, представництва інтересів позивача -
тобто, предмет цього договору прямо пов’язаний із захистом
порушеного права товариства на відшкодування бюджетної
заборгованості з податку на додану вартість за березень,
травень, червень 2003 року. Позивач за умовами договору фактично
перерахував на рахунок приватного підприємства “Асоціація
адвокатів “Закон” як попередню оплату за надання послуг в
розмірі 2 409,00 грн., про що свідчить платіжне доручення від
17.11.2003 року № 975.
Згідно з вимогами статті 442 Цивільного кодексу УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
шкода, заподіяна громадянинові незаконними діями державних і
громадських організацій, а також службових осіб при виконанні
ними службових обов'язків у галузі адміністративного управління,
відшкодовується на загальних підставах (статті 440 і 441 цього
Кодексу), якщо інше не передбачено законом. За шкоду, заподіяну
такими діями організаціям, відповідальність настає в порядку,
встановленому законом. Відповідно до частини третьої статті 13
Закону України “Про державну податкову службу в Україні”
( 509-12 ) (509-12)
збитки, завдані неправомірними діями посадових осіб
органів державної податкової служби, підлягають відшкодуванню за
рахунок коштів державного бюджету.
Державна податкова інспекція у Калінінському районі м. Донецька
подала до Вищого господарського суду України касаційну скаргу на
рішення господарського суду Донецької області та постанову
Донецького апеляційного господарського суду, в якій просить
рішення та постанову у справі частково скасувати, прийняти нове
рішення, в задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою
вўдповўдальнўстю “Дімет” в частині стягнення з Державного
бюджету України витрат на юридичні послуги в сумі 2 409,00 грн.
відмовити, мотивуючи касаційну скаргу доводами про неправильне
застосування судом норм матеріального та процесуального права, а
саме статті 442 Цивільного кодексу УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
та статті 44
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Відповідачі: Управління Державного казначейства у Донецькій
області, Відділення Державного казначейства у Калінінському
районі м. Донецька та позивач відзиви на касаційну скаргу не
надали.
Заслухавши доповідь судді, пояснення представника Державної
податкової інспекції у Калінінському районі м. Донецька
перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності
юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в
рішенні та постанові, колегія суддів вважає, що касаційна скарга
підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до вимог статті 111-7 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція виходить з
обставин, встановлених у даній справі судом першої та
апеляційної інстанції.
Згідно статті 108 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
Вищій господарський суд України переглядає за
касаційною скаргою (поданням) рішення місцевого господарського
суду та постанови апеляційного господарського суду.
До зобов'язань із заподіяння шкоди, що виникли до набрання
чинності Цивільним кодексом України від 16.01.2003 року
№ 435-1V, застосовуються положення глави 40 Цивільного кодексу
Української РСР ( 1540-06 ) (1540-06)
від 18.07.1963 року (далі -
Цивільний кодекс УРСР). Статтею 440 Цивільного кодексу УРСР
( 1540-06 ) (1540-06)
визначено загальні підстави відповідальності за
заподіяння шкоди, а статтею 442 цього Кодексу передбачено
спеціальні підстави відповідальності за шкоду, заподіяну
незаконними діями державних і громадських організацій, а також
їх службових осіб. Відповідно до положень статті 442 Цивільного
кодексу УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
шкода, заподіяна громадянинові
незаконними діями державних і громадських організацій, а також
службових осіб при виконанні ними службових обов'язків у галузі
адміністративного управління, відшкодовується на загальних
підставах (статті 440, 441 цього Кодексу ( 1540-06 ) (1540-06)
), якщо інше
не передбачено законом; за шкоду, заподіяну такими діями
організаціям, відповідальність настає в порядку, встановленому
законом.
У даний час немає загального закону про порядок відшкодування
шкоди, завданої юридичним особам незаконними діями у галузі
адміністративного управління. Проте така відповідальність
встановлена в окремих законах, зокрема частиною третьою статті
13 Закону України “Про державну податкову службу в Україні”
( 509-12 ) (509-12)
збитки, завдані неправомірними діями посадових осіб
органів державної податкової служби, підлягають відшкодуванню за
рахунок коштів державного бюджету.
Не погоджуючись з рішенням господарських судів першої та
апеляцўйної інстанцій про задоволення позову в частині стягнення
грошової суми, витраченої позивачем як попередню оплату за
надання юридичних послуг у відповідності до пункту 2.2 договору
від 01.11.2003 року № 1/10, колегія суддів виходить з того, що
до даних правовідносин невірно застосовані норми статті 442
Цивільного кодексу УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
.
Відповідно до статті 28 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
справи юридичних осіб в господарському суді
ведуть їх органи, що діють у межах повноважень наданих їм
законом та установчими документами, через свого представника.
Керівники підприємств та організацій, інші особи, повноваження
яких визначені законодавством або установчими документами,
подають господарському суду документи, що посвідчують їх
посадове становище.
Представниками юридичних осіб можуть бути також інші особи,
повноваження яких підтверджуються довіреністю від імені
підприємства, організації. Довіреність видається за підписом
керівника або іншої уповноваженої ним особи та посвідчується
печаткою підприємства, організації.
Повноваження сторони або третьої особи, від імені юридичної
особи, може здійснювати відособлений підрозділ, якщо таке право
йому надано установчими або іншими документами.
Громадяни можуть вести свої справи в господарському суді
особисто або через представників, повноваження яких
підтверджуються нотаріально посвідченою довіреністю. Тобто,
вказана норма не обмежує юридичних осіб чи громадян у виборі
осіб, котрі будуть здійснювати їх представництво в
господарському суді, що знайшло своє підтвердження в рішенні
Конституційного Суду України від 16.11.2000 року за номером
13-рп/2000.
Відповідно до частини 3 статті 48 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
витрати, що підлягають сплаті за
послуги адвоката, визначаються у порядку встановленому Законом
України “Про адвокатуру”. Дія вказаного закону поширюється
тільки на осіб, які є адвокатами.
Поняття особи, котра є адвокатом наводиться в статті 2 Закону
України “Про адвокатуру”,котра зазначає, що адвокатом може бути
громадянин України, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи
за спеціальністю юриста або помічника адвоката не менше двох
років, склав кваліфікаційні іспити, одержав свідоцтво про право
на зайняття адвокатською діяльністю та прийняв Присягу адвоката
України.
Статтею 44 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
передбачено, що до складу судових витрат входить
оплата послуг адвоката. В контексті цієї норми, судові витрати
за участь адвоката при розгляді справи підлягають сплаті лише в
тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі
послуги надавались, та їх сплата підтверджується відповідними
фінансовими документами.
Таким чином, стаття 44 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
передбачає відшкодування сум в якості
судових витрат, які були сплачені стороною за отримання послуг,
лише адвокатам, а не будь-яким представником.
Господарські суди першої та апеляційної інстанцій на вказані
вимоги закону уваги не звернули і зробили помилковий висновок
про те, що сума, визначена до сплати у договорі про надання
юридичних послуг, відноситься до заподіяної шкоди і підлягає
стягненню з Державного бюджету України.
Неправильне застосування господарськими судами попередніх
інстанцій статті 442 Цивільного кодексу УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
призвело до неправильного висновку щодо прав і обов’язків сторін
у справі та відповідно до частини першої статті 111-10
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
є
підставою для скасування прийнятих у справі судових рішень в
частині стягнення витрат на юридичні послуги у сумі 2 409,00грн.
З огляду на викладене та керуючись статтями 111-5, 111-7,
пунктом 2 статті 111-9, статтями 111-10, 111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України
П О С Т А Н О В И В:
Рішення господарського суду Донецької області від 16.12.2003
року та постанову Донецького апеляційного господарського суду
від 10.02.2004 року у справі № 41/280 господарського суду
Донецької області скасувати в частині стягнення витрат на
юридичні послуги у сумі 2 409,00 грн. і в цій частині в позові
відмовити.
Решту рішення та постанови у даній справі залишити без змін.
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Калінінському
районі м. Донецька задовольнити.