ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27.04.2004 Справа N 23/97
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Дроботової Т.Б.- головуючого
Волковицької Н.О., Фролової Г.Н.
за участю представників:
позивача не з'явився
відповідача А.А.А. дов. № 2314/10 від 12.03.04 р.
розглянувши у відкритому
судовому засіданні
касаційну скаргу H-cька об'єднана державної податкової
інспекції
на постанову від 05.02.2004 року Запорізького
апеляційного господарського суду
у справі № 23/97 господарського суду Запорізької
області
за позовом Товариство з обмеженою відповідальністю
"XXX"
до H-cької об'єднаної державної податкової
інспекції
про визнання недійсними податкового
повідомлення - рішення H-cької ОДПІ від
13.05.2003 р. № 0000102600/0
ВСТАНОВИВ:
ТОВ "XXX" до господарського суду Дніпропетровської області був
заявлений позов про визнання недійсним податкового повідомлення -
рішення H-cької ОДПІ від 13.05.2003р. № 0000102600/0 про
визначення суми податкового зобов'язання з податку на додану
вартість у сумі 19716 грн. та штрафних санкцій в сумі 91852,48
грн.
Підставою для прийняття оспорюваного податкового повідомлення -
рішення є акт від 21.04.2003 року № 024-26-03749543 про проведення
позапланової перевірки ТОВ "XXX".
В акті перевірки зазначено, що відповідно до Постанови Кабінету
Міністрів України "Про порядок акумуляції та використання коштів,
які нараховуються сільськогосподарськими товаровиробниками -
платниками податку на додану вартість щодо операцій з продажу
товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію
(крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із
власної сільськогосподарської сировини" ( 271-99-п ) (271-99-п)
від
26.02.1999р. № 271 (із змінами від 11.04.2002р. ( 488-2002-п ) (488-2002-п)
)
суми податку на додану вартість, які залишаються в розпорядженні
сільськогосподарських товаровиробників згідно з пунктом 11.29
статті 11 Закону України "Про податок на додану вартість"
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, та які не перераховані на окремі рахунки, відкриті
згідно з вказаною Постановою ( 271-99-п ) (271-99-п)
, вважаються такими, що
використовуються не за цільовим призначенням, і підлягають
стягненню до державного бюджету у безспірному порядку.
Рішенням від 14.08.2003р. господарського суду Запорізької області
(суддя Садовий І.В.) позовні вимоги задоволено в повному обсязі
шляхом визнання недійсними податкового повідомлення - рішення
H-cької ОДПІ від 13.05.2003р. № 0000102600/0
Рішення суду мотивоване порушенням збоку перевіряючих "Порядку
оформлення результатів документальних перевірок щодо дотримання
податкового та валютного законодавства суб'єктами підприємницької
діяльності - юридичними особами, їх філіями, відділеннями та
іншими відокремленими підрозділами", ( z1023-02 ) (z1023-02)
затвердженого
Наказом ДПАУ від 16.09.2002 року № 429
За апеляційною скаргою H-cької ОДПІ Запорізький апеляційний
господарський суд (судді: Юхименко О.В.- головуючий, Кагітіна
Л.П., Кричмаржевський В.А.), переглянувши рішення господарського
суду Запорізької області від 14.08.2003 року в апеляційному
порядку, постановою від 05.02.2004р. залишив його без змін з тих
же підстав, а також зазначив, що ПДВ, яке не підлягає сплаті до
бюджету, а акумулюється на окремих рахунках сільгоспвиробників та
у разі їх нецільового використання стягуються до бюджету у
безспірному порядку не є податковим зобов'язанням платників
податків.
H-cька ОДПІ подала до Вищого господарського суду України касаційну
скаргу на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського
суду, в якій просить рішення та постанову у справі скасувати, у
задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на неправильне
застосування судом норм матеріального та процесуального права.
А саме, заявник вважає, що судами першої та апеляційної інстанцій
не прийняті до уваги вимоги Порядку акумуляції та використання
коштів, які нараховуються сільськогосподарськими товаровиробниками
- платниками податку на додану вартість щодо операцій з продажу
товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію
(крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із
власної сільськогосподарської сировини" ( 271-99-п ) (271-99-п)
,
затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від
26.02.1999р. № 271 із змінами, внесеними постановою Кабінету
Міністрів України від 11.04.2002р. № 488 ( 488-2002-п ) (488-2002-п)
,
відповідно до яких не перераховані на окремий рахунок зазначені
кошти вважаються такими, що використовуються не за цільовим
призначенням, і підлягають стягненню до державного бюджету у
безспірному порядку.
Крім того, заявник звертає увагу суду на те, що судовими
інстанціями не розглядався спір по суті, а рішення прийняті тільки
за формальними ознаками.
ТОВ "XXX" відзиву на касаційну скаргу не надано.
Заслухавши доповідь судді - доповідача та пояснення присутнього в
судовому засіданні представника відповідача, перевіривши наявні
матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин
справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові, колегія
суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з
таких підстав.
Відповідно до вимог статті 111-7 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція виходить з
обставин, встановлених у справі судами першої чи апеляційної
інстанції, а саме.
Відповідно до абзацу першого вказаного пункту до 1 січня 2004р.
зупинено дію пункту 7.7 статті 7, пунктів 10.1 і 10.2 статті 10
Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
в
частині сплати до бюджету податку на додану вартість щодо операцій
з продажу товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи
продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких
умовах із власної сільськогосподарської сировини, за винятком
операцій з продажу переробним підприємством молока та м'яса живою
вагою, що здійснюється сільськогосподарськими товаровиробниками
незалежно від організаційно - правової форми та форми власності, в
яких сума, одержана від продажу сільськогосподарської продукції
власного виробництва та продуктів її переробки за попередній
звітний (податковий) рік, становить не менше 50 відсотків
загальної суми валового доходу підприємництва.
Зазначені кошти залишаються в розпорядженні сільськогосподарських
товаровиробників і використовуються ними на придбання матеріально
- технічних ресурсів виробничого призначення. У разі нецільового
використання акумульованих коштів, вони стягуються до Державного
бюджету України в безспірному порядку.
Постановою Кабінету Міністрів України від 26.02.1999р. № 271
затверджений Порядок акумуляції та використання коштів, які
нараховуються сільськогосподарськими товаровиробниками -
платниками податку на додану вартість щодо операцій з продажу
товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію
(крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із
власної сільськогосподарської сировини ( 271-99-п ) (271-99-п)
.
До вказаного Порядку ( 271-99-п ) (271-99-п)
постановою Кабінету Міністрів
України від 11.04.2002р. № 488 ( 488-2002-п ) (488-2002-п)
були внесені зміні,
відповідно до яких не перераховані на окремий рахунок зазначені
кошти вважаються такими, що використовуються не за цільовим
призначенням, і підлягають стягненню до державного бюджету у
безспірному порядку.
При цьому, слід зауважити, що пунктом 4 згаданого Порядку
( 271-99-п ) (271-99-п)
сільськогосподарські товаровиробники на підставі
даних бухгалтерського та податкового обліку щомісячно складають
податкові декларації з податку на додану вартість із реалізованої
продукції, товарів (робіт, послуг) власного виробництва (крім
молока і м'яса живою вагою, реалізованих переробним підприємством)
і в терміни, передбачені законодавством для звітності, подають їх
до органів державної податкової служби. Залишок податкових
зобов'язань відповідно до вказаних декларацій з податку на додану
вартість перераховується сільськогосподарськими товаровиробниками
з поточного рахунка на окремий рахунок у терміни, передбачені для
перерахування суми податку на додану вартість до бюджету.
Як вбачається з матеріалів справи, ухвалюючи судові рішення у
даній справі, суд першої інстанції, обмежився лише аналізом та
оцінкою обставин, що стосуються порядку проведення позапланової
перевірки та дійшов висновку, що складений на підставі цієї
перевірки акт від 21.04.2003 року № 024-26-03749543 та прийняте
повідомлення-рішення H-cької ОДПІ від 13.05.2003р. № 0000102600/0
безпідставні.
Запорізький апеляційний господарський суд дійшов аналогічного
висновку, а також зазначив, що кошти, які залишаються у
розпорядження сільськогосподарських виробників не є податковим
зобов'язанням платника податку у розумінні Закону України "Про
порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами
та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
.
Разом з тим, поза увагою господарських судів залишились докази та
обставини, які мають важливе значення для вирішення даного
господарського суду.
Так, приймаючи рішення та постанову, суди першої та апеляційної
інстанції належним чином не дослідили та не дали правову оцінку
викладеним в акті перевірки обставинам, у зв'язку з чим в ході
судового провадження не були встановлені або спростовані факти
порушення строків перерахування вказаних сум на окремий рахунок
позивачем відповідно до вимог Закону України "Про порядок
погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та
державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
.
Відповідно до статті 4 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
рішення з господарського спору повинно
прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і
процесуального права та фактичними обставинами справи, з
достовірністю, встановленими судом.
Рішення суду може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були
предметом дослідження і оцінки судом. При цьому необхідно мати на
увазі, що у відповідності зі статтею 43 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
наявні докази
підлягають оцінці у їх сукупності, і жодний доказ не має для
господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного суду України,
викладених у пункті 1 Постанови від 29.12.1976 № 11 "Про судове
рішення" ( v0011700-76 ) (v0011700-76)
, рішення є законним тоді, коли суд,
виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно
перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з
нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних
правовідносин.
Беручи до уваги, що вказані питання не були предметом судового
розгляду при вирішенні господарського спору, правова оцінка їм не
надавалась, колегія суддів зазначає, що спір був розглянутий судом
не в повному обсязі, що є порушенням принципу всебічного, повного
і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в
їх сукупності та призвело до прийняття незаконних та
необґрунтованих рішення та постанови.
Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в
касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати
доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи
відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого
доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази
або додатково перевіряти докази, рішення та постанова у справі
підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до
господарського суду Запорізької області.
Керуючись статтями 43, 111-7, пунктом 3 статті 111-9, статтями
111-10, 111-11, 111-12 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В :
Рішення господарського суду Запорізької області від 14.03.2003
року та постанову Запорізького апеляційного господарського суду
від 05.02.2004 року у справі № 23/97 господарського суду
Запорізької області скасувати, справу скерувати до господарського
Запорізької області на новий розгляд.
Касаційну скаргу H-cької ОДПІ задовольнити частково.
Головуючий Т.Дроботова
Судді Н.Волковицька
Г.Фролова