ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27.04.2004 Справа N 23/188
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Дроботової Т. Б. - головуючого
Волковицької Н. О.
Фролової Г. М.
за участю представників:
позивача А.А.А. - дов. від 01.03.2004 р.
відповідача не з'явились (про час і місце судового засідання
повідомлені належно)
розглянувши у відкритому
судовому засіданні
касаційну скаргу Державної податкової інспекції у H-ському районі
м. P-ська
на постанову від 10.12.2003 р. Запорізького апеляційного
господарського суду
у справі № 23/188 господарського суду Запорізької області
за позовом Закритого акціонерного товариства "XXX"
до Державної податкової інспекції у H-ському районі
м. P-ська
про визнання недійсним податкового повідомлення - рішення ДПІ у
H-ському районі м. P-ська № 0001032302 від 30.07.2003
ВСТАНОВИВ:
ЗАТ "XXX" звернулось до господарського суду Запорізької області з
позовом про визнання недійсним податкового повідомлення - рішення
ДПІ у H-ському районі м. P-ська № 0001032302 від 30.07.2003, яким
товариству визначено земельний податок у сумі 33278,57 грн.
Підставою прийняття оспорюваного рішення став акт про результати
позапланової документальної перевірки з питання правильності
обчислення, повноти та своєчасності сплати до бюджету земельного
податку ЗАТ "XXX" за період з 01.01.2001 по 01.07.2003, в якому
зафіксовано, що товариство земельний податок за земельну ділянку
площею 2219 кв. м по вул. Ч-ській, 88 в м. Р-ську не сплачувало,
розрахунки сум земельного податку до ДПІ у H-ському районі м.
P-ська не надавало.
Рішенням господарського суду Запорізької області від 19.09.2003
(суддя І. В. Садовий) позовні вимоги задоволено частково:
податкове повідомлення - рішення ДПІ у H-ському районі м. P-ська №
0001032302 від 30.07.2003 визнане недійсним в частині визначення
податкового зобов'язання з земельного податку на суму 7774,58 грн.
Ухвалюючи рішення, господарський суд зазначив, що відповідачем
обґрунтовано нараховано земельний податок за 2001-2002 роки,
оскільки відповідно до статті 15 Закону України "Про плату за
землю" ( 2535-12 ) (2535-12)
власники землі та землекористувачі сплачують
земельний податок з дня виникнення права власності або права
користування земельною ділянкою. Платники, яких своєчасно не було
залучено до сплати земельного податку, сплачують податок не більш
як за два попередні роки. Крім того, згідно з підпунктом 15.1.1
статті 15 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань
платників податків перед бюджетами та державними цільовими
фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
, який, на думку суду, є спеціальним законом з
питання стягнення податкового боргу, податковий орган має право
самостійно визначити суму податкових зобов'язань платника податків
у випадках, визначених цим Законом, не пізніше закінчення 1095
дня, наступного за останнім днем граничного строку подання
податкової декларації; податкове зобов'язання може бути нараховане
або провадження у справі про стягнення такого податку може бути
розпочате без дотримання строку давності, у разі коли податкову
декларацію за період, коли виникло податкове зобов'язання, не було
подано.
Визнаючи неправомірним нарахування ДПІ у H-ському районі м. P-ська
в липні 2003 року земельного податку за весь 2003 рік,
господарський суд послався на пункт 3 статті 55 Закону України
"Про державний бюджет України на 2003 рік" ( 380-15 ) (380-15)
, відповідно
до якого орендна плата за земельні ділянки та земельний податок
сплачуються платниками (крім громадян та виробників
сільськогосподарської і рибної продукції) за базовий податковий
(звітний) період, який дорівнює календарному місяцю, щомісячно
протягом 30 календарних днів, наступних за останнім календарним
днем звітного (податкового) місяця. А отже, станом на дату
проведення перевірки - 20.07.2003 у позивача настали зобов'язання
по сплаті земельного податку за період з січня по червень 2003
року на суму 7774,62 грн.
За апеляційними скаргами ДПІ у H-ському районі м. P-ська та ЗАТ
"XXX" Запорізький апеляційний господарський суд (судді: Федоров І.
О. - головуючий, Юхименко О. В., Яценко О. М.), переглянувши
рішення у справі в апеляційному порядку, постановою від
10.12.2003, змінив його, визнавши недійсним оспорюване
повідомлення - рішення в частині визначення земельного податку на
суму 28825,83 грн.
Мотивуючи постанову, апеляційна інстанція зазначила, що земельний
податок, у відповідності до частини 3 статті 54 Закону України
"Про державний бюджет України на 2001 рік" ( 2120-14 ) (2120-14)
сплачується
щомісячно, а отже, виходячи з вимог статті 18 Закону України "Про
плату за землю" ( 2535-12 ) (2535-12)
, якою встановлено скорочений строк
позовної давності стягнення цього платежу в 24 місяці (2 роки),
відповідач мав право нараховувати земельний податок лише з липня
2001 року.
Суд апеляційної інстанції визнав помилковим розрахунок земельного
податку, виходячи з грошової оцінки земельної ділянки, оскільки
матеріалами справи підтверджується, що така оцінка проведена не
була, а отже, розмір податку слід визначати з врахуванням розміру
земельної ділянки. Взявши до уваги розмір земельної ділянки,
визначений в рішенні виконавчого комітету Р-ської міської ради від
ХХ.01.1998 (2028,3 кв. м), на відміну від зазначеного в Державному
акті на право постійного користування земельною ділянкою (2219 кв.
м), з якого виходила ДПІ у H-ському районі м. P-ська,
господарський суд апеляційної інстанції визначив розмір земельного
податку за перевіряємий період в сумі 4452,74 грн.
ДПІ у H-ському районі м. P-ська подала до Вищого господарського
суду України касаційну скаргу на постанову Запорізького
апеляційного господарського суду, в якій просить рішення та
постанову у справі скасувати, у задоволенні позовних вимог
відмовити в повному обсязі, мотивуючи касаційну скаргу доводами
про неправильне застосування господарськими судами норм
матеріального та процесуального права.
Зокрема, у касаційній скарзі заявник не погоджується з висновком
суду апеляційної інстанції стосовно визначення податкового
зобов'язання за 2001 рік лише з липня 2001 року, оскільки,
виходячи з вимог статті 18 Закону України "Про плату за землю"
( 2535-12 ) (2535-12)
, два попередні роки припадають на 2001-2002 роки.
Податкова інспекція вважає помилковим неприйняття господарським
судом Запорізької області розрахунку земельного податку,
здійсненого ДПІ на підставі грошової оцінки земельної ділянки, та
визначення судом його розміру, виходячи з площі, оскільки в ході
проведення перевірки така грошова оцінка була здійснена, що
підтверджується наявним у справі листом Р-ського міського
управління земельних ресурсів.
Заслухавши доповідь судді - доповідача та пояснення присутніх в
судовому засіданні представників позивача, перевіривши наявні
матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин
справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові, колегія
суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з
таких підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено в ході здійснення
судового провадження, підставою прийняття оспорюваного
повідомлення - рішення є несплата товариством земельного податку
за земельну ділянку по вул. Ч-ській, 88 в м. Р-ську протягом 2001
- 2002 років та півроку 2003.
Згідно зі статтею 2 Закону України "Про плату за землю"
( 2535-12 ) (2535-12)
використання землі в Україні є платним. Плата за землю
справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що
визначається залежно від грошової оцінки земель. Розміри податку
за земельні ділянки, грошову оцінку яких не встановлено,
визначаються до її встановлення в порядку, визначеному цим Законом
( 2535-12 ) (2535-12)
.
Відповідно до статті 96 Земельного Кодексу України ( 2768-14 ) (2768-14)
землекористувачі зобов'язані своєчасно сплачувати земельний
податок або орендну плату.
Статтею 14 Закону України "Про плату за землю" ( 2535-12 ) (2535-12)
передбачено, що власники землі та землекористувачі сплачують
земельний податок з дня виникнення права власності або права
користування земельною ділянкою.
Ставки земельного податку з земель, грошову оцінку яких
встановлено, встановлюються у розмірі одного відсотка від їх
грошової оцінки (стаття 7 Закону ( 2535-12 ) (2535-12)
)
Згідно з пунктом 3 статті 55 Закону України "Про державний бюджет
України на 2003" ( 380-15 ) (380-15)
орендна плата за земельні ділянки та
земельний податок сплачується платниками (крім громадян та
виробників сільськогосподарської і рибної продукції) за базовий
податковий (звітний) період, який дорівнює календарному місяцю,
щомісячно протягом 30 календарних днів, наступних за останнім
календарним днем звітного (податкового) місяця.
Статтею 18 Закону України "Про плату за землю" ( 2535-12 ) (2535-12)
передбачено, що платники, яких своєчасно не було залучено до
сплати земельного податку, сплачують податок не більш як за два
попередні роки. Перегляд неправильно нарахованого податку,
стягнення або повернення його платнику допускаються не більш як за
два попередні роки.
Беручи до уваги викладені приписи, касаційна інстанція вважає
обґрунтованим висновок господарського суду першої інстанції про
те, що за умови проведення перевірки в липні 2003 року, двома
попередніми роками є 2001 та 2002 роки, чим спростовуються мотиви
господарського суду апеляційної інстанції, який, обчислюючи
граничний строк стягнення податку, виходив з поняття "попередні 24
місяці", що не відповідає визначеному законом терміну.
Також судова колегія визнає правомірними викладені в рішенні та
постанові у справі доводи про помилковість визначення
перевіряючими в липні 2003 року податкового зобов'язання за весь
2003 рік, оскільки Законом України "Про державний бюджет України
на 2003" ( 380-15 ) (380-15)
визначено податковий період для сплати
земельного податку - календарний місяць та встановлено, що
земельний податок сплачується щомісячно протягом 30 календарних
днів, наступних за останнім календарним днем звітного
(податкового) місяця. Наведений порядок є загальним при обчисленні
земельного податку як платником податку, так і контролюючими
органами.
Разом з тим касаційна інстанція вважає за необхідне зазначити
наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, обчислюючи розмір земельного
податку за 2001 рік, ДПІ у H-ському районі м. P-ська виходила з
площі земельної ділянки в 2219 кв. м, за 2002-2003 - з грошової
оцінки земельної ділянки.
З Рішення Р-ської міської ради № ХХ7 від ХХ.06.2001 "Про
затвердження грошової оцінки земель м. Р-ську" вбачається, що
оподаткування земель м. P-ська здійснюється з 01.01.2002 на
підставі грошової оцінки земельної ділянки.
Приймаючи постанову у справі, Запорізький апеляційний
господарський суд виходив з того, що грошова оцінка земельної
ділянки по вул. Ч-ській, 88 в м. Р-ську не надавалась, що
підтверджується, на думку суду, актом здачі - прийому виконаних
робіт № 2133 від 28.08.2003 та відповіді адвокату від 03.09.2003.
Разом з тим, поза увагою апеляційної інстанції були залишені
посилання відповідача про те, що в ході здійснення перевірки, за
результатами якої прийняте оспорюване податкове повідомлення -
рішення, останнім направлено запит до P-cького міського управління
земельних ресурсів, на який надано лист № 3438 від 25.06.2003 про
проведення грошової оцінки такої земельної ділянки. Таким чином,
господарськими судами першої та апеляційної інстанції з
достовірністю не встановлено, чи була проведена грошова оцінка
вказаної земельної ділянки, у зв'язку з чим відсутня можливість
визначити порядок розрахунку земельного податку.
Крім того, касаційна інстанція вважає, за не обхідне зазначити,
що, вирішуючи господарський спір про визнання недійсним
податкового повідомлення - рішення, господарському суду необхідно,
дослідивши матеріали перевірки та інші наявні у справі докази,
встановити, чи обґрунтовано органом державної податкової служби
визначене податкове зобов'язання та застосовані фінансові санкції
та чи відповідає нормам чинного законодавства оспорюване у справі
рішення. Натомість, господарський суд апеляційної інстанції,
вважаючи неправильним порядок визначення ДПІ податкового
зобов'язання, в постанові у справі самостійно розрахував та
визначив таке податкове зобов'язання, що не відповідає суті
заявлених позовних вимог.
Відповідно до статті 4 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
рішення з господарського спору повинно
прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і
процесуального права та фактичними обставинами справи, з
достовірністю встановленими судом.
Рішення суду може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були
предметом дослідження і оцінки судом. При цьому необхідно мати на
увазі, у відповідності зі статтею 43 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
наявні докази підлягають оцінці у їх
сукупності, і жодний доказ не має для господарського суду
заздалегідь встановленої сили.
Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною
докази, господарський суд повинен у мотивувальній частині рішення
навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з
огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом.
Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь
якої приймається рішення, є порушення вимог статті 42
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
щодо
рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Разом з тим з матеріалів справи вбачається, що господарськими
судами першої та апеляційної інстанції при розгляді справи та
прийнятті судових рішень не взято до уваги та не надано належної
правової оцінки всім доказам у справі в їх сукупності, що,
враховуючи суть спору, свідчить про нез'ясування судом всіх
обставин, які мають значення для правильного вирішення
господарського спору.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного суду України,
викладених у пункті 1 Постанови від 29.12.1976 № 11 "Про cудове
рішення" ( v0011700-76 ) (v0011700-76)
, рішення є законним тоді, коли суд,
виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно
перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з
нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних
правовідносин.
Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в
касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати
доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи
відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого
доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази
або додатково перевіряти докази, рішення та постанова у справі
підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до
господарського суду Запорізької області.
При новому розгляді справи суду необхідно всебічно та повно
з'ясувати обставини справи в їх сукупності та вирішити спір
відповідно до закону.
Керуючись статтями 43, 111-7, пунктом 3 статті 111-9, статтями
111-10, 111-11, 111-12 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В :
Рішення від 19.09.2003 р. господарського суду Запорізької області
та постанову від 10.12.2003 р. Запорізького апеляційного
господарського суду у справі №23/188 господарського суду
Запорізької області скасувати, справу скерувати на новий розгляд
до господарського суду Запорізької області.
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у H-ському районі
м. P-ська задовольнити частково.
Головуючий Т. Дроботова
Судді: Н. Волковицька
Г. Фролова