ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27.04.2004 Справа N 17/1пд
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого у засіданні
суддів:
розглянувши касаційну Селянського фермерського господарства
скаргу “Х”
на постанову Донецького апеляційного господарського
суду від 29.07.2003
у справі № 17/1 пд господарського суду
Луганської області
за позовом Селянського фермерського господарства
“Х”, с.Єсаулівка
до Акціонерного поштово-пенсійного банку
“Аваль” в особі Луганської обласної
дирекції АППБ “Аваль”
про визнання договору недійсним
Рішенням господарського суду Луганської області від 04.06.2003р.
відмовлено у задоволенні позовних вимог селянському фермерському
господарству “Х” с. Єсаулівка до Акціонерного поштово-пенсійного
банку “Аваль” в особі Луганської обласної дирекції АППБ “Аваль”
м. Луганськ (далі - Банк) про визнання недійсними кредитного
договору, укладеного між сторонами та додаткової угоди до нього
в зв’язку з необґрунтованістю вимог.
Постановою Донецького апеляційного господарського суду від
29.07.2003 рішення господарського суду Луганської області від
04.06.2003 у справі № 17/1пд залишено без змін, а апеляційну
скаргу без задоволення.
Позивач з рішенням та постановою не згоден та просить їх
скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої
інстанції.
Скаржник вважає, що суттєвою умовою договору кредитування є
відображення розміру відсотків, які мають бути відшкодовані за
рахунок коштів Держбюджету, тому кредитний договір повинен бути
визнаний недійсним на підставі ст. 48 Цивільного кодексу,
оскільки протирічить Постанові КМУ № 59 від 27.01.2001р.
Розглянувши матеріали справи та заслухавши представників сторін,
суд встановив наступне:
Селянське фермерське господарство “Х” звернулося до суду з
позовом про визнання неукладеними кредитного договору №
130/03-01 від 21.03.2001р. та додаткової угоди до нього від
25.10.2001р.
Відповідно до умов кредитного договору відповідач надав позивачу
кредит в сумі 640000 грн. під 35% річних зі строком повернення
до 20.03.2002р. Укладена додаткова угода від 25.10.2001 р. до
вищевказаного договору передбачає, що у разі отримання
відповідачем часткового відшкодування сплачених позичальником
відсотків за договором за рахунок коштів Держбюджету України в
порядку, передбаченому постановою Кабінету Міністрів України
№ 059 від 25.01.2001р. він здійснює перерахунок сплачених
позичальником відсотків та отримана сума зараховується в рахунок
сплати боргу по кредитам, а у разі відсутності боргу -
перераховується на рахунок позивача.
Рішенням господарського суду Луганської області від 09.07.2002р.
по справі і № 13/229 звернуто стягнення на майно СФГ “Х” у
розмірі 724283 і грн. заборгованості за кредитним договором №
130/03-01 від 21.03.3001р. на користь АППБ “Аваль”.
В подальшому позивач змінив позовні вимоги та просив суд
визнати, недійсними кредитний договір та додаткову угоду до
нього, посилаючись на те, що договір не відповідає вимогам
постанови Кабінету Міністрів України № 59 від 27.01.2001р. “Про
часткову компенсацію ставки за кредитами комерційних банків, що
надаються сільськогосподарським, товаровиробникам та іншим
підприємствам агропромислового комплексу у 2001 році” ( 59-2001-п ) (59-2001-п)
,
оскільки не містить в собі положень про розмір відсотків,
якў повинні сплачуватись за рахунок власних коштів позивача і
які повинні сплачуватись за рахунок бюджетних коштів, а це
повинно визначатись у кредитних договорах.
З огляду на викладене, слід зазначити, що постанова Кабінету
Міністрів України № 59 від 27.01.2001 не передбачає того, що
часткова компенсація ставки за кредитним договором, повинна бути
надана кожному сільськогосподарському товаровиробнику, який
отримав кредит в комерційному банку.
Скаржник, у своїй касаційній скарзі посилається на те, що Закон
України “Про стимулювання розвитку сільського господарства на
період 2001-2004 років”( 2238-14 ) (2238-14)
містить вимоги щодо надання
кредитів комерційними банками сільськогосподарським
товаровиробникам і іншим підприємствам агропромислового
комплексу в режимі спеціального кредитування, яким передбачена
часткова компенсація ставки за кредитами комерційних банків за
рахунок коштів державного бюджету та надані гарантії.
Статтею 12 зазначеного закону передбачено, що державна підтримка
здійснюється на основі механізму кредитного забезпечення
сільського господарства, який розробляється Кабінетом Міністрів
України.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 059 від
25.01.2001р, банк повинен був подати для погодження Луганській
облдержадміністрації нотаріально засвідчену копію кредитного
договору, виписку банку про отримання позичальником кредиту та
довідку про суму плати за користування кредитом з зазначенням
суми, що відшкодовується за рахунок компенсації. Сума
передбаченої компенсації ставки за користування кредитом була
одержана на підставі розпорядження Луганської
облдержадміністрації № 119 від 13.03.2001р. без належно
оформлених документів.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
кожна сторона повинна довести ті обставини,
на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Посилання скаржника на той факт, що спірний договір не
відповідає вимогам пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України
№ 059, умовам спеціального режиму кредитування, а також вимогам
статті 11 Закону України № 2238 “Про стимулювання розвитку
сільського господарства на період 2001-2004 р.р.” ( 2238-14 ) (2238-14)
є
необґрунтованими, оскільки відсутність в додатковій угоді
конкретного розміру відсотків суми відшкодування ніяким чином не
впливає на права та обов’язки позивача.
Судами першої та апеляційної інстанцій зроблено правильний
висновок стосовно того, що укладені кредитний договір від
21.03.2001 № 130/03-01 та додаткова угода № 1 від 25.10.2001 до
нього відповідають вимогам чинного законодавства.
Отже, доводи скаржника відносно порушень судами першої та
апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального
права, викладені в касаційній скарзі, судовою колегією не
приймаються, оскільки вони спростовуються зазначеним вище та
матеріалами справи.
З огляду на викладене вище прийняті в даній справі рішення і
постанова відповідають чинному законодавству України і фактичним
обставинам справи, тому підстав для їх зміни або скасування не
вбачається.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 111-9, 111-10,
111-11 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суду України, -
П О С Т А Н О В И В:
1.Касаційну скаргу Селянського фермерського господарства “Х”
залишити без задоволення.
2.Постанову Донецького апеляційного господарського суду від
29.07.2003 залишити без змін.