ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15.01.2004 Справа N 38/575
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого, судді
суддів
за участю повноважних представників:
від позивача
від відповідачів
3-ої особи
розглянувши у відкритому Державної комісії з цінних паперів
засіданні касаційну скаргу та фондового ринку
на постанову від 27 січня 2003 року Київського
апеляційного господарського суду
у справі за позовом Державної комісії з цінних паперів
та фондового ринку
до Державного комітету України з
питань регуляторної політики та
підприємництва,
3-я особа: ТзОВ "ССР"
про визнання недійсним розпорядження,
В С Т А Н О В И В :
У вересні 2002 року позивач звернувся до господарського суду м.
Києва з позовом до відповідача про визнання недійсним
розпорядження Державного комітету України з питань регуляторної
політики та підприємництва від 02.04.2002 року № 13-р, оскільки
вважає його незаконним.
17 жовтня 2002 року позивач доповнив свої позовні вимоги та просив
визнати недійсним рішення Експертно-апеляційної ради при
Державному комітеті України з питань регуляторної політики та
підприємництва від 22.03.2002 року № 24, оформлене протоколом
№ 12, оскільки на його підставі прийнято розпорядження № 13-р від
02.04.2002 року.
Рішенням господарського суду м. Києва від 11 грудня 2002 року
позов задоволено частково. Постановлено визнати недійсним
розпорядження Державного комітету України з питань регуляторної
політики та підприємництва № 13-р від 02.04.2002 року "Про
усунення порушення законодавства у сфері ліцензування Державною
комісією з цінних паперів та фондового ринку".
В решті позовних вимог відмовлено.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 27
січня 2003 року рішення господарського суду змінено.
В позові Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку
відмовлено.
В касаційній скарзі позивач просить постанову апеляційної
інстанції скасувати, як прийняту з неправильним застосуванням норм
матеріального і процесуального права.
У відзиві на касаційну скаргу ТОВ "ГГР" просить в задоволенні
касаційної скарги відмовити, оскільки постанова апеляційної
інстанції відповідає вимогам закону, що регулює дані
правовідносини.
Відзив від відповідача на касаційну скаргу до суду не надходив.
Заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали
справи та на підставі встановлених в ній фактичних обставин
проаналізувавши правильність застосування апеляційним
господарським судом при прийнятті оскаржуваної постанови норм
матеріального і процесуального права, суд вважає, що касаційна
скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Приймаючи оскаржувану постанову апеляційна інстанція виходила з
того, що розпорядження Державного комітету України з питань
регуляторної політики та підприємництва № 13-р від 02.04.2002 року
не суперечить висновкам Експертно - апеляційної ради, оформленим
рішенням № 24 від 22.03.2002 року, тому в позові Державній комісії
з цінних паперів та фондового ринку необхідно відмовити.
Проте, з вказаними висновками апеляційного господарського суду
погодитись не можна, оскільки вони є хибними.
Відповідно до вимог п. 7 і 8 ч. 2 ст. 105 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
у постанові апеляційної
інстанції мають бути зазначені доводи за якими апеляційна
інстанція відхиляє ті чи інші докази, мотиви застосування законів
та інших нормативно-правових актів. У разі скасування або зміни
рішення місцевого господарського суду - доводи, за якими
апеляційна інстанція не погодилась з висновками суду першої
інстанції.
Постанова апеляційної інстанції вказаним вимогам закону не
відповідає.
Як вбачається з матеріалів справи, 02.04.2002 року на підставі
рішення Експертно-апеляційної ради при відповідачеві від
22.03.2002 року № 24. ст. 5.7 Закону України "Про ліцензування
певних видів господарської діяльності" ( 1775-14 ) (1775-14)
, п. 11
Положення про Експертно-апеляційну раду, затвердженого постановою
Кабінету Міністрів України від 08.11.2000 року № 1669 та Положення
про Державний комітет України з питань регуляторної політики та
підприємництва, затвердженого Указом Президента України від
25.05.2000 року № 721/2000 ( 721/2000 ) (721/2000)
, відповідач прийняв
розпорядження № 13-р "Про усунення порушення законодавства у сфері
ліцензування Державною комісією з цінних паперів та фондового
ринку", яким запропонував Позивачу скасувати своє рішення від
13.12.2001 року № 396 "Про розгляд акта про правопорушення на
ринку цінних паперів" від 07.11.2001 року № 585-ДН, складеного по
відношенню до ТОВ "ССР", як такого, що не відповідає вимогам
чинного законодавства України.
Відповідно до ст. 5 Закону України "Про ліцензування певних видів
господарської діяльності" ( 1775-14 ) (1775-14)
відповідач здійснює нагляд
за додержанням органами ліцензування та ліцензіатами законодавства
у сфері ліцензування та видає розпорядження про усунення порушень
ліцензійних умов, а також розпорядження про усунення порушень
законодавства у сфері ліцензування.
Розпорядження відповідача, прийняті у межах його компетенції, є
обов'язковими до виконання органами виконавчої влади та органами
місцевого самоврядування, юридичними особами всіх форм власності,
а також фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності.
Розпорядження відповідача можуть бути оскаржені до суду.
Відповідно до ст. 7 Закону України "Про ліцензування певних видів
господарської діяльності" ( 1775-14 ) (1775-14)
, Експертноапеляційна рада є
колегіальним органом, створеним при відповідачеві. У своїй
діяльності експертно-апеляційна рада керується Конституцією
України, законами України, актами Президента України та Кабінету
Міністрів України. Рішення експертно - апеляційної ради мають
характер експертних висновків і є обов'язковими для розгляду
відповідачем.
До компетенції експертно-апеляційної ради належать розгляд заяв,
претензій та скарг суб'єктів господарювання на рішення органів
ліцензування щодо порушення цими органами законодавства у сфері
ліцензування.
Рішення експертно - апеляційної ради приймається більшістю голосів
від загальної кількості членів експертно-апеляційної ради. За
результатами розгляду звернень (апеляцій) приймається рішення
експертно-апеляційної ради, яке оформляється протоколом, що
підписується головою та секретарем експертно-апеляційної ради.
Рішення експертно-апеляційної ради з питань звернень (апеляцій) є
підставою для видання відповідачем розпорядження про усунення
порушень законодавства у сфері ліцензування, допущених органом
ліцензування.
Положення про експертно-апеляційну раду та її склад затверджується
Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2000 року № 1669
"Про Експертно-апеляційну раду при Державному комітеті з питань
регуляторної політики та підприємництва" ( 1669-2000-п ) (1669-2000-п)
затверджений склад експертно-апеляційної ради при Державному
комітеті з питань регуляторної політики та підприємництва у
кількості 19 осіб.
Відповідно до п. 5 "Положення про Експертно-апеляційну раду при
Державному комітеті з питань регуляторної політики та
підприємництва" ( 1669-2000-п ) (1669-2000-п)
, затвердженого постановою Кабінету
Міністрів України від 08.11.2000 року № 1669 до компетенції ради
належить, в тому числі, розгляд заяв, претензій та скарг суб'єктів
господарювання на рішення органів ліцензування щодо порушення цими
органами законодавства у сфері ліцензування.
Згідно з п. 10 за результатами розгляду проектів
нормативноправових актів, пропозицій і звернень (апеляцій) радою
приймаються рішення у формі експертних висновків.
Відповідно до п. 11 Положення ( 1669-2000-п ) (1669-2000-п)
, рішення ради
приймаються більшістю голосів її членів і оформлюються протоколами
за підписом голови та секретаря ради. Рішення ради обов'язкові для
розгляду відповідачем і є підставою для видання відповідачем
розпорядження про усунення порушень законодавства у сфері
ліцензування.
Як видно з матеріалів справи, рішення № 24 було прийняте на
засіданні Експертно-апеляційної ради від 22.03.2002 року, на якому
були присутні 9 членів Експертноапеляційної ради. Отже, вказане
рішення було прийняте за відсутності на засіданні більшості членів
Експертно - апеляційної ради, з порушенням вимог ст. 7 Закону
України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності"
( 1775-14 ) (1775-14)
та п. 11 "Положення про експертно-апеляційну раду при
Державному комітеті з питань регуляторної політики та
підприємництва" ( 1669-2000-п ) (1669-2000-п)
, затвердженого постановою Кабінету
Міністрів України від 08.11.2000 року № 1669.
За таких обставин господарський суд дійшов правильного висновку,
що дане рішення Експертно-апеляційної ради не є обов'язковим для
розгляду відповідачем і не є підставою для видання відповідачем
розпорядження про усунення порушень законодавства у сфері
ліцензування.
Враховуючи, що розгляд скарг суб'єктів господарювання на рішення
органів ліцензування віднесений до компетенції Експертно -
апеляційної ради, а не відповідача та факт прийняття Експертно -
апеляційною радою рішення № 24 і від 22.03.2002 року за
відсутності більшості її членів, господарський суд обґрунтовано
вважав, що у відповідача були відсутні правові підстави для
прийняття розпорядження № 13-р від 02.04.2002 року "Про усунення
порушення законодавства у сфері ліцензування Державною комісією з
цінних паперів та фондового ринку". Тому розпорядження № 13-р від
02.04.2002 року "Про усунення порушення законодавства у сфері
ліцензування Державною комісією з цінних паперів та фондового
ринку" підлягає визнанню недійсним, як таке, що суперечить ст. ст.
5, 7 Закону України "Про ліцензування певних видів господарської
діяльності" ( 1775-14 ) (1775-14)
.
Крім того, обґрунтованими є висновки місцевого господарського
суду, з якими погодилась апеляційна інстанція, що не підлягають
задоволенню позовні вимоги позивача в частині визнання недійсним
рішення Експертно-апеляційної ради при відповідачеві № 24 від
22.03.2002 року, оформлене протоколом № 12, оскільки вказане
рішення не є обов'язковим для виконання позивачем, а тому не
порушує його права та охоронювані законом інтереси.
За таких обставин суд вважає, що постанова апеляційної інстанції
як прийнята з порушенням норм матеріального і процесуального права
не може залишатись без змін і підлягає скасуванню.
Разом з цим суд вважає, що місцевий господарський суд повно і
всебічно перевірив всі обставини справи, дав належну правову
оцінку зібраним у справі доказам і прийняв законне і обґрунтоване
рішення, яке відповідає вимогам закону та обставинам справи.
На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9,
111-11 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
Вищий господарський суд України,
П О С Т А Н О В И В :
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 27 січня
2003 року скасувати, задовольнивши касаційну скаргу.
Рішення господарського суду м. Києва від 11 грудня 2002 року
залишити без змін.