ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27.04.2004 Справа N 12/296
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Дроботової Т. Б. - головуючого
Волковицької Н. О.
Фролової Г. М.
за участю представників:
позивача не з'явились (про час і місце судового засідання
повідомлені належно)
відповідача А.А.А., - дов. від 14.01.2004 p.
розглянувши у відкритому
судовому засіданні
касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Н-ську
на постанову від 04.03.2003 p. Львівського апеляційного
господарського суду
у справі № 12/296 господарського суду Рівненської області
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "XXX"
до Державної податкової інспекції у м. Н-ську
про визнання рішення недійсним
ВСТАНОВИВ:
У судовому засіданні оголошувалась перерва з 27.04.2004 по
18.05.2004.
ТОВ "XXX" до господарського суду Рівненської області був заявлений
позов про визнання недійсним рішення ДПІ у м. Н-ську від
18.03.2002 № 699/23-100/13971142/7846 в частині визначення податку
на прибуток в сумі 174900 грн., застосування фінансових санкцій з
податку на прибуток в сумі 35113 грн. та з податку на додану
вартість в сумі 340 грн.
Підставою прийняття оспорюваного рішення став акт від 11.03.2002
про наслідки планової документальної перевірки ТОВ "XXX" з питань
дотримання податкового законодавства, правильності нарахування,
повноти і своєчасності сплати державних податків та інших
обов'язкових платежів за ІІ півріччя 2001 року, в якому
зафіксовано, зокрема, такі порушення порядку оподаткування
податком на прибуток: не включення до валового доходу сум
кредиторської заборгованості (577827 грн.), строк позовної
давності по якій минув; віднесення до валових витрат 5400 грн.
витрат, що не пов'язані з підготовкою, організацією виробництва.
Рішенням від 07.10.2002 господарського суду Рівненської області
(суддя Шарапа В. М.) позовні вимоги задоволено частково: рішення
ДПІ у м. Н-ську від 18.03.2002 № 699/23-100/13971142/7846 визнане
недійсним в частині донарахування податку на прибуток в розмірі
173300 грн. та застосування фінансових санкцій з податку на
прибуток у розмірі 34713 грн. та з податку на додану вартість у
розмірі 340 грн. В решті позову відмовлено; з ДПІ у м. Н-ську
стягнуто витрати по сплаті державного мита, витрати на
інформаційно - технічне забезпечення судового процесу та 20000
грн. витрат на послуги адвоката.
Рішення суду мотивоване тим, що строки позовної давності по
стягненню заборгованості за договором про перевід боргу від
27.03.1998 між ТОВ "XXX", ППФ "YYY" та ВП "ZZZ" та додатковими до
нього угодами не минули.
В частині позовних вимог щодо застосування до позивача фінансових
санкцій з податку на прибуток, господарський суд з посиланням на
підпункт 17.1.3 статті 17 Закону України "Про порядок погашення
зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними
цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
зазначив, що ним визначені межі
загального розміру санкцій, а не окремо за кожний період, як
розраховував відповідач.
Ухвалюючи судове рішення, господарський суд дійшов висновку про
правомірність донарахування відповідачем податку на прибуток
стосовно операції по віднесенню підприємством до складу валових
витрат земельного податку, який сплачував останній за земельну
ділянку по вул. Р-ській, 99 в м. Н-ську. При цьому господарський
суд виходив з того, що право власності на цілісний майновий
комплекс, на якому розташована вказана земельна ділянка перейшло
на підставі договору купівлі - продажу до іншої особи - ППФ "QQQ",
і саме на ньому, а не на позивачеві, лежить обов'язок по сплаті
земельного податку.
За апеляційною скаргою ДПІ у м. Н-ську Львівський апеляційний
господарський суд (судді: Галушко Н. А. - головуючий, Процик Т.
С., Юрченко Я. О.), переглянувши рішення господарського суду
Рівненської області в апеляційному порядку, постановою від
04.03.2003 частково скасував його, постановивши задовольнити
позовні вимоги в частині стягнення витрат на послуги адвоката в
сумі 9585 грн., посилаючись при цьому на вимоги статті 76
Цивільного процесуального кодексу України ( 1501-06 ) (1501-06)
.
ДПІ у м. Н-ську подала до Вищого господарського суду України
касаційну скаргу на постанову Львівського апеляційного
господарського суду, в якій просить рішення та постанову у справі
скасувати, у задоволенні позовних вимог відмовити з огляду на
порушення судами норм матеріального та процесуального права.
З касаційної скарги вбачається, що ДПІ у м. Н-ську оскаржує
прийняті у справі рішення та постанову частково, а саме, не
погоджується з висновком господарських судів стосовно невключення
до валового доходу позивача сум безнадійної заборгованості, по
якій минув строк позовної давності.
Касаційну скаргу ДПІ у м. Н-ську обґрунтовує неправильним
застосуванням господарськими судами норм Цивільного кодексу
України ( 1540-06 ) (1540-06)
стосовно угоди від 27.03.1998 та додаткової
угоди № 1 від 24.12.1998; остання, на думку заявника, є окремим
договором підряду, укладеним ВП "ZZZ" і ТОВ "XXX" на виконання
ремонтно - оздоблювальних робіт. А отже, невиконання позивачем
своїх зобов'язань саме за угодою від 27.03.1998, по якій минув
строк позовної давності, є підставою для включення такої
безнадійної заборгованості до складу валового доходу.
Заслухавши доповідь судді - доповідача та пояснення присутніх в
судовому засіданні представників відповідача, перевіривши наявні
матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин
справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові, колегія
суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з
таких підстав.
Відповідно до підпункту 4.1.6 статті 4 Закону України "Про
оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
валовий доход
включає, в тому числі, доходи від сум безповоротної фінансової
допомоги, отриманої платником податку у звітному періоді.
Безповоротна фінансова допомога - це, зокрема, сума заборгованості
платника податку перед іншою юридичною чи фізичною особою, що
залишилася нестягнутою після закінчення строку позовної давності.
(підпункт 1.22.1 статті 1 цього ж Закону ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
).
Згідно статті 71 Цивільного кодексу України ( 1540-06 ) (1540-06)
загальний
строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено
(позовна давність), встановлюється в три роки. Право на позов
виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про
порушення свого права (стаття 76 цього ж кодексу ( 1540-06 ) (1540-06)
).
Підставою прийняття оспорюваного у справі податкового
повідомлення-рішення стало, зокрема, невключення до валового
доходу сум заборгованості позивача перед ВП "ZZZ" за угодою від
27.03.1998 про перевід боргу, строк позовної давності по якій, на
думку перевіряючих, минув.
Як вбачається з умов вказаного договору, укладеного ПП "YYY" та
ТОВ "XXX", останній прийняв на себе зобов'язання виконати на
користь ВП "ZZZ" такі дії: провести розрахунки по оплаті за
електроенергію, отриману шляхом взаємозаліку по авізо № 4236 від
21.05.1997.
Пунктом 6 угоди сторони обумовили, що відносини по її виконанню та
проведення взаємних розрахунків між сторонами обумовлюються
додатками до цієї угоди.
Додатковою угодою № 1 від 24.12.1998 ТОВ "XXX" взяло на себе
зобов'язання виконати ремонтно - будівельні роботи в строк до
31.12.2000. Додатковою угодою № 2 від 01.12.1999 ТОВ "XXX" взяло
на себе зобов'язання передати товари промислової групи на суму
578280 грн., строк виконання не встановлено.
Таким чином, за договором від 27.03.1998 про перевід боргу
відбулась заміна осіб в зобов'язанні у відповідності з вимогами
статті 201 Цивільного кодексу України ( 1540-06 ) (1540-06)
.
Цим же договором сторони обумовили можливість зміни порядку
виконання основного зобов'язання.
Зокрема, за додатковою угодою № 1 від 24.12.1998 відбулась новація
зобов'язання, тобто зміна порядку та строку виконання
зобов'язання: сторони погодились на погашення заборгованості
шляхом виконання будівельних робіт та встановили строк такого
виконання - до 31.12.2000.
Враховуючи вимоги статті 71 Цивільного кодексу України
( 1540-06 ) (1540-06)
, право на позов у даній частині виникло у ВП "ZZZ" -
31.12.2000, про що цілком обґрунтовано зазначено в рішенні та
постанові у справі.
Разом з цим, касаційна інстанція зазначає, що вирішуючи
господарський спір стосовно додаткової угоди № 2 від 01.12.1999,
господарські суди неправильно застосували норми матеріального
права та не повно встановили всі обставини, необхідні для його
вирішення.
Зокрема, зі змісту згаданого договору випливає домовленість сторін
на виконання зобов'язання шляхом поставки товару промислової групи
на суму 578280 грн. При цьому строк виконання не встановлено.
У відповідності зі статтею 165 Цивільного кодекс України
( 1540-06 ) (1540-06)
, якщо строк виконання зобов'язання не встановлений або
визначений моментом витребування, кредитор вправі вимагати
виконання, а боржник вправі провести виконання в будь-який час.
Угода про перевід боргу не перериває строку позовної давності за
основним зобов'язанням.
Отже, при вирішенні спору в цій частині, господарськими судами не
досліджена правова природа основного зобов'язання; документи, на
підставі якого воно виникло, в матеріалах справи відсутні; належна
правова оцінка їм не надана, без чого не можливо встановити, з
якого моменту у кредитора виникло право вимоги виконання
зобов'язання, враховуючи, що додатковою угодою змінено лише спосіб
його виконання, а не строк.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного суду України,
викладених у пункті 1 Постанови від 29.12.1976 № 11 "Про судове
рішення" ( v0011700-76 ) (v0011700-76)
, рішення є законним тоді, коли суд,
виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно
перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з
нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних
правовідносин.
Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в
касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати
доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи
відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого
доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази
або додатково перевіряти докази, рішення та постанова у справі
підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до
господарського суду Рівненської області.
При новому розгляді справи суду необхідно всебічно та повно
з'ясувати обставини справи в їх сукупності та вирішити спір
відповідно до закону.
Керуючись статтями 43, 111-7, пунктом 3 статті 111-9, статтями
111-10, 111-11, 111-12 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В :
Рішення від 07.10.2002 p. господарського суду Рівненської області
та постанову від 04.03.2003 p. Львівського апеляційного
господарського суду у справі № 12/296 господарського суду
Рівненської області скасувати, справу скерувати на новий розгляд
до господарського суду Рівненської області.
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Н-ську
задовольнити частково.
Головуючий Т. Дроботова
Судді Н. Волковицька
Г. Фролова