ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27.04.2004 Справа N 02/48-48.1
Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:
головуючого судді Овечкіна В.Е.,
суддів Чернова Є.В., Цвігун В.Л.,
розглянув
касаційну скаргу Волинського державного університету
ім. Л.Українки
та постанову від 25.12.03 Львівського апеляційного
господарського суду
у справі № 02/48-48.1 господарського суду Волинської
області
за позовом Волинського державного університету
ім. Л.Українки
до Виконавчого комітету Луцької міської ради
3-тя особа Приватний підприємець Лук’янець Ігор
Анатолійович
про визнання недійсним рішень Виконавчого комітету Луцької
міської ради № 436 від 31.07.01 та № 637 від 29.11.01
У справі взяли участь представники:
позивача: Шишута Ю.В., Зубашенко Ю.В., Різванюк В.О. (дор. у
справі)
відповідача:
3-тя особа:
Рішенням господарського суду Волинської області від 05.09.2003
позовні вимоги задоволені. Рішення виконавчого комітету Луцької
міської ради № 436 від 31.07.2001 та № 637 від 29.11.2001
визнано недійсними з тих підстав, що відповідачем було порушено
порядок вилучення земельних ділянок, який передбачає
обов’язковість згоди землекористувача, а за відсутності такої
згоди питання вилучення земельної ділянки повинно вирішуватися в
судовому порядку. Вказані рішення відповідача порушують права
позивача (суддя С. Мельнічук).
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від
25.12.2003 рішення суду від 05.09.2003 скасовано, в задоволенні
позовних вимог відмовлено. Постанова мотивована тим, що висновок
суду про те, що згода університету на вилучення земельної
ділянки була відсутня не відповідає матеріалам справи.
Спірні рішення прийняті відповідачем в межах його компетенції,
відповідають діючому законодавству та не порушують прав позивача
(колегія суддів у складі: М. Городечна, М.Юркевич, Т. Бонк).
В поданій касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову
апеляційної інстанції і залишити в силі рішення суду першої
інстанції. Скаржник посилається на те, що постанова прийнята з
порушенням вимог ст. ст. 31, 34 ЗК України, а також ст. 32, 48
ЗУ “Про вищу освіту”. Проректор ВДУ з
адміністративно-господарської роботи В. Коменда не був
уповноважений надавати згоду на відчуження земельних ділянок
університету. Таким правом володіє виключно ректор ВДУ.
Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет
надання їм попередніми судовими інстанціями належної юридичної
оцінки та повноти встановлення обставин, дотримання норм
процесуального права, згідно з вимогами ст. 111-5 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, колегія суддів
дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню
частково з наступних підстав.
Відповідно ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, переглядаючи у касаційному порядку судові
рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних
обставин справи перевіряє застосування судами попередніх
інстанцій норм матеріального та процесуального права. Касаційна
інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними
обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові
господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про
достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів
над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Господарський суд має право визнати акт державного чи іншого
органу недійсним з підстав невідповідності його вимогам чинного
законодавства або визначений законом компетенції органу, який
видав цей акт. Обов’язковою умовою визнання акта недійсним є
також порушення у зв’язку з його прийняттям прав та охоронюваних
законом інтересів підприємства-позивача у справі.
Суд апеляційної інстанції встановив наступне.
Позивач володіє землею 2,33 га згідно з планом на підставі
державного акту на право постійного користування землею від
30.06.2000 серія 1-ВЛ № 000576.
Виконкому рішенням міськради № 7/6 від 05.04.1996 делеговано
повноваження по земельним правовідносинам, в тому числі
припинення права користування землею та вилучення земель згідно
гл. 3, 4 Земельного Кодексу України ( 561-12 ) (561-12)
(18.12.1990).
Рішеннями № 436 від 31.07.2001 та № 673 від 29.11.2001 виконкому
було припинено право університету на користування земельною
ділянкою по вул. Винниченка, 30, керуючись ЗК України п. 9
ст. 27 та п. 3 ст. 28.
Пунктом 9 ст. 27 ЗК України ( 561-12 ) (561-12)
передбачалося, що право
володіння або право користування земельною ділянкою чи її
частиною припиняється Радою народних депутатів шляхом вилучення
земель у випадках, передбачених ст. ст. 31, 32 ЗК України. При
цьому потребується згода землеволодільця чи погодження
землекористувача. У разі їх відмови дати згоду на вилучення
земель питання може бути вирішено в судовому порядку.
Ст. 28 ЗК України ( 561-12 ) (561-12)
передбачений перехід права
володіння або користування земельною ділянкою при переході права
власності на будівлю і споруду чи при їх передачі.
Заступник міського голови 06.02.2001 повідомив підприємця
Лук’янця І.А. та міське управління земельних ресурсів про те, що
міська рада надає дозвіл на збір матеріалів попереднього
погодження місця розташування торгово-офісного комплексу по вул.
Винниченка площею 0,35 га за рахунок земель міськземфонду,
університету, БУ “Волиньпромбуд”.
Рішення № 389 від 27.06.2001 про продаж земельної ділянки
підприємцю Лук’янцу І.А. та договір купівлі-продажу 356 м2 землі
від 10.07.2001 були підписані ще до прийняття виконкомом рішення
“Про припинення права користування земельною ділянкою ВДУ”
(31.07.2001).
Вилучення земельної ділянки здійснювалось за погодженням
проректора ВДІ В. Коменди, його підпис є на генеральному плані.
На спірні земельні правовідносини, які пов’язані з вилученням
земельної ділянки у позивача у зв’язку з її викупом для
державних та громадських потреб поширюється дія ст. ст. 29, 31,
34 Земельного кодексу України в редакції від 13.03.1992.
З огляду на встановлені судом обставини, касаційна інстанція
вважає висновки апеляційної інстанції про припинення права
користування позивачем земельною ділянкою за його письмовою
згодою передчасними.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 29 ЗК України ( 561-12 ) (561-12)
в редакції
вўд 13.03.1992 припинення права користування земельною ділянкою
проводиться у разі вилучення земель у випадках, передбачених
ст. 31 та 32 ЗК України за рішенням міськради, що має право
вилучати земельні ділянки при згоді на вилучення власників землі
або землекористувачів.
В оскаржуваному рішенні № 436 від 31.07.2001 зазначено, що
виконком розглядав клопотання університету ім. Л. Українки про
припинення права на користування земельною ділянкою.
В матеріалах справи це клопотання університету відсутнє, воно не
витребувано і не досліджено судами попередніх інстанцій,
незважаючи на те, що має суттєве значення для вирішення спору.
Порядок погодження питань, пов’язаних з вилученням (викупом
земель) передбачений ст. 34 ЗК України. Відповідно йому
підприємства, заінтересовані у викупі землі, зобов’язані
попередньо погодити із власниками землі і землекористувачами та
місцевими Радами, а також спеціально уповноваженими на те
органами державного управління по охороні і використанню земель
місце розташування об’єкту, розмір ділянки та умови її вилучення
(викупу) з врахуванням комплексного розвитку території, який би
забезпечував нормальне функціонування на цій ділянці і прилеглих
територіях усіх інших об’єктів, умови проживання населення і
охорону навколишнього середовища.
Підприємство погоджують найбільш доцільне місце розташування
об’єкту, розміри намічуваної для вилучення земельної ділянки та
умови її вилучення (викупу) із власником землі або
землекористувачем. ..
Попередні судові інстанції не дослідили чи було дотримано
сторонами по справі цих вимог.
Зазначеним обставинам, які безпосередньо стосуються предмету
даного спору, судом першої та апеляційної інстанції всупереч
вимогам ст. 43 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
не надало ретельної правової оцінки, а згідно
імперативних вимог ст. 111-7 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція не має права
збирати нові докази та досліджувати їх.
Зважаючи на наведене, касаційна інстанція на підставі ч. 2
ст. 111-5 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
дійшла висновку про неповне встановлення обставин
справи та обумовлену цим неможливість надання належної юридичної
оцінки всім обставинам справи, в зв’язку з чим справа підлягає
направленню на новий розгляд для достовірного з’ясування інших
обставин, які мають істотне значення для правильного вирішення
спору та їх подальшого врахування в сукупності з фактичними
обставинами, встановленими судом першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-10, 111-11
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий
господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
1. Касаційну скаргу Волинського державного університету
ім. Л.Українки задовольнити частково.
2. Постанову від 25.12.03 Львівського апеляційного
господарського суду рішення від 05.09.03 господарського суду
Волинської області у справі № 02/48-48.1 скасувати.
3. Справу направити на новий розгляд до господарського суду
Волинської області.