ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27.04.2004 Справа N 02/4482
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
розглянувши касаційну скаргу ВАТ “Енергопостачальна компанія “Ж”
і додані до неї матеріали
на постанову від 04.04.2003
Київського апеляційного господарського суду
у справі № 02/4482
господарського суду Черкаської області
за позовом ВАТ “Енергопостачальна компанія “Ж”
до КП “У”,
ТОВ “Б”
про стягнення 84264,07 грн.
В С Т А Н О В И В:
Відкрите акціонерне товариства “Енергопостачальна компанія “Ж” у
червні 2002 року звернулося в господарський суд Черкаської
області з позовом до колективного підприємства “У” про стягнення
84264,07 грн., з яких 61369,33 грн. борг за спожиту
електроенергію за період з.05.1999р. по жовтень 2000 р., 5874,64
грн. пені, 761,65 грн. – три проценти річних з простроченої
суми, 16258,45 грн. інфляційних нарахувань.
Ухвалою господарського суду Черкаської області від 13.09.2002 у
справі № 02/4482 додатково залучено до участі у справі в якості
відповідача ТОВ “Бехівський гранітний кар’єр”.
Рішенням господарського суду Черкаської області від 23.12.2002 в
позові до підприємства “У” відмовлено. Позов задоволено
частково, стягнуто з ТОВ “Б” на користь ВАТ “Енергопостачальна
компанія “Ж” борг в сумі 35081,27 грн., в решті позову
відмовлено.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від
04.04.2003 рішення господарського суду Черкаської області від
23.12.2002 (в резолютивній частині постанови зазначено “рішення
господарського суду Черкаської області від 28.12.2002”) у справі
№ 02/4482 залишено без змін. Постанова мотивована тим, що
доведеною і не спростованою сторонами є сума боргу 35081,27
грн., яка значиться у акті звірки розрахунків станом на
01.05.2000, що вся сума боргу виникла за період дії договору
№ 193, в якому не встановлено строк проведення розрахунку за
спожиту електроенергію, доказів передачі рахунків відповідачу –
2 позивачем не надано у зв’язку з чим позовні вимоги в частині
стягнення 3 процентів річних та індексу інфляції задоволенню не
підлягають, також не підлягають задоволенню позовні вимоги в
частині стягнення пені, оскільки в договорі № 193 відсутня умова
щодо сплати пені.
ВАТ “Енергопостачальна компанія “Ж” у своїй касаційній скарзі
просить постанову Київського апеляційного господарського суду
від 04.04.2003 та рішення господарського суду Черкаської області
від 23.12.2002 у справі № 02/4482 скасувати, прийняти нове
рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Скаржник вважає, що постанова прийнята з порушенням та
неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального
права, зокрема, ст. 43 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, п. 2 ст. 16 Закону України “Про
підприємства в Україні” ( 887-12 ) (887-12)
та Правил користування
електричною енергією, затверджених постановою НКРЕ від
31.07.1996 № 28. Скаржник посилається на те, що подані суду
докази, а саме: рахунки для сплати та акти звірок від
01.01.2000, 31.01.2000, 01.05.2000, 27.02.2002 підтверджують
основний борг за використану електроенергію у сумі 61369,33
грн., проте, на думку скаржника, судом безпідставно не прийнято
до уваги зазначені докази. В касаційній скарзі зазначено, що
посилання суду на відсутність доказів направлення рахунків
другому відповідачу є також безпідставним, оскільки відповідно
до Правил користування електричною енергією, затверджених
постановою НКРЕ від 31.07.1996 № 28, обов’язком споживача є
щомісячна передача електропостачальнику в письмовій формі звітів
з зазначенням показників приладів обліку відповідно
розрахункового періоду, який був чітко визначений в договорах
9 54 та 193, після чого район електромереж повинен був зробити
нарахування та виписати рахунок, який і вручається споживачу під
час надання звіту про спожиту електроенергію, але судом взагалі
цей факт не було взято до уваги, незважаючи на те, що
представник позивача неодноразово наполягав на розгляді питання
про ігнорування ТзОВ “Бехівський гранкар’єр” виконання своїх
обов’язків щодо передачі звіту про кількість використаної
електроенергії за період з.05.1999 року по вересень 2000 року.
Скаржник зауважує, що нарахування за спожиту електроенергію
Коростенським міським РЕМ проводилось за вищевказаний період
виключно у відповідності з вимогами ПКЕЕ та згідно з показниками
лічильника, які встановлювалися під час контрольних перевірок
представниками РЕМ. Так, згідно з п. 8 вищевказаних Правил,
електропостачальна організація, у разі не отримання звіту про
кількість спожитої електроенергії за звітний період, має право
розрахувати боржнику суму до оплати за середньодобовим обсягом
його споживання за попередній період. У разі ненадання звіту
більше одного місяця, величина розміру до оплати розраховується
за встановленою потужністю струмоприймачів та числом годин їх
використання, що і було виконано Коростенським міським РЕМ в
червні 2000 року, проте усі докази позивача з приводу
правильності нарахування заборгованості, а також посилання на
відсутність керівництва другого відповідача для можливого
проведення остаточної звірки розрахунків судом залишено поза
увагою. Не враховано судом також і те, що позивач в судове
засідання надав акт контрольного зняття показників лічильників,
складений 19.12.2002 за участю представника місцевої влади
(Бехівської сільської ради), підписаний ним та скріплений
відповідною печаткою. Контрольні показники лічильників, зняті
19.12.2002, відповідають показникам лічильників, які вказані в
рахунках на вересень місяць 2000 року, тобто на момент повного
відключення підприємства від електропостачання. Скаржник
зауважує, що у своєму рішенні суд посилається на невизначеність
в договорі № 193 розрахункового періоду, в результаті чого і
було відмовлено в стягненні штрафних санкцій. Проте це
суперечить п. 7 договору № 193, де вказано, що розрахунковим
періодом є період з 20 по 20 число наступного місяця. Таким
чином, вважає скаржник, відмова в задоволенні стягнення штрафних
санкцій є також безпідставною. В касаційній скарзі зазначено, що
при нарахуванні 3% річних та інфляційних позивач скористався
правом, наданим Законом України від 08.10.1999 № 1136-14 “Про
внесення змін до ст. 214 ЦК України” ( 1136-14 ) (1136-14)
, за яким
боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на
вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням
встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також
3% річних з простроченої суми. Скаржник не погоджується з тим,
що суд частково задовольняючи позов в рішенні вказує, що
позивачем не наведено наявність прострочення сплати грошового
зобов’язання і у той же час стягує суму боргу в розмірі 35081,27
грн., яка виникла за період з.05.по квітень 2000, тобто
визнаючи, що заборгованість дійсно існує за певний період у
минулому.
Заслухавши доповідача, вислухавши пояснення представників
сторін, перевіривши правильність застосування Київським
апеляційним господарським судом норм матеріального і
процесуального права, юридичну оцінку обставин справи та повноту
їх встановлення у рішенні та постанові господарських судів
попередніх інстанцій, колегія суддів Вищого господарського суду
України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому
задоволенню з таких підстав.
Господарським судом Черкаської області встановлено, що
Коростенське підприємство електромереж та орендно-виробничий
кооператив “Б” уклали договір № 193 від 23.04.1990 на
користування кооперативом електричною енергією.
15.08.2000 ВАТ “Енергопостачальна компанія “Ж” Коростенський
міський РЕМ та виробничий підрозділ “Б” уклали договір № 54 від
15.08.2000, який з цього дня набрав чинності згідно з п. 14
договору № 54.
Судами попередніх інстанцій не дано повної оцінки доказів для
встановлення наявності чи відсутності обставин, на яких
грунтуються вимоги та заперечення сторін, у зв’язку з чим не
повністю з’ясовані обставини справи, зокрема, щодо періоду, за
який виникла у відповідача заборгованість по оплаті спожитої
електричної енергії, який договір діяв між сторонами у спірний
період, розмір заборгованості, чи визначений сторонами строк
виконання розрахунків за спожиту електроенергію, чи були
підстави застосування до спірних правовідносин ст. 214 ЦК
України ( 435-15 ) (435-15)
та стягнення пені.
Беручи до уваги, що господарськими судами попередніх інстанцій в
порушення ст. 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
не були всебічно і
повно розглянуті всі обставини справи та виходячи з повноважень
касаційної інстанції щодо перевірки повноти встановлення
обставин справи у рішенні або постанові господарського суду,
передбачених частиною 2 ст. 111-5 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, відсутність якої унеможливлює
правильність застосування норм матеріального права при вирішенні
спору, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла
висновку, що прийняті у справі судові рішення та постанова
підлягають скасуванню, а справа передачі на новий розгляд.
При новому розгляді справи суду першої інстанції слід взяти до
уваги викладене, всебічно і повно встановити обставини справи та
в залежності від встановленого і відповідно до чинного
законодавства вирішити спір.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9-111" Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України
П О С Т А Н О В И В:
1. Касаційну скаргу ВАТ “Енергопостачальна компанія “Ж” на
постанову Київського апеляційного господарського суду від
04.04.2003 р. у справі № 02/4482 господарського суду Черкаської
області задовольнити частково.
2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від
04.04.2003 р. та рішення господарського суду Черкаської області
від 23.12.2002 р. у справі № 02/4482 скасувати, справу передати
на новий розгляд до господарського суду Черкаської області.