ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27.04.2004 Справа N 02-4/1-5
м. Київ
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого, судді Кузьменка М.В.,
суддів Васищака І.М., Палій В.М.,
за участю представника позивача А.А.А. (дов. від 07.11.03),
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
Державного комітету України з державного матеріального резерву
на постанову від 9 грудня 2003 року Львівського
апеляційного господарського суду
у справі № 02-4/1-5
за позовом Державного комітету України з державного
матеріального резерву
до відкритого акціонерного товариства "XXX"
про спонукання повернути самовільно використаний мазут топковий
марки М-100 та виконати наряд на переміщення мазуту від 25 грудня
2002 року № 8-1/214 м.,
ВСТАНОВИВ:
Ухвалою від 23 вересня 2003 року господарського суду Львівської
області (суддя Г. Гнатюк), залишеною без змін постановою від
9 грудня 2003 року Львівського апеляційного господарського суду
(судді М. Слука, В. Онишкевич, П. Скрутовський), позовна заява і
додані до неї документи були повернуті без розгляду з підстав,
зазначених у пунктах 4 і 6 частини першої статті 63 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Державний комітет України з державного матеріального резерву
просить зазначену постанову скасувати з огляду на неправильне
застосування господарським судом апеляційної інстанції пункту 40
частини першої статті 4 Декрету Кабінету Міністрів України від 21
січня 1993 року № 7-93 "Про державне мито" ( 7-93 ) (7-93)
, порушення
статей 153 і 154 Цивільного кодексу Української РСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, а
також статей 101 і 104 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, та ухвалити нове рішення, яким позов
задовольнити.
Відкрите акціонерне товариство "XXX" не використало наданого
законом права на подання відзиву на касаційну скаргу і його
представник в судове засідання не з'явився.
Колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню
з наступних підстав.
Відповідно до пункту 40 частини першої статті 4 Декрету Кабінету
Міністрів України від 21 січня 1993 року № 7-93 "Про державне
мито" ( 7-93 ) (7-93)
Державний комітет України по матеріальних резервах
та підприємства, установи і організації системи матеріального
резерву звільняються від сплати державного мита за позовами, з
якими вони звертаються до суду, господарського суду у справах щодо
виконання договірних зобов'язань суб'єктами господарської
діяльності, що випливають із Закону України "Про державний
матеріальний резерв" ( 51/97-ВР ) (51/97-ВР)
.
Аналіз положень цього Закону ( 51/97-ВР ) (51/97-ВР)
свідчить, що відносини
між суб'єктами системи державного резерву з іншими підприємствами,
установами і організаціями незалежно від форм власності, що
виконують обслуговування матеріальних цінностей державного
резерву, здійснюється на договірних засадах (статті 2, 4, 8, 11,
12, 14 цього Закону ( 51/97-ВР ) (51/97-ВР)
). Зазначене положення
кореспондується з приписами пунктів 4, 8, 9, 15, 16, 22 Порядку
формування, розміщення та проведення операцій з матеріальними
цінностями державного резерву ( 1129-97-п ) (1129-97-п)
, затвердженого
постановою Кабінету Міністрів України від 8 жовтня 1997 року №
1129 (з наступними змінами).
За цих обставин колегія суддів вважає правильним висновок
господарських судів про те, що Державний комітет України по
матеріальних резервах звільнений від сплати державного мита за
позовами, з якими він звертаються до господарського суду, виключно
за наявності зобов'язань, що виникли не з будь-яких підстав,
зазначених у статті 4 Цивільного кодексу Української РСР
( 1540-06 ) (1540-06)
, а саме з договорів на обслуговування державного
запасу матеріальних цінностей.
Разом з тим, із змісту пункту 10 зазначеного Положення
( 1129-97-п ) (1129-97-п)
випливає, що доказом закладки матеріальних цінностей
до державного резерву міг бути акт про їх приймання, розміщення на
місці постійного зберігання та оформлення відповідних
бухгалтерських документів складського обліку, а тому питання
наявності чи відсутності між сторонами договірних відносин мало в
даному випадку встановлюватися господарським судом не на стадії
порушення провадження у справі, а на стадії вирішення
господарського спору відповідно до загальних положень про угоди і
зобов'язання, з подальшим розподілом між сторонами судових витрат.
Водночас, при поданні позову позивач припустився іншого порушення
вимог статті 63 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
- не подав доказів надсилання відповідачеві копії
доданих до позовної заяви документів, що правомірно визнано
господарським судом апеляційної інстанції самостійною підставою
для повернення позовної заяви.
Керуючись статтями 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, суд
ПОСТАНОВИВ:
Постанову від 9 грудня 2003 року Львівського апеляційного
господарського суду у справі № 02-4/1-5залишити без змін, а
касаційну скаргу Державного комітету України з державного
матеріального резерву без задоволення.
Головуючий, суддя М. В. Кузьменко
Суддя І. М. Васищак
Суддя В. М. Палій