ВИЩИЙ   ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ
 
                           ПОСТАНОВА
 
                        ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
 
 27.04.2004                                     Справа N 02-4/1-5
 
                           м. Київ
 
    Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого, судді Кузьменка М.В.,
суддів Васищака І.М., Палій В.М.,
 
за участю  представника  позивача   А.А.А.  (дов.  від  07.11.03),
розглянувши  у  відкритому  судовому  засіданні  касаційну  скаргу
Державного комітету України з державного матеріального резерву
 
на              постанову  від  9 грудня 2003 року     Львівського
                апеляційного господарського суду
 
у справі        № 02-4/1-5
 
за позовом      Державного    комітету    України   з   державного
                матеріального резерву
 
до              відкритого акціонерного товариства "XXX"
 
про   спонукання повернути самовільно використаний мазут топковий 
марки М-100 та виконати наряд на переміщення мазуту від 25 грудня  
2002 року № 8-1/214 м.,
 
                            ВСТАНОВИВ:
 
Ухвалою від 23 вересня 2003 року  господарського  суду  Львівської
області  (суддя  Г. Гнатюк), залишеною  без  змін  постановою  від
9 грудня 2003 року Львівського  апеляційного  господарського  суду
(судді М.  Слука,  В. Онишкевич, П. Скрутовський), позовна заява і
додані до неї документи були повернуті  без  розгляду  з  підстав,
зазначених у пунктах 4 і 6 частини першої статті 63 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
        .
 
Державний комітет  України  з  державного  матеріального   резерву
просить  зазначену  постанову  скасувати  з  огляду на неправильне
застосування господарським судом апеляційної інстанції  пункту  40
частини  першої статті 4 Декрету Кабінету Міністрів України від 21
січня 1993 року № 7-93 "Про державне мито"  ( 7-93  ) (7-93)
        ,  порушення
статей 153 і 154 Цивільного кодексу Української РСР ( 1540-06 ) (1540-06)
        , а
також статей  101  і  104  Господарського  процесуального  кодексу
України  ( 1798-12  ) (1798-12)
        ,  та  ухвалити  нове  рішення,  яким  позов
задовольнити.
 
Відкрите акціонерне  товариство  "XXX"  не  використало   наданого
законом  права  на  подання  відзиву  на  касаційну  скаргу і його
представник в судове засідання не з'явився.
 
Колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню
з наступних підстав.
 
Відповідно до  пункту  40 частини першої статті 4 Декрету Кабінету
Міністрів України від 21 січня 1993  року  №  7-93  "Про  державне
мито"  ( 7-93 ) (7-93)
         Державний комітет України по матеріальних резервах
та підприємства,  установи  і  організації  системи  матеріального
резерву  звільняються  від  сплати державного мита за позовами,  з
якими вони звертаються до суду, господарського суду у справах щодо
виконання    договірних   зобов'язань   суб'єктами   господарської
діяльності,  що  випливають  із  Закону  України  "Про   державний
матеріальний резерв" ( 51/97-ВР ) (51/97-ВР)
        .
 
Аналіз положень  цього Закону ( 51/97-ВР ) (51/97-ВР)
         свідчить,  що відносини
між суб'єктами системи державного резерву з іншими підприємствами,
установами  і  організаціями  незалежно  від  форм  власності,  що
виконують   обслуговування   матеріальних   цінностей   державного
резерву,  здійснюється на договірних засадах (статті 2,  4, 8, 11,
12,  14  цього  Закону  ( 51/97-ВР   ) (51/97-ВР)
        ).   Зазначене   положення
кореспондується з приписами пунктів 4,  8,  9,  15, 16, 22 Порядку
формування,  розміщення та  проведення  операцій  з  матеріальними
цінностями   державного   резерву  ( 1129-97-п  ) (1129-97-п)
        ,  затвердженого
постановою Кабінету Міністрів України від 8  жовтня  1997  року  №
1129 (з наступними змінами).
 
За цих   обставин   колегія   суддів  вважає  правильним  висновок
господарських судів  про  те,  що  Державний  комітет  України  по
матеріальних  резервах  звільнений  від  сплати державного мита за
позовами, з якими він звертаються до господарського суду, виключно
за  наявності  зобов'язань,  що  виникли  не  з будь-яких підстав,
зазначених   у   статті 4   Цивільного   кодексу   Української РСР
( 1540-06 ) (1540-06)
        ,  а саме  з  договорів  на  обслуговування  державного
запасу матеріальних цінностей.
 
Разом   з   тим, із   змісту   пункту 10   зазначеного   Положення
( 1129-97-п ) (1129-97-п)
         випливає, що доказом закладки матеріальних цінностей
до державного резерву міг бути акт про їх приймання, розміщення на
місці   постійного   зберігання    та    оформлення    відповідних
бухгалтерських  документів  складського  обліку,  а  тому  питання
наявності чи відсутності між сторонами договірних відносин мало  в
даному  випадку  встановлюватися  господарським судом не на стадії
порушення  провадження   у   справі,   а   на   стадії   вирішення
господарського  спору відповідно до загальних положень про угоди і
зобов'язання, з подальшим розподілом між сторонами судових витрат.
 
Водночас, при поданні позову позивач припустився іншого  порушення
вимог  статті  63   Господарського  процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
         - не  подав  доказів  надсилання  відповідачеві  копії
доданих  до  позовної  заяви  документів,  що  правомірно  визнано
господарським судом апеляційної  інстанції  самостійною  підставою
для повернення позовної заяви.
 
Керуючись статтями  111-5,  111-7,  111-9,  111-11  Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
        , суд
 
                           ПОСТАНОВИВ:
 
Постанову від  9  грудня  2003   року   Львівського   апеляційного
господарського  суду  у  справі  №  02-4/1-5залишити  без змін,  а
касаційну  скаргу  Державного  комітету   України   з   державного
матеріального резерву без задоволення.
 
Головуючий, суддя М. В. Кузьменко
Суддя             І. М. Васищак
Суддя             В. М. Палій