ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27.04.2004 Справа N 6/431
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
розглянувши Закритого акціонерного товариства “А”
касаційну скаргу
на рішення господарського суду м. Києва від
16.12.2003
та постанову Київського апеляційного господарського
суду від 18.02.2004
у справі № 6/431
за позовом В.о. прокурора м. Києва в інтересах
держави в особі Фонду державного майна
України
до Закритого акціонерного товариства “А”
про визнання недійсним п. 3 додаткової угоди від 26.10.90 до
договору оренди від 24.09.1990 та визнання права власності
В судовому засіданні оголошувалася перерва до 27.04.2004.
Рішенням господарського суду м. Києва від 16.12.2003 позов
задоволено, визнано недійсним п. 3 додаткової угоди від
26.10.1990 до договору оренди від 24.09.1990 р., також визнано
за державою в особі Фонду державного майна України право
власності на об’єкти соціальної інфраструктури колишнього заводу
“Ч”.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від
18.02.2004 рішення господарського суду м. Києва від 16.12.2003 у
зазначеній справі залишено без змін, а апеляційну скаргу без
задоволення.
Закрите акціонерне товариство “А” з рішенням та постановою не
згодне та просить їх скасувати, а провадження у справі
припинити.
В обґрунтування своїх вимог, скаржник посилається на те, що
судами першої та апеляційної інстанцій, при прийнятті
відповідних судових актів, порушені норми матеріального та
процесуального права, у зв’язку з чим вони підлягають
скасуванню.
Розглянувши матеріали справи та заслухавши представників сторін,
суд встановив наступне.
Міністерством важкого машинобудування СРСР та організацією
орендарів, яка створена на базі трудового колективу заводу (нині
ЗАТ “А"), було укладено договір оренди майна державного
підприємства Київського екскаваторного заводу від 24.09.1990
року, терміном на десять років.
Відповідно до п. 2.9 згаданого вище договору оренди орендар має
право на викуп орендованого майна, згідно з умовами, порядком і
термінами викупу, які повинні бути обумовлені додатковим
погодженням до нього.
Сторонами укладено додаткову угоду від 26.10.1990 року,
відповідно до якої орендодавець (Міністерство важкого
машинобудування СРСР) надав право на викуп організації орендарів
орендованого майна.
Згідно даної угоди, викупу підлягали промислово-виробничі
основні фонди і оборотні засоби даного заводу на суму 37 811
тис. крб.
Пунктом 3 вищезазначеної угоди обумовлено, що інші виробничі
основні фонди, а також невиробничі основні фонди (комунального
господарства, соцкультпобуту, охорони здоров'я) загальною
залишковою вартістю 9 992 тис. крб., передаються у власність
орендатора безоплатно з забезпеченням їх утримання та зазначені
фонди розподілу і продажу не підлягають.
На час укладення додаткової угоди правові засади власності
регулювались Законом СРСР “Про власність в СРСР” від 06.03.1990
№ 1305-1.
Відповідно до ч. 2 ст. 10 Закону СРСР “Про власність в СРСР” від
06.03.90 № 1305-1, утворення і примноження колективної
власності забезпечуються передачею державних підприємств в
оренду, наданням трудовим колективам можливість використати
одержані доходи для викупу державного майна, перетворенням
державних підприємств в акціонерні товариства, добровільним
об'єднанням майна громадян і юридичних осіб для створення
кооперативів, акціонерних товариств, інших господарських
товариств.
Статтею 11 Закону СРСР “Про власність СРСР” від 06.03.90
№ 1305-1 передбачено, що у власності орендного підприємства
могли перебувати: вироблена продукція, одержані доходи та інше
придбане за рахунок коштів цього підприємства майно. Зазначена
стаття чітко визначала, що власністю орендного підприємства може
бути тільки майно, яке придбане за кошти підприємства.
Частиною 1 статті 12 Закону СРСР “Про власність СРСР” від
06.03.1990 № 1305 передбачено, що власність колективного
підприємства на орендоване майно виникає у разі його викупу.
Суди першої та апеляційної інстанцій правильно дійшли висновку
стосовно того, що чинне, на час укладання спірних договорів,
законодавство про власність не передбачало право безоплатної
передачі у колективну власність об’єктів державної власності.
З нормами Закону СРСР “Про власність СРСР” від 06.03.1990
№ 1305-1 щодо відсутності можливості безоплатної передачі у
колективну власність об'єктів державної власності
кореспондуються норми Закону СРСР “Основи законодавства Союзу
РСР і союзних республік про оренду” від 23.11.1989 № 810-р,
чинного на час укладення додаткової угоди.
Відповідно до ст. 10 Закону СРСР “Основи законодавства Союзу РСР
і союзних республік про оренду” від 23.11.1989 № 810-р орендар
мав право повністю або частково викупити орендоване майно,
умови, порядок, строки викупу якого повинні визначатись
відповідним договором оренди. Законодавством Союзу РСР і союзних
республік могли бути передбачені випадки обмеження або заборони
викупу орендованого майна.
Статтею 48 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
, якою
керувалися суди першої та апеляційної інстанцій, при прийнятті
оскаржених рішення та постанови, встановлені загальні підстави і
наслідки недійсності угод. За правилами цієї статті недійсною є
угода, що не відповідає вимогам закону.
Господарські суди дійшли вичерпних юридичних висновків щодо
встановлених обставин справи і правильно застосували до спірних
правовідносин сторін норми матеріального права, визнавши
недійсним пункт 3 додаткової угоди від 26.10.1990 до договору
оренди від 24.09.1990 р., укладеного між Міністерством важкого
машинобудування СРСР та організацією орендарів, створеною на
базў трудового колективу Київського екскаваторного заводу на
підстави статті 48 ЦК ( 435-15 ) (435-15)
як такий, що не відповідає
вимогам Закону СРСР “Про власність СРСР” щодо безоплатної
передачі спірного майна у власність відповідачу.
Не приймаються до уваги твердження відповідача стосовно того, що
позивач без поважних причин пропустив строк позовної давності
при поданні позову, оскільки відповідно до ст. 80 ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
, якщо суд, визнає поважною причину пропуску строку
позовної давності, порушене право підлягає захистові.
Господарський суд правомірно відновив строк позовної давності з
підстав наведених прокуратурою у відповідності до ст. 80 ЦК
України ( 435-15 ) (435-15)
.
Колегія суддів, вважає, що постанову Київського апеляційного
господарського суду від 18.02.2004 слід залишити без зміни, як
законну та обґрунтовану, а касаційну скаргу Закритого
акціонерного товариства “А” — без задоволення.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 111-5, 111-7,
111-9, 111-10 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, суд
п о с т а н о в и в:
1. Касаційну скаргу Закритого акціонерного товариства “А”
залишити без задоволення.
2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від
18.02.2004 у справі № 6/431 залишити без змін.