ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27.04.2004 Справа N 6/195-03
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого Овечкіна В.Е.,
суддів Чернова Є.В.,
Цвігун В.Л.
за участю представників:
позивача - Якименко К.В., Бурка В.Р., Земляков
А.М.
відповідача - Січевлюк В.А., Лобода С.Л.
третьої особи - не з’явилися
розглянувши у відкритому СП “Блю Стар Лезер ЛТД”
судовому засіданні
касаційну
скаргу
на постанову від 03.02.2004
Житомирського апеляційного
господарського суду
у справі № 6/195-03
за позовом СП “Блю Стар Лезер ЛТД” (надалі – СП
“БСЛ ЛТД”)
до 1.Виконкому Войнашівської сільради
2.ВАТ “Барський птахокомбінат”
третя особа без - АТ “Вінницям’ясо”
самостійних вимог на
стороні позивача
про визнання частково недійсним рішення першого відповідача
від 06.06.97 № 34 та визнання права власності на трьохповерхову
будівлю цеху по переробці шкіри великої рогатої худоби по вул.
Кармелюка,12 в смт.Бар
В С Т А Н О В И В:
Рішенням від 30.09.2003 (суддя Н.Говор) господарського суду
Вінницької області позов задоволено повністю – на підставі ч. 2
ст. 4, ч. 2 ст. 6 Закону України “Про власність” ( 697-12 ) (697-12)
,
ст. 128 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
визнано недійсним рішення від
06.06.97 виконкому Войнашівської сільради та визнано за СП “Блю
Стар Лезер ЛТД” право власності на трьохповерхову споруду цеху
по переробці шкіри великої рогатої худоби по вул.Кармелюка,12 в
смт.Бар Вінницької області з посиланням на те, що замовником та
підрядчиком робіт по будівництву цієї споруди було АТ
“Вінницям’ясо”, яке на виконання установчої угоди від 12.03.96
про створення СП “Блю Стар Лезер ЛТД” передало згадану будівлю в
якості внеску до статутного фонду позивача за актом
прийому-передачі від 03.10.97.
Постановою від 03.02.2004 Житомирського апеляційного
господарського суду (судді Шкляр Л.Т., Горшкова Н.Ф., Гулова
А.Г.) рішення змінено – визнано за СП “Блю Стар Лезер ЛТД” право
власності на перший поверх об’єкту нерухомого майна –
трьохповерхової споруди цеху по переробці шкіри ВРХ по
вул.Кармелюка,12 в смт.Бар Вінницької області з тих мотивів, що
АТ “Вінницям’ясо” Дочірнім підприємством “Барський
птахокомбінат” було передано лише належний останньому перший
поверх цеху по переробці шкір ВРХ в рахунок взаєморозрахунків, а
спірна будівля в цілому знаходиться на земельній ділянці, яка
належить ВАТ “Барський птахокомбінат” на праві власності на
підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від
19.07.2002 та Державного акту на право власності на землю серії
ВН № 004151, а акт державної технічної комісії від 29.07.97 про
готовність закінченого будівництвом об’єкта до експлуатації та
розпорядження Барської райдержадміністрації свідчать про
прийняття в експлуатацію цеху по переробці шкір ВРХ Барського
птахокомбінату.
СП “Блю Стар Лезер ЛТД” у поданій касаційній скарзі просить
постанову скасувати, первісне рішення залишити без змін,
оскільки вважає, що АТ “Вінницям’ясо”, як замовник та виконавець
будівельних робіт, в результаті здійснення своєї господарської
діяльності створило об’єкт нерухомого майна – спірну
трьохповерхову споруду, що також підтверджується ст. 331 ЦК
України ( 435-15 ) (435-15)
, в якій прямо зазначено про виникнення права
власності на новостворене нерухоме майно у особи, яка його
створила, з моменту завершення будівництва. Окрім того, скаржник
вказує на прийняття ним 03.10.97 у власність від АТ
“Вінницям’ясо” всієї трьохповерхової споруди як внеску
української сторони на виконання умов установчої угоди від
12.03.96 згідно наказу АТ “Вінницям’ясо” № 335 від 01.08.97.
Колегія суддів, перевіривши фактичні обставини справи на предмет
правильності їх юридичної оцінки судами першої та апеляційної
інстанцій і заслухавши пояснення присутніх у засіданні
представників сторін та третьої особи, дійшла висновку, що
касаційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню, а
оскаржуване рішення та постанова – скасуванню з прийняттям
нового рішення про відмову в позові з наступних підстав.
Як встановлено судом апеляційної інстанції за актом
прийому-передачі основних засобів від 03.10.97 (а.с. 114, том 2)
другим відповідачем (ВАТ “Барський птахокомбінат”) передано
позивачу (СП “Блю Стар Лезер ЛТД”) в якості внеску української
сторони в спільне підприємство перший поверх будівлі (цех по
переробці шкір ВРХ) вартістю 1744605 грн. (без вартості
обладнання – 749975 грн.) з чітко визначеним розміром переданих
приміщень (36х54 м), тобто 1944 кв.м.
Установчу угоду про створення спільного українсько-італійського
підприємства СП “Блю Стар Лезер ЛТД” укладено між АТ
“Вінницям’ясо”, ТОВ “Мрія” та компанією “RI. VO. S” (Італія)
12.03.96, а 13.03.96 зазначене підприємство зареєстровано як
юридичну особу (а.с.36, том 1).
При цьому п. 7.2.1 даної угоди передбачено, що внеском
української сторони в створене підприємство буде зокрема
виробниче приміщення загальною площею близько 6000 кв.м.
Зважаючи на наведене касаційна інстанція вважає помилковими
висновки суду першої інстанції про дотримання позивачем строку
позовної давності лише з тих мотивів, що позивач нібито дізнався
про порушення свого права з моменту отримання від першого
відповідача листа від 21.04.2003 № 2-7-32.
Адже, відповідно до ст. 76 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
перебіг строку
позовної давності починається з дня виникнення права на позов.
Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна
була дізнатися про порушення свого права. Тобто, перебіг строку
позовної давності починається з моменту, коли особа дізналася
або повинна була дізнатися про порушення свого права.
З огляду на підписання керівником СП “Блю Стар Лезер ЛТД” (який
не змінювався і підписав позовну заяву) акта прийому-передачі
основних засобів від 03.10.97, яким зафіксовано передачу
позивачу від ВАТ “Барський птахокомбінат” лише приміщення цеху
по переробці шкір ВРХ площею 36х54 м (1944 кв.м. ), розташованих
на першому поверсі спірної будівлі, на відміну від передбаченого
установчою угодою від 12.03.96 виробничого приміщення загальною
площею 6000 кв.м (тобто більшої площі), позивач повинен був
дізнатися про порушення своїх прав на спірну будівлю ще з дати
підписання акта прийому-передачі від 03.10.97, чим
спростовуються висновки суду першої інстанції про запізнілу
обізнаність позивача з порушенням свої прав з моменту отримання
від виконкому Войнашівської сільради листа від 21.04.2003
№ 2-7-32 з відомостями про іншого власника спірного об’єкту
нерухомості. Окрім того, такі висновки суду першої інстанції
грунтуються по суті на помилковому обчисленні початку перебігу
строку позовної давності з моменту отримання позивачем листа від
21.04.2003, що не відповідає вимогам ст. 76 ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
.
Статтею 75 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
(в редакції, чинній до
01.01.2004) в імперативному порядку встановлено обов’язковість
застосування судом позовної давності незалежно від заяв сторін,
а статтею 83 цього ж кодексу встановлено вичерпний перелік
вимог, на які позовна давність не поширюється і серед таких
вимог не передбачено вимоги про визнання недійсними актів
органўв місцевого самоврядування та про визнання права власності
на майно.
Окрім того, чинним законодавством не передбачено винятків щодо
застосування позовної давності до вимог про визнання актів
недійсними як форми захисту цивільних прав. Тому до таких
позовів застосовується загальний строк позовної давності,
встановлений ст. 71 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
(п. 4 Роз’яснення
президії Вищого арбітражного суду України від 26.01.2000
№ 02-5/35 “Про деякі питання практики вирішення спорів,
пов’язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших
органів” та п. 13 Роз’яснення президії Вищого господарського
суду України від 16.04.03 № 01-6/438 “Про деякі питання
застосування позовної давності при вирішенні господарських
спорів”).
Додатковим підтвердженням обов’язку позивача дізнатися про
порушення своїх прав та спірну будівлю з 03.10.97 є факт
передачі її першого поверху (цеху по переробці шкір ВРХ)
позивачу саме другим відповідачем (ВАТ “Барський
птахокомбінат”), а не безпосередньо третьою особою (АТ
“Вінницям’ясо) як співзасновником СП “БСЛ ЛТД”, що засвідчується
актом прийому-передачі від 03.10.97. Причому на момент вчинення
такої передачі другий відповідач був самостійною юридичною
особою, що встановлено судом апеляційної інстанції з посиланням
на п.п. 2.2, 4.2 Положення АТ Барського птахокомбінату
“Вінницького об’єднання м’ясної промисловості” (а.с. 36-48, том
2).
Водночас обставини постійного використання спірної будівлі
позивачем у своїй господарській діяльності не звільняють
останнього від обов’язків дотримуватися строку позовної
давності, перебіг якого закінчився 03.10.2000, а відтак і не
спростовують належність другому відповідачу другого та третього
поверхів будівлі по вул.Кармелюка,12 в смт.Бар Вінницької
області, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 4 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
(в редакції, чинній до 01.01.2004) цивільні права і обов’язки
також виникають з адміністративних актів. До того ж згідно зі
ст. 49 Закону України “Про власність” ( 697-12 ) (697-12)
володіння
майном вважається правомірним, якщо інше не буде встановлено
господарським судом.
При прийнятті оскаржуваної постанови встановлено належність
приміщень другого та третього поверхів спірної будівлі ВАТ
“Барський птахокомбінат” на праві власності, а наявні
заперечення скаржника по суті зводяться до посилань на
недоведеність зазначних обставин.
Проте, згідно імперативних вимог ч. 2 ст. 111 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
у касаційній скарзі не допускаються посилання на
недоведеність обставин справи.
За таких обставин, колегія дійшла висновку про пропуск позивачем
строку позовної давності при розгляді даного спору та обумовлену
цим наявність підстав для відмови в позові (ч. 1 ст. 80 ЦК
України ( 435-15 ) (435-15)
в редакції, чинній до 01.01.2004), оскільки
перебіг строку позовної давності закінчився 03.10.2000, а позов
пред’явлено лише 08.05.2003.
При прийнятті постанови судом залишено поза увагою обставини
пропуску позивачем трирічного строку позовної давності, які є
достатньою правовою підставою для відмови в позові, проте,
згідно зі ст. 101 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
апеляційний
господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і
перевіряє законність і обгрунтованість рішення місцевого
господарського суду у повному обсязі, в т.ч. в частині
дотримання позивачем строку позовної давності.
Водночас касаційна інстанція відхиляє неправомірні посилання
скаржника в обгрунтування своїх заперечень на ст. 331 Цивільного
кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
в редакції від 16.01.2003, який
набрав чинності з 01.01.2004, оскільки такі твердження
грунтуються на безпідставному наданні зворотної дії згаданому
законодавчому акту до спірних правовідносин, які виникли в
жовтні 1997 року. Окрім того, навіть первісне рішення від
30.09.2003 у даній справі прийнято до набрання чинності
Цивільним кодексом України в редакції від 16.01.2003.
З огляду на вищенаведене колегія дійшла висновку про помилкове
часткове задоволення позовних вимог при здійсненні апеляційного
перегляду рішення від 30.09.2003 у даній справі та неправомірне
задоволення судом першої інстанції позову в повному обсязі, що
обумовлено неврахуванням судами попередніх інстанцій обставин
пропуску позивачем трирічного строку позовної давності та
відсутність підстав вважати його дотриманим.
Таким чином судові рішення у даній справі підлягають скасуванню
з ухваленням нового рішення про відмову в позові.
Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 71, 75, 76, 80, 83
Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
(в редакції, чинній до
01.01.2004), ст.ст. 111-5, 111-7, п. 2 ст. 111-9 ч. 1
ст. 111-10, 111-11 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, суд
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу СП “Блю Стар Лезер ЛТД” задовольнити частково.
Рішення від 30.09.2003 господарського суду Вінницької області та
постанову від 03.02.2004 Житомирського апеляційного
господарського суду у справі № 6/195-03 скасувати.
В позові відмовити повністю.