ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27.04.2004 Справа N 4/1428
м. Київ
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
розглянувши касаційну скаргу Регіонального відділення Фонду
державного майна України по Житомирській області
на рішення господарського суду Житомирської області від
12.06.2003р. та постанову Житомирського апеляційного
господарського суду від 02.12.2003р.
у справі № 4/1428
за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна
України по Житомирській області
до 1) Відкритого акціонерного товариства “Ч”;
2) Товариства з обмеженою відповідальністю “К”
про стягнення 13551,23 грн.,
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду Житомирської області від
12.06.2003р., залишеним без змін постановою Житомирського
апеляційного господарського суду від 02.12.2003р. у задоволенні
позову Регіонального відділення Фонду державного майна України
по Житомирській області до ТОВ “Т” про стягнення 12493,83 грн.
шкоди та 423,25 грн. пені відмовлено.
Провадження у даній справі за позовом Регіонального відділення
Фонду державного майна України по Житомирській області до ВАТ
“Ч” припинено у зв’язку з відмовою позивача від позовних вимог
до ВАТ “Ч”.
У позовній заяві, з врахуванням доповнень та уточнень, позивач
посилається на те, що 01.11.1997 р. між ВАТ “Ж”,
правонаступником якого є перший відповідач, та другим
відповідачем був укладений договір оренди приміщення № 17 за
адресою: м. Житомир, вул.Максютова,14. Вказаний договір рішенням
господарського суду Житомирської області від 24.01.2002р. у
справі № 16/7/109 “Д” визнано недійсним. Згідно цього рішення
другого відповідача зобов’язано звільнити орендовані приміщення,
але останній їх до цього часу не звільнив.
Оскільки другий відповідач не сплачував орендну плату за
користування приміщенням за вказаним договором № 17 від
01.11.1997р. у період з 29.12.2000р. по 01.06.2001р. у державний
бюджет не надійшли кошти у сумі 6737,22 грн.
29.05.2001р. позивач з ВАТ “Ж” (правонаступником якого є перший
відповідач) уклали договір оренди нерухомого майна, що належить
до державної власності, перебуває на балансі першого
відповідача. Однак, як стверджує позивач, перший відповідач –
ВАТ “Ч” не мав можливості користуватися орендованими
приміщеннями, у зв’язку з тим, що їх займає другий відповідач –
ТОВ “Камтрассервіс”. По цій причині ВАТ “Ч” не сплачувало
орендну плату. Станом на 01.04.2002р. сума основного боргу
становить 5756,86 грн. та 423,25 грн. пені.
Відповідно до Закону України “Про оренду державного та
комунального майна” ( 2269-12 ) (2269-12)
та Методики розрахунку і порядку
використання плати за оренду державного майна, затвердженої
Постановою Кабінету Міністрів України № 786 від 04.10.1995р.,
70% від орендної плати за користування майном, яке під час
приватизації не увійшло до статутного фонду господарського
товариства, але залишилось на його балансі, підлягає
перерахуванню до державного бюджету України.
Отже, з вини другого відповідача, яке не сплачувало орендну
плату за користування приміщенням за договором № 17 від
01.11.1997р. у період з 29.12.2000р. по 01.06.2001р. та
незаконно займає приміщення по даний час, у зв’язку з чим перший
відповідач –ВАТ “Ч” не має можливості сплачувати оренду плату за
договором оренди від 29.05.2001р., у державний бюджет не
надійшли кошти у сумі 12494,08 грн. (6737,22 грн. + 5756,86
грн.) та пеня – 423,25 грн., у зв’язку з чим, позивач вважає, що
державі заподіяна шкода на суму 12917,33 грн. (12494,08 + 423,25
грн.), яка підлягає відшкодуванню відповідно до ст.ст. 440, 453
Цивільного кодексу (ЦК) України.
Відмовляючи позивачу у задоволенні позовних вимог до другого
відповідача – ТОВ “К”, суди двох інстанцій керувалися ст. 440
Цивільного кодексу (ЦК) України та виходили з такого.
01.11.1997 р. між ВАТ “Ж” (правонаступником якого є ВАТ “Ч”
а.с.18), та другим відповідачем був укладений договір оренди
приміщення за адресою: м. Житомир, вул.Максютова,14.
Рішенням суду від 24.01.2002р. вказаний договір визнано
недійсним та зобов’язано ТОВ “К” звільнити орендовані приміщення
(а.с.36-37).
Внаслідок проведеної 27.06.2000р. РВ ФДМУ по Житомирській
області перевірки утримання, зберігання та ефективного
використання державного майна було виявлено, що майно, у тому
числі орендоване, у процесі приватизації не увійшло до
статутного фонду ВАТ “Ж” і є державним.
29.05.2001р. між позивачем та ВАТ “Ж” був укладений договір
оренди нерухомого майна, що належить до державної власності,
перебуває на балансі ВАТ “Ж” та знаходиться за адресою:
м. Житомир, вул.Максютова,14, а саме: гаражів корисною площею
357 кв.м., строком на 1 рік, з 01.06.2001р. по 01.06.2002р.
Пунктом 3.1. цього договору сторонами встановлена орендна плата
у розмірі 821,33 грн. з урахуванням індексу інфляції (а.с.8-10).
Відповідно до ст. 440 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, шкода, заподіяна
особі або майну громадянина, а також шкода, заподіяна
організації, підлягає відшкодуванню особою, яка заподіяла шкоду,
у повному обсязі. Той, хто заподіяв шкоду, звільняється від її
відшкодування, якщо доведе, що шкоду заподіяно не з його вини.
Отже, однією з умов відповідальності за ст. 440 ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
є наявність шкоди. Шкода - це зменшення або знищення
наявних майнових чи немайнових (особистих) благ, що охороняються
законом. Про наявність заподіяної шкоди свідчить факт вибуття із
володіння особи майна або коштів.
Утім, як встановлено судами, позивач не надав суду доказів, які
б свідчили про вибуття із його володіння коштів у сумі 12917,33
грн. і, таким чином, не довів наявність заподіяння шкоди на
вказану суму.
Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що
неодержання 70% від орендної плати за користування державним
майном не є підставою для застосування відповідальності згідно
ст. 440 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
.
Суд апеляційної інстанції, залишаючи рішення господарського суду
без змін, врахував і те, що позивач знаходиться у правових
відносинах, що випливають з оренди майна, не з ТОВ “К”, а з ВАТ
“Ч”. Регіональне відділення ФДМ України по Житомирській області
не позбавлено права в установленому порядку вирішувати питання,
пов’язані із сплатою орендної плати за користування приміщенням
за умовами договору від 29.05.2001р., а ВАТ “Ч”, в свою чергу,
при наявності достатніх підстав - щодо стягнення збитків,
заподіяних з вини ТОВ “К”.
Не погоджуючись з вказаними рішенням та постановою, позивач
звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною
скаргою, в якій просить суд їх скасувати та ухвалити нове
рішення, яким задовольнити позов Регіонального відділення ФДМУ
по Житомирській області до ТОВ “К” про стягнення 12917,33
заподіяних збитків.
У своїй касаційній скарзі скаржник посилається на порушення
судами двох інстанцій норм матеріального права, а саме ст.ст. 4,
203, 440, 453 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, відповідно до яких держава
має право на відшкодування заподіяної їй шкоди, та ст.ст. 1, 2,
27, 28 Закону України “Про оренду державного та комунального
майна” ( 2269-12 ) (2269-12)
, п. 17 Постанови КМ України “Про Методику
розрахунку і порядок використання плати за оренду державного
майна” № 786 від 04.10.1995р., відповідно до яких орендодавцем
майна, що не увійшло до статутного фонду товариства в процесі
приватизації може бути лише держава в особі органу приватизації,
а орендна плата за користування державним майном повинна
поступати до Державного бюджету України, та п. 3.1. Наказу ФДМУ,
Міністерства економіки України від 19.05.1999р. № 908/68 “Про
управління майном, яке не увійшло до статутних фондів
господарських товариств у процесі приватизації, але перебуває на
їх балансі”, яким передбачена відповідальність господарських
товариств у разі заподіяння ними шкоди.
Скаржник також стверджує, що відповідно до ст. 453 ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
, відшкодування заподіяної шкоди шляхом стягнення
збитків передбачає, зокрема, не отримання ним прибутків (упущена
користь). У даному випадку, на його думку, має місце упущена
користь, а саме, незаконна оренда державного майна ТОВ “К”
призвела до зменшення майнової сфери держави, оскільки орендна
плата за користування державним майном не надходила до
Державного бюджету України.
Скаржник вважає, що безперечним є факт того, що поведінка
другого відповідача є протиправною, оскільки законодавець
статтею 5 Закону України “Про оренду державного та комунального
майна” ( 2269-12 ) (2269-12)
передбачає певну поведінку для орендарів
державного майна, що не увійшло до статутного фонду
господарського товариства в процесі приватизації. Так
орендодавцями такого майна виступають лише органи приватизації.
Крім того, скаржник стверджує, що поведінка другого відповідача
порушує повноваження держави щодо володіння, користування та
розпорядження майном (держава не отримує кошти за користування
державним майном, позбавлена можливості розпоряджатися їм, у
тому числі здати в оренду іншому орендарю або приватизувати
приміщення), тобто порушуються абсолютні правовідносини
власності.
Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи у
касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних
обставин справи застосування норм матеріального та
процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових актів,
знаходить касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з
таких підстав.
Із матеріалів справи вбачається, що позивач просив суд стягнути
з першого відповідача - ВАТ “Ч” 70% від незаконно отриманої
плати за оренду державного майна у сумі 6737,22 грн. у період з
29.12.2000р. по 01.06.2001р. (договір оренди № 17 від
01.11.1997р.) та борг по орендній платі у сумі 6924,05 грн. у
період з 01.06.2001р. по 01.06.2002р. та пеню у сумі 718,21 грн.
(договір оренди від 29.05.2001р.), всього 14379,48 грн.
(а.с.120)
Відповідно до ст. 22 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
позивач вправі до
прийняття рішення по справі змінити підставу або предмет позову.
При цьому, ці зміни повинні відповідати вимогам процесуального
законодавства, зокрема ст. 54 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, тобто
містити дані про зміст позовних вимог; обгрунтування позовних
вимог; докази, що підтверджують позов; обгрунтвований розрахунок
сум, що стягуються чи оспорюються; законодавство, на підставі
якого подається позов.
Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до
відповідача, а підставою – посилання на належне йому право,
юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове
обгрунтування необхідності його захисту.
До прийняття рішення у даній справі позивач уточнив позовні
вимоги (а.с.154), зменшивши суму заявлену до стягнення з
14379,48 грн. до 12917,33 грн., та змінивши підстави позову, а
також відмовився від позовних вимог до першого відповідача – ВАТ
“Ч” (а.с.216).
Так, позивач просив суд стягнути з другого відповідача – ТОВ “К”
заподіяні ним збитки, у сумі неотриманої від ВАТ “Ч” орендної
плати та пені, а саме у сумі 12917,33 грн., у тому числі 6737,22
грн. за період з 29.12.2000р. по 01.06.2001р. (договір оренди
№ 17 від 01.11.1997р.) та 5756,86 грн. боргу та пені у сумі
423,25 грн. за період з 01.06.2001р. по 01.03.2002р. (договір
оренди від 29.05.2001р.) (а.с.193) на підставі ст.ст. 440, 453
ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
(а.с.158, 216).
Отже, як на підставу даного позову до другого відповідача,
позивач посилається на виникнення позадоговірної
відповідальності, яка полягає у неправомірній юридичній дії –
цивільного правопорушення, другого відповідача. А саме позивач
вважає, що саме з вини другого відповідача держава не одержала
70% від орендної плати за договором оренди від 01.11.1997 р.
№ 17 між відповідачами, визнаного рішенням суду від 24.01.2002р.
недійсним (період з 29.12.2000р. по 01.06.2001р), та за
договором оренди від 29.05.2001р., укладеного між позивачем та
першим відповідачем (період з 29.05.2001р. по 01.03.2002р.).
Це стверджує скаржник і у своїй касаційній скарзі, де він
наголошує на тому, що позовні вимоги позивача грунтуються на
правових нормах, що встановлюють відповідальність суб’єктів
цивільних відносин, якими нанесені збитки іншим суб’єктам у
позадоговірних відносинах, тобто деліктних зобов’язань.
Відповідно до ст. 440 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
шкода, заподіяна
особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи,
підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її
заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між
ним і шкодою є безпосередній причинний зв’язок та є вина
зазначеної особи.
Тобто, за змістом даної правової норми, підставою для виникнення
цивільно-правової відповідальності є наявність шкоди,
протиправність дій заподіювача шкоди, причинний зв’язок між ними
та наявністю вини заподіювача шкоди.
В силу ст. 33 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
кожна сторона повинна
довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу
своїх вимог і заперечень. При цьому, докази подаються сторонами
та іншими учасниками судового процесу.
Як встановлено судом апеляційної інстанції та підтверджується
матеріалами справи, позивач не довів наявність майнової шкоди,
вини ТОВ “К” в її заподіянні, безпосередній причинний зв’язок
між неправомірними діями останнього і самою шкодою.
Згідно ст. 4 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
цивільні права і обов'язки
виникають, зокрема, з угод, передбачених законом, а також з
угод, хоч і не передбачених законом, але таких, які йому не
суперечать.
Як встановлено судами двох інстанцій, 01.11.1997 р. між ВАТ “Ж”
(правонаступником якого є ВАТ “Ч” а.с.18), та другим
вўдповўдачем був укладений договір оренди приміщення за адресою:
м. Житомир, вул.Максютова,14.
Рішенням суду від 24.01.2002р. у іншій справі - № 16/7/109 “Д”
вказаний договір на підставі ст. 48 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
визнано недійсним та зобов’язано ТОВ “К” звільнити орендовані
приміщення та передати їх ВАТ “Ч”. При цьому виконання рішення в
цій частині було відстрочено до 24.03.2002р. (а.с.36-37).
Отже, твердження скаржника про те, що дії другого відповідача є
неправомірними, не грунтується на вимогах закону, оскільки до
24.03.2002р. другий відповідач правомірно користувався
орендованим (спірним) майном. Не виконання ж ним (другим
відповідачем) умов договору оренди № 17 від 01.11.1997р. щодо
сплати орендної плати, і питання про її стягнення, можуть бути
предметом розгляду у іншій господарській справі та з інших
підстав.
Стаття 440 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
визначає зміст юридичного
обов’язку встановленням заборони, що виражена в її диспозиції:
не задавати шкоди особі громадянина, його майну, майну
організації.
За загальним правилом цивільного права протиправність поведінки
– це невиконання юридичного обов’язку, встановленого нормою
права. Однією з форм юридичного обов’язку є необхідність
утримуватися від вчинення дій, заборонених нормою права.
Відповідно до ст. 5 Закону України орендодавцями майна, що не
увійшло до статутних фондів господарських товариств, створених у
процесі приватизації (корпоратизації), що є державною власністю,
є Фонд державного майна України, його регіональні відділення та
представництва.
Судами двох інстанцій встановлено, що спірне майно у процесі
приватизації не увійшло до статутного фонду ВАТ “Ж” і є
державним. Таким чином, перший відповідач розпорядився майном,
що йому не належало, здавши його в оренду іншій особі.
Отже, неправомірне укладання договору оренди від 01.11.1997 р.
особою, яка не могла бути орендодавцем спірного майна (перший
відповідач), а відтак не мала права укладати даний договір
оренди майна з другим відповідачем, не може бути підставою для
покладання на останнього обов’язку відшкодовувати шкоду
заподіяну іншій особі, яка в силу закону є належним орендодавцем
(уповноваженою особою) цього майна – позивачу.
Судами двох інстанцій також встановлено, що 29.05.2001р. між
позивачем та ВАТ “Ж” був укладений договір оренди нерухомого
майна, що належить до державної власності, перебуває на балансі
ВАТ “Ж” та знаходиться за адресою: м. Житомир, вул.Максютова,14,
а саме: гаражів корисною площею 357 кв.м., строком на 1 рік, з
01.06.2001р. по 01.06.2002р. (а.с.8).
Згідно статуту ВАТ “Ч” воно є правонаступником ВАТ “Ж”.
Відповідно до п. 3.1. цього договору орендна плата складає
821,33 грн. з урахуванням індексу інфляції.
У пункті 2.1. договору сторони домовились про те, що орендар
вступає у строкове платне користування майном у термін, вказаний
у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього
договору та акта приймання-передачі майна. Отже, від дня
підписання 29.05.2001р. акта приймання – передачі державного
нерухомого майна (а.с.151), між сторонами виникли цивільні права
та обов’язки щодо оренди державного нерухомого майна. Тому,
колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної
інстанції про те, що позивач знаходиться у правовідносинах з ВАТ
“Ч”, а не з другим відповідачем.
В силу ст. 212 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
боржник не звільняється від
відповідальності за неможливість виконання грошового
зобов'язання.
Посилання скаржника на неможливість користування першим
відповідачем – ВАТ “Ч” спірним майном, як на належну підставу
невнесення плати, не грунтується на чинному законодавстві,
оскільки захист права орендаря на орендоване майно передбачений
ст. 28 Закону України “Про оренду державного та комунального
майна” ( 2269-12 ) (2269-12)
. Серед можливих способів захисту порушеного
права орендаря є повернення орендованого майна з будь-якого
незаконного володіння, усунення перешкод у користуванні ним,
відшкодування шкоди. При цьому, вимоги орендаря про вилучення
майна у недобросовісного незаконного володільця підлягає
задоволенню завжди. Розрахунки при поверненні майна проводяться
згідно ст. 148 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
.
Можливі способи захисту права орендаря, передбачені названими
нормами права, першим відповідачем не реалізовані, не дивлячись
на те, що з моменту укладання договору оренди 29.05.2001р.
минуло достатньо часу. Тому твердження скаржника про те, що він
(перший відповідач) не мав можливості користуватися орендованими
приміщеннями і по цій причині не сплачував орендну плату, не
грунтується на законі і не є підставою для звільнення його від
відповідальності за невиконання умов договору оренди від
29.05.2001р.
Вину за не виконання першим відповідачем зобов’язань за
договором оренди від 29.05.2001р. не може бути покладено на
особу, яка не є стороною даного договору, а отже вона не може
нести юридичну відповідальність за невиконання його умов.
Доводи скаржника про те, що поведінка другого відповідача
порушує повноваження держави щодо володіння, користування та
розпорядження майном (держава не отримує кошти за користування
державним майном, позбавлена можливості розпоряджатися їм, у
тому числі здати в оренду іншому орендарю або приватизувати
приміщення), тобто порушуються абсолютні правовідносини
власності, є безпідставними з огляду на таке.
Здійснення абсолютного права засновано на власних діях
уповноваженої особи. Власник самостійно володіє, користується і
розпоряджається належним йому майном і, отже, самостійно
здійснює належне йому право власності. Держава ж, в особі
позивача (уповноваженої особи), скористалася своїм правом
власності, а саме правом користування – добування з речі корисні
властивостў, уклавши договір оренди від 29.05.2001р. з першим
відповідачем, який зобов’язаний виконувати умови вказаного
договору належним чином і в установлений строк.
Отже, з урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з
висновками судів двох інстанцій про відсутність підстав для
застосування до другого відповідача відповідальності за
правилами статті 440 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що рішення
господарського суду Житомирської області від 12.06.2003р. та
постанова Житомирського апеляційного господарського суду від
02.12.2003р. ухвалені на підставі всебічного, повного і
об’єктивного дослідження поданих сторонами доказів, висновки
суду відповідають цим обставинам і їм дана належна юридична
оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і
процесуального права.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 – 111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, колегія суддів
ПОСТАНОВИЛА:
Касаційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна
України по Житомирській області залишити без задоволення, а
постанову Житомирського апеляційного господарського суду від
02.12.2003р. у справі № 4/1428 - без змін.