ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27.04.2004 Справа N 2-23/14605-03
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого - судді
суддів
розглянувши у відкритому Кримського республіканського
судовому засіданні касаційну відділення Фонду соціального
скаргу захисту інвалідів
на постанову Севастопольського апеляційного
господарського суду від
17.02.2004
у справі № 2-23/14605-03
господарського суду Автономної Республіки Крим
за позовом Кримського республіканського
відділення Фонду соціального
захисту інвалідів
до Радгоспу - заводу "М"
треті особи: 1. Судакська міська Рада;
2. Морська сільська Рада;
3. Міждуреченська сільська
Рада
про стягнення 205 117, 65 грн.,
за участю представників від:
позивача
відповідача не з'явились
треті особи:
1 не з'явились
2 не з'явились
3 не з'явились
Кримське республіканське відділення Фонду соціального захисту
інвалідів звернулось до господарського суду про стягнення з
радгоспу - заводу "М" заборгованості в сумі 203 117, 65 грн.
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від
04.12.2003, яке залишене без змін постановою Севастопольського
апеляційного господарського суду від 17.02.2004, в позові
відмовлено.
Не погоджуючись із прийнятими у справі судовими актами, Кримське
республіканське відділення Фонду соціального захисту інвалідів
звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною
скаргою, в якій просить рішення господарського суду Автономної
Республіки Крим від 04.12.2003 та постанову Севастопольського
апеляційного господарського суду від 17.02.2004 скасувати та
прийняти нове рішення.
Обґрунтовуючи касаційну скаргу, Кримське республіканське
відділення Фонду соціального захисту інвалідів посилається на
неправильне застосування судом норм матеріального права та
процесуального права.
Так, згідно п. 3 Положення про робоче місце інваліда і про порядок
працевлаштування інвалідів ( 314-95-п ) (314-95-п)
, затвердженого Постановою
Кабінету Міністрів від 03.05.1995 № 314, робоче місце інваліда
вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам
робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване
спеціальною комісією за участю представників МСЕК, органів
Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів, і
введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда. Проте,
радгосп - завод "М" зазначені вимоги не виконав.
Крім того, відповідачем не було проведено заходів, передбачених п.
5, 14 зазначеного Положення, щодо створення робочих місць для
інвалідів, оскільки підприємством не подавалась інформація до
Управління праці та соціального захисту населення ні в інші
органи. Проте, зазначена обставина залишена поза увагою
господарськими судами першої та апеляційної інстанцій.
Заслухавши представника позивача, перевіривши юридичну оцінку
обставин справи та повноту їх встановлення у постанові та рішенні,
перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та
процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду
України,
В С Т А Н О В И Л А :
З матеріалів справи та встановлених обставин вбачається, що
середньосписочна чисельність штатних працівників радгоспу - заводу
"М" за 2000 р. складала 470 працівників, за 2001 р. - 450
працівників, за 2002 - 453 працівників. Отже, відповідно до ст. 19
Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів"
( 875-12 ) (875-12)
, радгосп - завод "М" зобов'язаний був працевлаштувати
4% інвалідів від загальної чисельності працюючих, а саме: за 2000
р. - 19 робочих місць, фактично створено 4 робочих місця; за 2001
р. - 18 робочих місць, фактично створено 6 робочих місць; за 2002
р. - 18 робочих місць, фактично створено 7 робочих місць.
Отже, відповідно до ст. 20 зазначеного Закону ( 875-12 ) (875-12)
,
підприємство повинно було перерахувати: вартість 15 незайнятих
робочих місць за 2000 р., із розрахунку середньорічної заробітної
плати 4632, 26 грн., що складає 69 483, 90 грн.; вартість 12
незайнятих робочих місць за 2001 р., із розрахунку середньорічної
заробітної плати 5 589, 33 грн., що складає 67 071, 96 грн.;
вартість 11 незайнятих робочих місць за 2002 р., із розрахунку
середньорічної заробітної плати 6 232, 89 грн., що складає 68 561,
79 грн..
Зіславшись на ст. 18 Закону України "Про основи соціальної
захищеності інвалідів" ( 875-12 ) (875-12)
та пп. 5, 10 - 14 Положення про
робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів
( 314-95-п ) (314-95-п)
, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів від
03.05.1995 № 314, місцевий господарський суд зазначив, що у
періодах, за які стягнуто заборгованість, відповідні органи
направляли відповідачу інвалідів або ті самі безпосередньо
звертались до нього по питанням їх працевлаштування.
Враховуючи те, що нормами діючого законодавства на підприємства
покладено обов'язок створення робочих місць для працевлаштування
інвалідів, а не обов'язок їх працевлаштування, місцевий
господарський суд дійшов висновку, що на відповідача не може бути
покладена відповідальність за неналежне виконання обов'язків по
працевлаштуванню інвалідів, органами, зазначеними в ст. 18 Закону
України "Про основи соціальної захищеності інвалідів" ( 875-12 ) (875-12)
,
а отже, відсутні підстави для стягнення з радгоспу - заводу "М"
штрафних санкцій.
Апеляційний господарський суд підтримав висновки місцевого
господарського суду, залишивши судове рішення без змін. При цьому,
суд зазначив, що рішення про встановлення нормативів робочих місць
для працевлаштування інвалідів на 2000 р. та 2001 р., було
прийнято не Судацькою міською Радою, а Судацькою виконавчим
комітетом, що суперечить приписам ст. 19 Закону України "Про
основи соціальної захищеності інвалідів" ( 2606-14 ) (2606-14)
(у редакції
Закону до 05.07.2001), оскільки з матеріалів справи не вбачається,
що Судацька міська Рада делегувала повноваження Судацькому
виконкому щодо прийняття рішення про встановлення зазначених
нормативів.
Втім, колегія суддів Вищого господарського суду України не може
погодитись з висновками господарських судів попередніх інстанцій
виходячи з наступного.
Частина 1 ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності
інвалідів" ( 2606-14 ) (2606-14)
(у редакції Закону до 05.07.2001)
передбачала, що місцеві Ради народних депутатів спільно з
підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями,
громадськими організаціями інвалідів, за участю відділень Фонду
України соціального захисту інвалідів у Автономній Республіці
Крим, областях, містах Києві та Севастополі, на підставі
пропозицій органів Міністерства соціального захисту населення
України щорічно визначають нормативи робочих місць, призначених
для працевлаштування інвалідів.
Господарськими судами попередніх інстанцій не було досліджено
питання щодо визначення відповідної міської Ради, яка має
визначати нормативи робочих місць, призначених для
працевлаштування інвалідів, оскільки згідно довідки № 09/2-5-
111-7/211 про включення до ЕДРПОУ, радгосп - завод "М"
зареєстровано виконавчим комітетом Судацької міської ради,
місцезнаходження: АРК, м. Судак, с. Морське, вул. К.Маркса, 35.
Разом з цим, відповідач фактично знаходиться на території Морської
сільської ради. До того ж, Судацька міська рада, згідно письмового
пояснення від 04.12.2003 № 1673/02.1-16, вважає, що з огляду на
ст. 140 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
, ст.ст. 5, 10, 11, 73
Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні"
( 280/97-ВР ) (280/97-ВР)
рішення Судацької міської ради обов'язкові для
виконання тільки на території м. Судак, а отже, оскільки радгосп -
завод "М" знаходиться на території іншої ради, то рішення
виконавчого комітету Судацької місцевої ради не є для нього
обов'язковими (а.с. 40).
У відповідності з главою 2 Закону України "Про місцеве
самоврядування в Україні" ( 280/97-ВР ) (280/97-ВР)
до компетенції виконавчих
органів сільських, селищних, міських рад належать власні
(самоврядні) та делеговані повноваження. Пунктом 12 ст. 34 цього
Закону встановлено, що до делегованих повноважень належить
бронювання в порядку, встановленому законом, на підприємствах, в
установах та організаціях незалежно від форм власності робочих
місць, призначених для працевлаштування осіб, які відповідно до
законодавства потребують соціального захисту і не спроможні
конкурувати на ринку праці, визначення нормативів таких робочих
місць. Це повноваження місцевих рад є делегованим відповідно до
пункту "б" ст. 34 вказаного Закону.
В матеріалах справи містяться рішення Судацької міської Ради від
03.12.1999 № 516 "Про встановлення нормативів робочих місць для
працевлаштування інвалідів на 2000 р. в Судацькому регіоні" та
рішення Судацької міської Ради від 22.12.2000 № 610 "Про
встановлення нормативів робочих місць для працевлаштування
інвалідів на 2001 р. в Судацькому регіоні". В постанові
апеляційного суду лише зазначено, що з матеріалів справи не
вбачається, що Рада делегувала повноваження Судацькому виконкому,
проте фактично судами не досліджено питання та не зроблено
висновку чи делегувала Судацька міська Рада вказані повноваження
виконавчому комітету.
Нарахування штрафних санкцій по спірним правовідносинам
охоплюється періодами 2000 - 2002 рр., проте суди керувалися ст.
19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів"
( 875-12 ) (875-12)
(у редакції Закону до 05.07.2001), не застосовуючи ст.
19 в редакції Закону від 05.07.2001 № 2606-ІІІ.
Крім того, згідно п. 5 Положення про робоче місце інваліда і про
порядок працевлаштування інвалідів ( 314-95-п ) (314-95-п)
, затвердженого
Постановою Кабінету Міністрів від 03.05.1995 № 314 (далі за
текстом - Положення), підприємства розробляють заходи щодо
створення робочих місць для інвалідів, включають їх до
колективного договору, інформують центри зайнятості, місцеві
органи соціального захисту населення та відділення Фонду
соціального захисту інвалідів про створення (пристосування)
робочих місць для працевлаштування інвалідів.
В матеріалах справи міститься копія листа Управління праці та
соціального захисту населення Судацької міської Ради від
21.01.2004 № 51, яким позивача повідомлено про те, що радгосп -
завод "М" не надавав інформацію про створені робочі місця для
працевлаштування інвалідів тощо (а.с. 62). Разом з цим, судами не
було перевірено чи здійснювались відповідачем заходи, передбачені
п. 5 Положення.
Окрім цього, на підставі ч. 3 ст. 20 Закону України "Про основи
соціальної захищеності інвалідів в Україні" ( 875-12 ) (875-12)
сплату
штрафних санкцій підприємства (об'єднання), установи і організації
провадять відповідно до закону за рахунок прибутку, який
залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів
(обов'язкових платежів).
Судом при розгляді справи не було з'ясовано, чи був прибуток у
радгосп - завод "М".
Аналіз наведених доводів в їх сукупності свідчить про неповне
з'ясування судами першої та апеляційної інстанцій фактичних
обставин справи, що мають значення для правильного вирішення
спору, а, отже, і порушення вимог ст. 43 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
щодо всебічного,
повного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи в їх
сукупності, керуючись законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 111-5 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція перевіряє юридичну оцінку
обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні або постанові
господарського суду.
Оскільки відповідно до ч. 2 ст. 111-7 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція не
наділена повноваженнями щодо встановлення обставин справи, а
останні встановлені неповно, справа підлягає передачі на новий
розгляд до господарського суду першої інстанції.
Під час нового розгляду справи господарському суду першої
інстанції слід взяти до уваги викладене, вжити всі передбачені
законом заходи для всебічного, повного та об'єктивного
встановлення обставин справи, прав та обов'язків сторін і, в
залежності від встановленого та відповідно до вимог чинного
законодавства, вирішити спір.
Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, п. 3 п. 1 ст.
111-9, ч. 1 ст. 111-10, ст. 111-11 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України, -
П О С Т А Н О В И В:
1.Касаційну скаргу Кримського республіканського відділення Фонду
соціального захисту інвалідів від 15.03.2004 № 04-4/316
задовольнити частково. 2. Рішення господарського суду Автономної
Республіки Крим від 04.12.2003 та постанову Севастопольського
апеляційного господарського суду від 17.02.2004 скасувати, а
справу № 2- 23/14605-03 передати на новий розгляд до
господарського суду Автономної Республіки Крим.