ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22.04.2004 Справа N 27/109
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого, судді
суддів
за участю повноважних представників:
від позивача
від відповідача
Розглянувши у відкритому Національного музею історії України
засіданні касаційну скаргу
на постанову від 19 грудня 2003 року Київського
апеляційного господарського суду
у справі за позовом Національного музею історії України
до Голосіївської районної в м.Києві ради
третя особа "У"
про визнання недійсним рішень та
зобов'язання передати будівлю в
оперативне управління,
В С Т А Н О В И В :
У вересні 2001 року позивач звернувся до господарського суду м.
Києва з позовом про визнання недійсним рішення сесії Московської
районної ради м. Києва від 7 листопада 2000 року, оскільки вважає,
що останнє прийнято з порушенням норм закону та просив зобов'язати
Московську райдержадміністрацію м. Києва передати спірне
приміщення в оперативне управління Національному музею історії
України, на підставі ст. 14 Закону України "Про музеї та музейну
справу" ( 249/95-ВР ) (249/95-ВР)
.
В процесі розгляду справи позивач неодноразово доповнював та
уточнював позовні вимоги.
Останнім уточненням до позову від 11 вересня 2003 року, позивач
просив визнати недійсними рішення сесії Московської районної ради
від 6.02.1997 року № 4 в частині включення до програми
приватизації об'єктів комунальної власності Московського району
м.Києва будівлі; рішення сесії Московської райради від 06.07.2000
року за № 17/10, в частині визначення способу приватизації
будівлі, розташованої за адресою: м.Київ та зобов'язати Московську
(Голосіївську) у м. Києві районну раду передати зазначену будівлю
в оперативне управління Національному музею історії України.
Справа розглядалася господарськими судами неодноразово.
Останнім рішенням господарського суду м. Києва від 8 жовтня
2003 року в задоволенні позову відмовлено.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 19
грудня 2003 року рішення господарського суду змінено. Постановлено
відмовити повністю в позові про визнання недійсними рішень
Московської (Голосіївської) райради:
- від 06.02.1997р. у частині включення до програми приватизації
об'єктів комунальної власності Московського району м. Києва
будинку;
- від 06.07.2000р. за № 17/10 у частині визначення способу
приватизації будівлі, розташованої за адресою: м. Київ;
- зобов'язання Московської (Голосіївської у місті Києві) райради
передати зазначену будівлю в оперативне управління Національному
музею історії України або надати музею інше рівноцінне приміщення.
Скасувати заборону відповідачу проводити дії, спрямовані на
виселення позивача з займаного приміщення, застосовану ухвалою від
21.09.2001 року та заборону іншим особам вчиняти дії по відношенню
до будинку, що знаходиться за адресою: місто Київ застосовану
ухвалою від 23.10.2003р. по даній справі.
У касаційній скарзі позивач просить постанову апеляційної
інстанції скасувати, вважаючи її незаконною і необґрунтованою.
Відзив на касаційну скаргу від відповідача та третьої особи до
суду не надходив.
Заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали
справи та на підставі встановлених в ній фактичних обставин,
проаналізувавши правильність застосування апеляційним
господарським судом при прийнятті оскаржуваної постанови норм
матеріального і процесуального права, суд вважає, що касаційна
скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, згідно п. п. 1,4 рішення від
22.10.1984 р. № 908 виконавчого комітету Київської міської ради та
додатку до нього Державному історичному музею УРСР для розміщення
науково-методичних відділів музеєзнавства і охорони пам'яток
історії і культури надано в орендне користування окремий
двоповерховий нежилий будинок площею 466 кв.м. за адресою:
Московський район та Управлінням житлового господарства виконкому
міськради видано ордер № 13860 від 31.10.84 р.
Відповідно до п. З рішення від 13.01.1992р. № 26 Виконавчого
комітету Київської міської ради народних депутатів та додатку 10
до нього вказаний нежилий будинок переданий до комунальної
власності Московського району.
На підставі розпорядження від 01.10.1996р. № 882 голови
держадміністрації Московського району м. Києва, ордера від
30.10.1996р. № 253-96 цієї адміністрації, 01.11.1996р. за № 21-96
Держадміністрацією Московського району м. Києва та Національним
музеєм історії України з 01.11.1996 року на невизначений строк
укладено договір оренди нежитлового приміщення з зазначенням, що
воно є комунальною власністю Московського району, а саме -
відокремленого будинку площею 626,4 кв. м. під відділ музею.
Рішенням Московської районної ради народних депутатів 18 сесії
ХХІІ скликання від 06.02.1997 року № 4 затверджена Програма
приватизації об'єктів комунальної власності Московського району м.
Києва на 1997 рік, згідно якої до переліку об'єктів, які
підлягають приватизації у 1997 році включена (п. 19) відокремлена
будівля та визначено спосіб її приватизації - аукціон.
З свідоцтва про право власності на нежилий будинок серії НБ
№ 010000623 від 21.07.1997р., виданого Головним управлінням
житлового господарства та майна міста Києва слідує, що нежилий
будинок в цілому площею 656 кв. м., який розташований в місті
Києві дійсно належить Московській районній раді народних депутатів
на праві районної комунальної власності.
Пунктом 2 рішенням Московської районної ради міста Києва 17 сесії
XXIII скликання від 06.07.2000р. № 17/10 та додатку № 2 (п. 1) до
нього змінено спосіб приватизації вищевказаної відокремленої
будівлі на - конкурс.
Згідно п. 6.3. рішення Київської міської ради № 3/1437 від
06.09.2001р. "Про районні у місті Києві ради" ( ra0003023-01 ) (ra0003023-01)
та
п. 6 рішенням Московської районної ради міста Києва 25 сесії XXIII
скликання від 12.09.2001р. № 25/3 "Про реорганізацію Московської
районної у м. Києві ради" Голосіївська районна рада є
правонаступником районної ради Московського району м. Києва (т. 1
а. с. 42-44 ).
Враховуючи викладене, суд вважає, що господарський суд, з яким
погодилась апеляційна інстанція, прийшов до правильного висновку,
що в діях відповідача не вбачається порушень законодавства
України, оскільки приймаючи спірні рішення відповідач діяв у межах
та відповідно до законів України "Про місцеві ради народних
депутатів та місцеве і регіональне самоврядування" ( 533-12 ) (533-12)
та
"Про місцеве самоврядування в Україні" ( 280/97-ВР ) (280/97-ВР)
.
При цьому господарський суд виходив з того, що згідно ст. 60
Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні"
( 280/97-ВР ) (280/97-ВР)
визначено, що районні та обласні ради від імені
територіальних громад сіл, селищних, міст здійснюють управління
об'єктами їхньої спільної власності, що задовольняють спільні
потреби територіальних громад, а доцільність, порядок та умови
відчуження об'єктів права комунальної власності визначаються
відповідною радою.
Частиною 8 вищезазначеної статті гарантовано для права комунальної
власності територіальної громади рівні умови захисту в порівняні з
захистом прав власності інших суб'єктів та встановлено заборону на
вилучення у територіальних громад і передачу об'єктів права
комунальної власності іншим суб'єктам права власності без згоди
безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради
чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених
законом.
Крім того, статтею 48 Закону України "Про власність" ( 697-12 ) (697-12)
власникам гарантовано забезпечення рівних умов захисту права
власності та надано право вимагати усунення будь-яких порушень їх
прав.
Статтею 4 цього закону визначено, що безпосередньо власник на свій
розсуд володіє, користується і розпоряджається належним йому
майном.
Таким чином, оспорювані рішення відповідача прийняті в межах його
повноважень, визначених законодавством України.
Тому, обґрунтованими є також висновки господарських судів в тому,
що позивач не надав доказів порушення, у зв'язку з прийняттям
оспорюваних рішень, його прав та охоронюваних законом інтересів,
що свідчить про відсутність правових підстав для задоволення
позову в цій частині.
Крім того, господарські суди обґрунтовано вважали, що не може бути
підставою для задоволення позовних вимог позивача, посилання
останнього в обґрунтування позову на ст. ст. 14, 29 Закону України
"Про музеї та музейну справу" ( 249/95-ВР ) (249/95-ВР)
, а також Указ
Президента України "Про національні заклади культури" ( 587/94 ) (587/94)
,
оскільки спірний будинок не перебуває у державній чи комунальній
власності.
Оскільки позовні вимоги в частині зобов'язання передати будівлю в
оперативне управління або надати інше рівноцінне приміщення є
похідними від вимог про визнання недійсним рішень, тому
господарські суди правильно прийшли до висновку, що позов в цій
частині є необґрунтованим і не підлягає до задоволенню.
Поряд з цим, апеляційна інстанція правильно прийшла до висновку,
що резолютивна частина рішення місцевого господарського суду не
відповідає вимогам п. 4ч. 1 ст. 84 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
та обґрунтовано змінила рішення
господарського суду, виклавши його резолютивну частину у
відповідності до вимог закону.
Суд вважає, що апеляційний господарський суд повно і всебічно
перевірив усі обставини справи, дав належну правову оцінку
зібраним у справі доказам і прийняв постанову, яка відповідає
обставинам справи і вимогам закону, тому її необхідно залишити без
змін.
Доводи позивача, викладені в касаційній скарзі, суд вважає
необґрунтованими, оскільки вони спростовуються матеріалами справи
та не відповідають нормам діючого законодавства, що регулює дані
правовідносини.
На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9,
111-11 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
Вищий господарський суд України,
П О С Т А Н О В И В :
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 19
грудня 2003 року залишити без змін, а касаційну скаргу - без
задоволення.