ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22.04.2004 Справа N 23/309-03-9200
Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:
головуючого
суддів:
розглянула у відкритому засіданні
касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м.
Іллічівську (надалі ДПІ у м. Іллічівську)
на рішення Господарського суду Одеської області
від 30.12.2003 року
у справі № 23/309-03-9200
господарського суду Одеської області
за позовом Спільного підприємства товариства з
обмеженою відповідальністю “Т” (надалі –
Підприємство)
до ДПІ у м. Іллічівську
про визнання недійсними повідомлень-рішень.
За згодою сторін, відповідно до ч. 2 ст. 85 та ч. 1 ст. 111-5
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
у
судовому засіданні 22.04.04 було оголошено лише вступну та
резолютивну частину постанови колегії суддів Вищого
господарського суду України.
Рішенням від 30.12.03 господарського суду Одеської області у
справі № 23/309-03-9200 задоволено позовні вимоги підприємства
до ДПІ у м. Іллічівську про визнання недійсними
повідомлень-рішень № 0002622301/0 від 26.11.03 і № 0002632301/0
від 26.11. 03.
З зазначеним судовим рішенням не погодилась ДПІ у
м. Іллічівську, звернувшись з касаційною скаргою до Вищого
господарського суду України, в який просить скасувати рішення
від 30.12.03 господарського суду Одеської області у справі
№ 23/309-03-9200 та прийняти нове рішення, яким в задоволенні
позову Підприємству відмовити.
У своїй касаційній скарзі ДПІ у м. Іллічівську зазначає, що при
прийнятті вказаного судового рішення судом першої інстанції були
невірно застосовані норми матеріального права.
Зокрема, скаржник вважає, що судом не враховані положення п.п.
7.4.1. п. 7.4. статті 7 Закону України № 168/97-ВР від 03.04.97
“Про податок на додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
та п. 18.3 ст. 18
Закону України № 334/94-ВР від 28.12.94 “Про оподаткування
прибутку підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
щодо формування складу
податкового кредиту.
Крім того, в касаційній скарзі оскаржується те, що господарським
судом Одеської області не було досліджено належним чином
статутні документи Підприємства та Компанії “Е”.
Підприємство, в свою чергу, проти касаційної скарги ДПІ у м.
Іллічівську заперечує та просить залишити рішення від 30.12.03
господарського суду Одеської області у справі № 23/309-03-9200
без змін, а касаційну скаргу без задоволення.
Колегія суддів Вищого господарського суду України, розглянувши
матеріали справи, касаційну скаргу та відзив на неї, заслухавши
пояснення представників сторін та суддю – доповідача, встановила
наступне.
Державна податкова адміністрація в Одеській області здійснила
перевірку Підприємства з питань правильності задекларованого ПДВ
за період з 01.10.02 по 01.07.03, за результатами якої було
складено акт № 575/23-1209 від 24.11.03.
Вказаний акт перевірки став підставою, по якій ДПІ у м.
Іллічівську було прийнято податкові повідомлення-рішення від
26.11.03 № 0002622301/0 та № 0002632301/0 про визначення
податкового зобов’язання по ПДВ у сумі 283360 грн. та
застосування штрафних санкцій по цьому податку у сумі 141681
грн.
Підприємство оскаржило зазначені податкові повідомлення-рішення
DO2 у м. Іллічівську та звернулося до господарського суду
Одеської області з позовом про визнання їх недійсними.
Підприємство в позовній заяві зазначило, що при прийнятті
податковими органами вказаних повідомлень-рішень були порушені
п.п. 7.3.6., 7.4.1. 7.5.2. ст. 7 Закону України “Про податок на
додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
та безпідставно застосований п.
18.3. ст. 18 Закону України “Про оподаткування прибутку
підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
, навівши фактичні обставин справи,
зокрема такі, що стосувались укладання та реалізації лізингової
угоди з фірмою “Е”.
Господарський суд Одеської області рішенням від 30.12.03 позовні
вимоги Підприємства задовольнив повністю, визнавши податкові
повідомлення-рішення недійсними. В обґрунтування прийнятого
рішення суд посилався на п.п. 7.3.6. п. 7.3., п.п. 7.4.1.
п. 7.4., п.п. 7.5.2. п. 7.5. ст. 7 Закону України “Про податок
на додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, ст. 18 Закону України “Про
оподаткування прибутку підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
, визнав право
Підприємства на податковий кредит.
Колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла
висновку, що судом першої інстанції правильно застосовані чинні
норми податкового законодавства щодо прав Підприємства на
податковий кредит, правильності нарахування кредиту, а саме
судове рішення відповідає фактичним обставинам справи.
Рішення від 30.12.03 господарського суду Одеської області по
справі прийнято з врахуванням фактичних обставин по справі та з
дотриманням вимог п.п. 7.3.6. п 7.3., п.п. 7.4.1. п. 7.4., п.п.
7.5.2. п. 7.5. ст. 7 Закону України “Про податок на додану
вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, а також з врахуванням особливостей
правовідносин Підприємства та фірми “Е”,які виникли на підставі
лізингової угоди.
Твердження ДПІ у м. Іллічівську про те, що судом не враховано
положення п.п. 7.4.1. п. 7.4. ст. 7 Закону України “Про податок
на додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, не відповідають дійсності,
оскільки посилання саме на цей п. 7.4. ст. 7 вказаного закону
міститься у тексті судового рішення.
Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з
висновками,які викладені у відзиві підприємства про те, що ДПІ у
м. Іллічівську необґрунтовано широко трактує положення п.п.
7.4.1 пункту 4.7 статті 7 Закону України “Про податок на додану
вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
.
Водночас, Колегія суддів Вищого господарського суду України
зазначає, що в касаційній скарзі ДПІ у м. Іллічівську по справі
№ 23/309-03-9200 немає жодних конкретних положень та доказів про
невірність застосування судом першої інстанції норм податкового
законодавства.
В той же час в касаційній скарзі ДПІ у м. Іллічівську
здійснюється посилання на необхідності дослідження право
установчих документів суб’єктів лізингової угоди, що не
заслуговують на увагу, оскільки касаційна інстанція не досліджує
докази, а лише перевіряє обґрунтованість застосування судами
першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та
процесуального права, як це передбачено ст. 111-7 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
На підстави викладеного та керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9
111-11 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, колегія суддів Вищого господарського суду України
ПОСТАНОВИЛА:
1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м.
Іллічівську залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду Одеської області від 30.12. 03 у
справі № 23/309-03-9200 господарського суду Одеської області
залишити без змін.