ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22.04.2004 Справа N 20/81
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого, судді
суддів
за участю повноважних представників:
від позивача
від відповідача
розглянувши у відкритому Приватного підприємства "ТП"
засіданні касаційну скаргу
на постанову від 19 грудня 2003 року
Київського апеляційного
господарського суду
у справі за позовом Приватного підприємства "ТП"
до ЗАТ "І"
про про стягнення 1337651, 42 грн.,
В С Т А Н О В И В :
У грудні 2002 року позивач звернувся до господарського суду м.
Києва з позовом до відповідача про стягнення 1207509, 07 грн.
заборгованості за неоплачені прості векселя та нараховані відсотки
за неоплачені прості векселі на загальну суму 130142, 35 грн.
Рішенням господарського суду м. Києва від 29 вересня 2003 року
позов задоволений частково. Стягнуто з відповідача 700919, 28 грн.
заборгованості, 76460 грн. відсотків, 909 грн. судових витрат. В
задоволенні решти позову - відмовлено.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 19
грудня 2003 року рішення суду скасоване. В задоволенні позову
відмовлено.
В касаційній скарзі позивач просить вказану постанову суду
скасувати, посилаючись на порушення судом норм матеріального та
процесуального права.
Заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши матеріали
справи та на підставі встановлених в ній фактичних обставин,
проаналізувавши правильність застосування господарським судом при
прийнятті оскаржуваної постанови норм матеріального та
процесуального права, суд вважає, що касаційна скарга не підлягає
задоволенню з таких підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, 24 червня 2002 року між ТзОВ
СС" та позивачем укладено договір цесії № 02, згідно умов якого
ТзОВ СС" прийняло на себе зобов'язання передати, а приватне
підприємство "ТП" - прийняти та оплатити на умовах, передбачених
цим договором, право вимоги, яке витікає із простих векселів.
На виконання умов договору, ТзОВ "СС" передало позивачеві 14
простих векселів, емітентом яких є ЗАТ "І", що підтверджується
актами прийому-передачі векселів від 24 червня 2002 року, без
зазначення їх строку платежу.
Згідно ст. 34 Уніфікованого Закону ( 995_009 ) (995_009)
про переказні та
прості векселі, переказний вексель строком за пред'явленням
підлягає оплаті при його пред'явленні. Строк пред'явлення для
платежу становить один рік від дати його складання.
Статтею 76 Уніфікованого Закону ( 995_009 ) (995_009)
передбачено, що
простий вексель, строк платежу в якому не зазначено, вважається
таким, що підлягає оплаті за пред'явленням.
Відповідно до ст. 77 Уніфікованого Закону ( 995_009 ) (995_009)
до простих
векселів застосовуються ті ж положення, що і до переказних
векселів, якщо вони відповідають правовій природі цих документів.
Виходячи з викладеного, суд апеляційної інстанції зробив вірний
висновок, що зазначені векселя підлягають оплаті тільки при умові
їх пред'явлення до платежу протягом одного року від дати їх
складання.
На підставі ст. 20 Уніфікованого Закону ( 995_009 ) (995_009)
про переказні
та прості векселі індосамент, вчинений після настання строку
платежу, має ті самі наслідки, що й індосамент, вчинений до
настання строку платежу. Індосамент, вчинений після протесту в
неплатежі або після закінчення строку, встановленого для вчинення
протесту, має наслідки звичайної цесії. Якщо не буде доведено
протилежне, недатований індосамент вважається вчиненим на векселі
до закінчення строку, встановленого для здійснення протесту.
Як правильно встановлено апеляційною інстанцією, на момент
передачі ТзОВ "СС" векселів позивачеві, строк пред'явлення цих
векселів до платежу закінчився, що підтверджується договором цесії
№ 02 від 24.06.2002 року та актами прийому-передачі від 24 червня
2002 року.
Згідно ст. 197 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
уступка вимоги кредитором
іншій особі допускається, якщо вона не суперечить закону чи
договору або коли вимога не пов'язана з особою кредитора.
Кредитор, який уступив вимогу іншій особі, зобов'язаний передати
їй документи, що свідчать про право вимоги. Первісний кредитор
відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому
вимоги, але не відповідає за невиконання цієї вимоги боржником
(ст. 198 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
).
Враховуючи факт вчинення сторонами відповідних дій, направлених на
реалізацію угоди № 02 від 24 червня 2002 року, суд апеляційної
інстанції прийшов до вірного висновку, що позивач не надав
належних доказів, що підтверджують факт виникнення у нього права
вимоги по векселям, переданим по договору № 02 і відмовив в
задоволенні позову про стягнення 1337651, 42 грн. заборгованості.
Інші доводи касаційної скарги зводяться до необхідності вирішення
касаційною інстанцією питань про перевагу одних доказів над
іншими, тобто здійснення відмінної від місцевого та апеляційного
суду оцінки доказів, що суперечать вимогам ст. 111- 7 ГПК України
( 435-15 ) (435-15)
, тому до уваги не приймаються.
Постанова господарського суду відповідає обставинам справи та
нормам діючого законодавства, тому її необхідно залишити без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9,
111-11 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
Вищий господарський суд України,
П О С Т А Н О В И В :
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 19
грудня 2003 року залишити без змін, а касаційну скаргу Приватного
підприємства "ТП" - без задоволення.