ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22.04.2004 Справа N 20/762
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: Шульги
О.Ф. - головуючий, Дерепи В.І., Стратієнко Л.В. розглянув
касаційну скаргу ЗАТ “Транснаціональна фінансово-промислова
нафтова компанія “Укртатнафта” на постанову Київського
апеляційного господарського суду від 26.01.2004 р. у справі
№ 20/762 за позовом ЗАТ “Транснаціональна фінансово-промислова
нафтова компанія “Укртатнафта” до ВАТ “Торговий дім
“Укртатнафта-Київ”, АКБ “МТ-Банк”, за участю представників
позивача – Волосна Я.О., Зубков А.Є.,
про визнання недійсним договору застави
Рішенням господарського суду м. Києва від 02.12.2003 р. позов
ЗАТ “Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія
“Укртатнафта” задоволено, визнано недійсним договір застави
№ 779/16/2103 від 08.09.2000 р. та стягнуто з ВАТ “Торговий дім
“Укртатнафта-Київ” і АКБ “МТ-Банк” на користь позивача по 42,50
грн. державного мита і 59 грн. витрат на інформаційно-технічне
забезпечення судового процесу з кожного.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від
26.01.2004 р. рішення господарського суду першої інстанції від
02.12.2003 р. скасовано, в позові відмовлено та стягнуто з ЗАТ
“Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія
“Укртатнафта” по 42,50 грн. державного мита на користь ВАТ
“Торговий дім “Укртатнафта-Київ” і АКБ “МТ-Банк”.
У касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову
Київського апеляційного господарського суду від 26.01.2004 р.,
посилаючись на те, що вона прийнята з порушенням норм чинного
законодавства, та залишити в силі рішення господарського суду
м. Києва від 02.12.2003 р.
Відзиви на касаційну скаргу від відповідача та третьої особи до
суду не надходили.
Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників
позивача, суд встановив наступне.
У вересні 2003 р. ЗАТ “Транснаціональна фінансово-промислова
нафтова компанія “Укртатнафта” звернулося до господарського суду
з позовом про визнання недійсним договору застави № 779/16/2103
від 08.09.2000 р.
Місцевий суд повно, всебічно дослідив надані сторонами докази і
доводи, належно їх оцінив та дійшов обґрунтованого висновку про
задоволення позову та визнання недійсним договору застави
№ 779/16/2103 від 08.09.2000 р. При цьому суд виходив з того, що
спірний договір застави згідно ст. 153 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
вважається укладеним з моменту підписання додаткової угоди № 2
від 28.02.2002 р., оскільки остання містить опис належним чином
ідентифікованого майна позивача, переданого в заставу, як одну з
істотних умов договору застави згідно ст. 12 Закону України “Про
заставу” ( 2654-12 ) (2654-12)
. Позивач відноситься до господарських
товариств, засновником (учасником) якого є держава в особі Фонду
державного майна України. Отже, судом першої інстанції правильно
встановлено, що на спірний договір поширюється дія Наказу Фонду
державного майна України від 06.02.2001 р. № 163 “Про
затвердження Порядку погодження органами приватизації умов
договорів застави майна”, зареєстрованого в Міністерстві юстиції
України 26.02.2001 р. за № 171/5362. В порушення п. 1.8
зазначено Порядку умови договору застави № 779/16/2103,
укладеного між сторонами, з органами приватизації погоджено не
було.
Апеляційний суд, маючи в своєму розпорядженні ті ж докази, що і
місцевий суд, оцінив їх в інший спосіб, тому дійшов помилкових
висновків про відсутність підстав для задоволення позову.
Зокрема, суд мав діяти у відповідності з роз’ясненнями, які
містяться в ч. 2, 3 п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду
України від 29.12.76 р. № 11 з наступними змінами “Про судове
рішення” ( v0011700-76 ) (v0011700-76)
, відповідно до яких рішення є законним
тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального
законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у
відповідності з нормами матеріального права, що підлягають
застосуванню до даних правовідносин, а при їх відсутності - на
підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із
загальних засад і змісту законодавства України; обґрунтованим
визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які
мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені
обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають
дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими
в судовому засіданні.
Однак, апеляційний суд не дотримався наведених роз’яснень та не
виконав вимог п. 7 ст. 105 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
. В постанові
суду не міститься конкретних законодавчих обґрунтувань підстав
скасування рішення суду першої інстанції.
Відповідно до приписів п. 1 ч. 1 ст. 77 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
суд відкладає розгляд справи у разі нез’явлення сторін у судове
засідання. Апеляційний суд залишив поза увагою відсутність
позивача в судовому засіданні, не вживав заходів для
встановлення причин нез’явлення його до суду та розглянув справу
у відсутності позивача. При цьому, суд вказав одну з підстав
можливості вирішення спору без позивача – суд не визнавав
обов’язковою “явку представників сторін у засідання апеляційної
інстанції” (редакція постанови суду). Назване мотивування дій
суду не обґрунтоване жодною нормою процесуального закону.
Навпаки, ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
зобов’язує суд забезпечувати
сторонам рівність перед законом і судом (ст. 42), змагальність
сторін (ст. 43), а Закон України “Про судоустрій в Україні”
(п. 4 ст. 6) гарантує участь сторони в судовому розгляді її
справи.
Свідченням бажання участі в розгляді його позовної заяви є те,
що позивач в день вирішення апеляційним судом справи здав до
канцелярії суду клопотання про зупинення провадження у справі на
період оскарження ним рішення Автозаводського районного суду
м. Кременчука від 03.11.2003 р., яке має значення для даного
спору, а також заяву про відвід складу суду.
Фактично позивач був позбавлений права на справедливий суд, тому
лише наведені процесуальні порушення є підставою для скасування
постанови апеляційної інстанції.
Окрім того, не вирішувалась в установленому порядку доля заяви
позивача про відвід суддів. У справі відсутній будь-який
процесуальний документ, який свідчив би про розгляд цієї заяви.
Апеляційним судом прийняте клопотання позивача від 12.01.2004 р.
“про припинення апеляційного провадження”, яке також не
розглянуте судом.
В період оголошеної перерви з 12.01.2004 р. по 26.01.2004 р. до
суду 14.01.2004 р. надійшла апеляційна скарга АКБ “МТ-Банк”.
Зважаючи на те, що позивач не був присутній у судовому засіданні
26.01.2004 р., тому про існування цієї скарги та її розгляд
апеляційним судом йому стало відомо лише зі змісту постанови
другої інстанції від 26.01.2004 р. Отже, скарга АКБ “МТ-Банк”
розглянута без відома та участі позивача.
Враховуючи викладене, постанова апеляційної інстанції підлягає
скасуванню, а рішення місцевого суду як законне і обґрунтоване –
залишенню в силі.
Керуючись ст.ст. 111-9 - 111-11 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, суд
П О С Т А Н О В И В:
1. Касаційну скаргу ЗАТ “Транснаціональна фінансово-промислова
нафтова компанія “Укртатнафта” задовольнити.
2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від
26.01.2004 р. у справі № 20/762 скасувати.
3. Рішення господарського суду м. Києва від 02.12.2003 р. у
справі № 20/762 залишити без змін.