Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі: Кривенка В. В. (головуючого), Гусака М. Б., Маринченка В. Л., Панталієнка П. В., Самсіна І. Л., Тітова Ю. Г. (суддів), розглянувши у порядку письмового провадження за винятковими обставинами за скаргою ДПІ у Деснянському районі м. Києва (далі - ДПІ) справу за позовом ВАТ "Київхімволокно" (далі - ВАТ) до ДПІ про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень і акта перевірки, встановила:

У листопаді 2005 р. ВАТ звернулося до суду з позовом, у якому просило визнати нечинними податкове повідомлення-рішення від 27 жовтня 2005 р. N 0005502301/0, прийняте на підставі акта перевірки від 18 жовтня 2005 р. N 547/23-6/05763429 "Про результати позапланової виїзної документальної перевірки правильності обчислення та своєчасності внесення до бюджету сум податку на додану вартість ВАТ" (далі - акт), яким йому зменшено суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість (далі - ПДВ) за грудень 2003 р. у розмірі 751312 грн. і застосовано штрафні (фінансові) санкції - 375656 грн., а також сам акт.

Пізніше позивач доповнив свої вимоги і просив визнати нечинним ще й податкове повідомлення-рішення від 27 жовтня 2005 р. N 0005492301/0, прийняте на підставі цього ж акта, про визначення йому податкового зобов'язання з ПДВ із зобов'язанням сплатити суму цього податку в розмірі 389712 грн. і штрафних (фінансових) санкцій - 194856 грн.

В акті відповідач зазначив, що позивач включив до складу податкового кредиту суму ПДВ у розмірі 1140031,08 грн., не підтверджену належним чином оформленою податковою накладною, оскільки керівник контрагента позивача заперечує, що підписував цей документ. Таким чином, ДПІ дійшла висновку, що ВАТ порушило вимоги пп. 7.2.1 п. 7.2 і пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 3 квітня 1997 р. N 168/97-ВР (далі - Закон N 168/97-ВР (168/97-ВР) ).

На думку позивача, дії ДПІ щодо проведення перевірки були неправомірними, а зазначені в акті висновки та податкові повідомлення-рішення, прийняті на його підставі, не відповідають вимогам чинного законодавства України.

Господарський суд м. Києва постановою від 13 лютого 2006 р., залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 9 серпня 2006 р., позов задовольнив частково: визнав нечинними податкові повідомлення-рішення, а в решті - позовні вимоги залишив без задоволення.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 4 березня 2009 р. зазначені судові рішення залишив без змін.

У скарзі ДПІ, посилаючись на наявність підстави, встановленої п. 1 ч. 1 ст. 237 КАСУ, просить ухвалені судові рішення скасувати й ухвалити нове - про відмову в задоволенні позову. На обґрунтування своєї скарги заявник послався на висновки Вищого адміністративного суду України, які містяться в ухвалі від 29 березня 2009 р. в іншій справі.

Перевіривши за матеріалами справи наведені скаржником доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України визнала, що скарга має бути задоволена частково на таких підставах.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з думкою якого погодилися апеляційний і касаційний суди, керувався тим, що висновки ДПІ щодо безтоварності операцій, викладені в акті, є безпідставними, оскільки податкова накладна від 15 грудня 2003 р. N 15/12-437 від імені ТОВ "Челсі" (далі - ТОВ) підписана його директором - Немковим Д. В.; укладений між ТОВ і ВАТ договір купівлі-продажу партії чобіт від 15 грудня 2003 р. N 79 не визнано недійсним на час судового розгляду справи; господарська операція підтверджена належними первинними документами.

На думку колегії суддів, висновки судів у цій справі не відповідають вимогам чинного законодавства України з огляду на таке.

Надання податковому органу належним чином усіх оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Про необґрунтованість податкової вигоди можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин:

неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності через відсутність управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

облік для цілей оподаткування лише тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для цього виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій;

здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку.

Приймаючи спірні податкові повідомлення-рішення, ДПІ виходила з того, що: товар позивачем не придбавався; не виготовлявся; за межі України не вивозився, оскільки не існує нерезидента, якому цей товар відповідно до документів мав бути експортований.

На підтвердження своїх доводів ДПІ надала суду письмові документи про те, що ТОВ товар не виробляло і не купувало. ЗАТ "ІТМ", що розташоване за адресою місцезнаходження складів, в яких за твердженням позивача зберігалася продукція, придбана у ТОВ, повідомило, що договорів оренди ні з позивачем, ні з ТОВ не укладалося, а їх продукція протягом 2003 - 2005 рр. на складах не зберігалась. У листах Спільного українсько-турецького підприємства "Імперія", яке значиться як виробник продукції у вантажно-митній декларації, зазначається, що за період 2003 - 2005 рр. ні ТОВ, ні ВАТ виробленої ним продукції не відвантажувалося.

Директор ТОВ Немков Д. В. у письмових поясненнях, наданих слідчому органу, вказував, що будь-яких угод, платіжних доручень, банківських і господарських документів, крім реєстраційних, він не підписував. Крім цього, йому не відомо про будь-яку діяльність очолюваного підприємства. У постанові про притягнення зазначеної особи як обвинуваченого також наводяться факти щодо створення фіктивного підприємства.

У листах Управління СБУ в м. Києві й Національного центрального бюро Інтерполу повідомляється, що коди та юридичні адреси зареєстрованих в США фірм із назвою "Interworks LLC" не відповідають ідентифікаційному коду та реквізитам фірми, яка уклала договір із ВАТ.

Зазначені доводи ДПІ судом не перевірялися, представленим на їх підтвердження доказам правової оцінки не надавалося, незважаючи на те, що вони піддають сумніву висновки суду щодо неправомірності доводів ДПІ, викладених в акті.

Зазначене свідчить про порушення судами вимог ст. 159 КАСУ, якою передбачено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а обґрунтованим - рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Доводи суду про те, що в договорі між ТОВ і ВАТ, а також податковій накладній міститься підпис Немкова Д. В., є непереконливими, оскільки останній заперечує цей факт, а суд не перевірив в установленому законом порядку, ким виконані підписи на зазначених документах.

Твердження суду про те, то цей договір породжує для його сторін певні права та обов'язки у зв'язку з тим, що його не визнано недійсним, є помилковими, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України визнання судами нікчемних правочинів недійсними не вимагається. Посилання суду на те, що договір виконаний з огляду на надані відповідачем докази, є непереконливими, а останні підлягають повній і всебічній перевірці ним.

Суд не звернув належної уваги на доводи відповідача про те, що ВАТ у порушення вимог Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 16 травня 1996 р. N 99 і зареєстрованої в Міністерстві юстиції України від 12 червня 1996 р. за N 293/1318 (z0293-96) , довіреності на одержання продукції від ТОВ не виписувало; у сторін за угодою відсутні первинні документи, що підтверджують факт отримання та перевезення вантажів, а саме: товаро-транспортні накладні, дорожні листи тощо та документи на зберігання товару, що є порушенням Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 р. N 363, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України від 20 лютого 1998 р. за N 128/2568 (z0128-98) .

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 р. N 996-XIV бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

На думку колегії суддів, здійснення поставки товару на будь-яких умовах поставки не звільняє учасників господарської операції від складання первинних документів, які передбачені законодавством про бухгалтерський облік, а отже, суду слід було звернути увагу і дати належну оцінку доводам ДПІ щодо відсутності таких документів у платника податку під час його перевірки, оскільки така може свідчити і про нездійснення самих господарських операцій.

Вирішуючи спір, суд правильно керувався тим, що акт не має обов'язкового характеру і не встановлює для ВАТ обов'язків, а тому він не є рішенням у розумінні п. 1 ч. 1 ст. 17 КАСУ. За таких обставин, судом було помилково зазначено, що в задоволенні вимоги про визнання акта нечинним слід відмовити, при тому, що провадження за такою вимогою підлягало закриттю на підставі п. 1 ч. 1 ст. 157 цього Кодексу.

Крім того, колегія суддів зазначає, що вимога про визнання акта нечинним може стосуватися лише нормативно-правового, а не індивідуального акта. Проте у справі, що розглядається, позивач заявив вимоги про визнання нечинними індивідуальних актів - податкових повідомлень-рішень ДПІ.

Враховуючи наведене, всі ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням останньої на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 241 - 243 КАСУ, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України постановила:

Скаргу Державної ДПІ задовольнити частково.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 4 березня 2009 р., ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 9 серпня 2006 р., постанову господарського суду м. Києва від 13 лютого 2006 р. скасувати, справу направити на новий розгляд до Окружного адміністративного суду м. Києва.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого п. 2 ч. 1 ст. 237 КАСУ.