ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22.04.2004 Справа N 20-5/224
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
розглянувши касаційну ВАТ “СТ”
скаргу
на постанову Севастопольського апеляційного
господарського суду від 17.12.2003
року
у справі за позовом ПП “П”
до ВАТ “СТ”
про стягнення грошової суми
В С Т А Н О В И В:
у серпні 2003 року ПП “П” звернулось до суду з позовом про
стягнення з ВАТ “СТ” 29 280 грн. страхового відшкодування за
договором страхування від 02.11.1999 року та 2 410 грн. річних.
Заявою від 03.10.2003 року позивач уточнив позовні вимоги та
додатково просив стягнути з відповідача 15 000 грн. неотриманого
прибутку і 518,52 грн. на відшкодування витрат, пов‘язаних з
обстеженням судна.
Рішенням господарського суду міста Севастополя від 23.10.2003
року, залишеним без змін постановою Севастопольського
апеляційного господарського суду від 17.12.2003 року, позов
задоволено частково.
Постановлено стягнути з відповідача страхове відшкодування у
сумі 29 280 грн. та 2 410 грн. відсотків. У решті позову
відмовлено.
У касаційній скарзі відповідач посилається на неправильну
правову оцінку судами обставин справи, безпідставність висновків
про настання страхового випадку і просить постановлені у справі
судові рішення скасувати та постановити рішення про відмову у
задоволенні позову.
Заслухавши суддю – доповідача, пояснення представника позивача,
перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи касаційної
скарги судова колегія вважає, що рішення місцевого
господарського суду та постанова апеляційного суду підлягають
скасуванню, а справа направленню на новий судовий розгляд
виходячи з наступного.
Договір страхування це письмова угода між страхувальником і
страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов‘язання у
разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату
страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі
страхування, на користь якої укладено договір страхування, а
страхувальник зобов‘язався сплачувати страхові платежі та
виконувати інші умови договору.
Договори страхування укладаються відповідно до правил
страхування, які розробляються страховиком для кожного виду
страхування окремо і підлягають реєстрації в уповноваженому
органі при видачі ліцензії на право здійснення відповідного виду
страхування.
Укладаючи 02.11.1999 року договір страхування судна сторони
узгодили, що відповідальність страховика настає у разі втрати
або пошкодження судна та відповідно до Правил страхування суден.
Зазначені вище Правила, зареєстровані Укрстрахнаглядом
25.12.1996 року визначають страховим випадком пошкодження судна,
проте встановлюють випадки, при наявності яких страхове
відшкодування не виплачується.
Так, згідно п. 2.2.4 Правил, не визнається страховим випадком і
не передбачає страхового відшкодування пошкодження судна чи його
частин із – за корозії чи зношеності.
Це положення відповідає і законодавчій нормі, ст. 257 Кодексу
торговельного мореплавства, яка передбачає, що страховик не
відповідає за збитки, що сталися внаслідок ветхості судна і його
приладдя, їх зношеності від часу або звичайного користування, а
також за збитки, що виникли внаслідок завантаження, з відома
страхувальника або його представника, але без відома страховика,
речовин і предметів, небезпечних у відношенні вибуху і
самозаймання, якщо договором страхування не передбачено інше.
Обгрунтовуючи своє право на страхове відшкодування позивач
посилається на наявність дефектів механізму винта судна, які
були виявлені при його огляді водолазом фірми “КМ” та акт
обстеження судна спеціалістами ЗАО “МР”.
Проте, із цих матеріалів справи вбачається, що судно вийшло з
ладу внаслідок просадки гребного гвинта, яка сталась із – за
зносу дейдвудних підшипників.
Останні прийшли у непридатність із – за несправності системи їх
охолодження, про що було зроблено запис у вахтовому журналі
16.06.2000 року.
За висновками спеціаліста, можливою причиною аварії є порушення
правил технічної експлуатації системи охолодження дейдвудного
пристрою.
На наведені вище причини аварійності судна, на які посилався
позивач, суди належної уваги не звернули, доводів, які б
спростовували заперечення відповідача про те, що цей випадок
відповідно до умов договору і Кодексу торговельного мореплавства
на є страховим і не породжує для нього обов‘язку сплатити
передбачене договором страхове відшкодування не навели, а тому
висновки суду щодо права позивача на отримання страхового
відшкодування не можна визнати обґрунтованими, а постановлені у
справі судові рішення законними.
При новому розгляді справи суду необхідно врахувати наведене,
повно та всебічно перевірити дійсні обставини справи і в
залежності від встановленого постановити законне і обґрунтоване
рішення.
З огляду на наведене, керуючись ст. 111-9, 111-11 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України, -
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу задовольнити.
Рішення господарського суду міста Севастополя від 23.10.2003
року, постанову Севастопольського апеляційного господарського
суду від 17.12.2003 року скасувати, а справу направити на новий
розгляд у іншому складі суддів.