Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22.04.2004 Справа N 20-5/201
Київ
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого
суддів
за участю представників
сторін котрі
позивача присутній
відповідача присутній
розглянувши у відкритому
судовому засіданні Державної податкової інспекції в
касаційну скаргу Ленінському районі міста
Севастополя
у справі
№ 20-5/201
на постанову від 11.11.2003р.
Севастопольського апеляційного господарського суду
за позовом Товариства з обмеженою
відповідальністю "Т"
до Державної податкової інспекції в
Ленінському районі міста
Севастополя
про визнання недійсним рішення ДПІ
Товариством з обмеженою відповідальністю "Т" заявлений позов щодо
визнання недійсним повідомлення-рішення Державної податкової
інспекції в Ленінському районі міста Севастополя від 29.07.2003р.
№ 157/26-2, яким позивачеві донараховано 136338,2 грн. податку на
додану вартість та застосовані фінансові санкції у розмірі
136338,2 грн. з податку на додану вартість. Позовні вимоги
обґрунтовані тим, що підприємство правомірно віднесло до складу
податкового кредиту суми ПДВ, підтверджені податковими накладним,
одержаними від товариства з обмеженою відповідальністю "УТС", що
свідчить про відсутність порушень з боку позивача вимог підпункту
7.4.5 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість"
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
.
Господарський суд міста Севастополя рішенням від 9 жовтня 2003р. в
задоволенні позовних вимог відмовив, рішення вмотивоване тим, що
податкові накладні, надані товариством з обмеженою
відповідальністю "УТС", яке не зареєстроване у податкових органах
як платник ПДВ, не надає позивачеві права віднести відповідні суми
податку на додану вартість до складу податкового кредиту.
За апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Т"
Севастопольський апеляційний господарський суд постановою від 11
листопада 2003р рішення господарського суду міста Севастополя
скасував, позов товариства з обмеженою відповідальністю "Т"
задовольнив, визнавши недійсним податкове повідомлення-рішення
Державної податкової інспекції в Ленінському районі міста
Севастополя від 29.07.2003р. № 157/26- 2. Постанову вмотивовано
тим, що відсутність порушень з боку позивача вимог підпункту 7.4.5
статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість"
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
спростовує висновок про завищення ним суми
податкового кредиту, за умови правомірного віднесення до складу
податкового кредиту сум ПДВ, належно підтверджених податковою
накладною, одержаною від контрагента - Товариства з обмеженою
відповідальністю "УТС". В постанові зазначено, що право на
податковий кредит позивача Державна податкова інспекція ставить в
залежність від поведінки контрагентів позивача, що фактично
означає покладення на нього контролюючих функцій відносно
правосуб'єктності контрагентів, ставить в залежність ведення
податкового обліку позивача від поведінки контрагентів і, таким
чином, фактично змінює порядок оподаткування ПДВ, визначений
законом України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
.
Державна податкова інспекція в Ленінському районі міста
Севастополя вважає, що постанова апеляційного господарського суду
прийнята з порушенням матеріального права. Просить Вищий
господарський суд України здійснити перегляд матеріалів справи у
касаційному порядку, скасувати постанову Севастопольського
апеляційного господарського суду від 11.11.2003р., залишивши без
зміни рішення господарського суду міста Севастополя від
09.10.2003р. у справі, відмовити позивачеві у задоволенні його
позовних вимог.
Податкова служба вважає помилковим застосування у рішенні та
постанові апеляційного господарського суду приписів підпункту
7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану
вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, нормами якого передбачено, що не
дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по
сплаті податку, не підтверджених податковими накладними чи митними
деклараціями. При цьому державна податкова інспекція зауважує на
тому, що податкова накладна, надана Товариством з обмеженою
відповідальністю "УТС", яке не зареєстроване у податкових органах
як платник ПДВ, не надає позивачеві права віднести відповідні суми
податку на додану вартість до складу податкового кредиту.
Відповідач наголошує на положеннях підпункту 7.2.4 пункту 7.2
статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість"
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, приписами якого визначено право на нарахування
податку на додану вартість та складання податкових накладних
виключно особам, зареєстрованим як платник податку у передбаченому
Законом порядку.
Переглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді,
пояснення представників Державної податкової інспекції у
Ленінському районі м. Севастополя, які підтримали касаційну скаргу
і заперечення представників позивача, перевіривши повноту
встановлених обставин справи та правильність їх юридичної оцінки
господарським судом міста Севастополя та Севастопольським
апеляційним господарським судом, Вищий господарський суд України
відзначає наступне.
Рішенням Державної податкової інспекції в Ленінському районі міста
Севастополя від 29.07.2003р. № 157/26-2, позивачеві донараховано
136338,2 грн. податку на додану вартість та застосовані фінансові
санкції у розмірі 136338,2 грн. з податку на додану вартість за
порушення підприємством вимог підпункту 7.4.5 пункту 7.4. статті 7
Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
.
Підставою для прийняття Державною податковою інспекцією
повідомлення-рішення від 29.07.2003р. № 157/26-2 став акт
перевірки від 24.07.2003 року № 115/26-216 з якого вбачається, що
Товариство з обмеженою відповідальністю "Т" включило до
податкового кредиту суму податку на додану вартість в розмірі
136338,2 грн. від операцій за взаємовідносинами з Товариством з
обмеженою відповідальністю "УТС" за період з 01.07.03 по
01.07.03р. на підставі податкових накладних наданих позивачеві
Товариством з обмеженою відповідальністю "УТС". Товариством з
обмеженою відповідальністю "УТС" та Товариством з обмеженою
відповідальністю "Т" проведено взаєморозрахунки на загальну суму
540948,77грн.
Згідно припису підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України
"Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
не дозволяється
включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті
податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними
деклараціями. Єдині виключення з цієї норми містяться у підпункту
7.2.6 пункту 7.2 статті 7 названого Закону.
Тобто належним доказом сплати покупцем ПДВ при сплаті вартості
товарів, робіт, послуг є видана продавцем податкова накладна,
виписана у відповідності з вимогами пункту 7.2 статті 7 Закону
України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
.
Із згаданого припису випливає, що податкова накладна це звітний
податковий документ і одночасно розрахунковий документ насамперед
виданий продавцем, який зареєстрований як платник податку на
додану вартість. А підпункт 7.2.4 статті 7 Закону України "Про
податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
визначає, що право на
нарахування податку та складання податкових накладних надається
виключно особам, зареєстрованим платниками податку.
Судом першої інстанцій встановлено, що позивач одержав податкову
накладну від Товариства з обмеженою відповідальністю "УТС", яке не
зареєстроване платником податку. З огляду на вимоги підпункту
7.2.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість"
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
таке підприємство не має права складати податкову
накладну. Таким чином, надані позивачем податкові накладні не
можуть вважатися належними доказами сплати ним податку на додану
вартість через невідповідність цих документів вимогам статті 7
Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
.
Тобто згадані документи не є податковими накладними у розумінні
Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
.
Доведеність факту віднесення до податкового кредиту сум, не
підтверджених податковою накладною, виписаною відповідно до вимог
Закону, спростовує Севастопольського апеляційного суду про
відсутність порушень з боку позивача при нарахуванні та сплаті
податку на додану вартість.
Отже оскаржувана постанова Севастопольського апеляційного
господарського суду ґрунтується на неправильному застосуванні норм
Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, що
регулює спірні правовідносини, а тому підлягають скасуванню.
Рішення господарського суду міста Севастополя про відмову в
задоволенні позовних вимог Товариству з обмеженою відповідальністю
"Т" відповідає приписам чинного податкового законодавства.
З огляду на викладене, керуючись статтями 111-5, 111-7, 111-9,
111-10, 111-11 Господарського процесуального кодексу України,
Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В :
Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду
від11.11.2003 року у справі № 20-5/201 скасувати. Рішення
господарського суду міста Севастополя від 9.10.2003р. залишити без
змін.
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському
районі м. Севастополя задовольнити.