ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20.05.2004 Справа N 33/257
Київ
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого Добролюбової Т.В
суддів Гоголь Т.Г., Продаєвич Л.В.
розглянувши у відкритому
судовому засіданні в м. Києві
касаційну скаргу Державної податкової інспекції у H-ському районі
м. Києва
на постанову Київського апеляційного господарського суду
від 25 вересня 2003 року
за позовом Приватного підприємства "XXX"
до Державної податкової інспекції у H-ському районі
м. Києва
про визнання недійсним податкового повідомлення -
рішення
в судовому засіданні взяли участь представники сторін:
від позивача: А.А.А. дов. від..11.07.03
від відповідача: Б.Б.Б. дов. від. 24.02.03
Приватним підприємством "XXX" у вересні 2002р. заявлений позов про
визнання недійсним податкового повідомлення-рішення ДПІ у H-ському
районі м. Києва від 1.08.2002р. № 1050/2302/0, яким позивачеві
визначені податкові зобов'язання з податку на додану вартість у
сумі 23209 грн. та 2051 грн. фінансових санкцій з ПДВ. Позовні
вимоги обґрунтовані приписами пункту 4.2 статті Закону України
"Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
та пункту 1.20
статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"
( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
з огляду на те, що з боку підприємства не припущені
порушення податкового законодавства за які до нього застосовані
фінансові санкції.
Рішенням господарського суду м. Києва від 17 червня 2003р.,
ухваленим суддею Лосєвим А.М, позовні вимоги про визнання
недійсним податкового повідомлення-рішення ДПІ у H-ському районі
м. Києва від 1.08.2002р. № 1050/2302/0 задоволені в повному
обсязі. Рішення господарського суду вмотивоване тим, що
донарахування позивачеві податку на додану вартість і застосування
фінансових санкцій з ПДВ є неправомірним з огляду на вимоги пункту
4.2 статті 4 та підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України
"Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
. Господарський суд
дійшов висновку про відсутність факту заниження позивачем податку
на додану вартість через доведеність факту реалізації останнім
товару за цінами, які є вищими за звичайні. Донарахування
позивачеві 16802 грн. податку на додану вартість визнано судом
неправомірним з огляду на вимоги підпункту 7.7.2 пункту 7.2 статті
7 Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
та
підпункту 15.1.1 пункту 15.1 статті 15 Закону України "Про порядок
погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та
державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
. Рішенням господарського
суду також задоволені позовні вимоги про стягнення з податкової
служби 3500 грн. - витрат позивача на оплату послуг адвоката.
Київський Апеляційний господарський суд у складі головуючого
Фролової Г.М. та суддів Львова Б.Ю. і Шипка В.В. постановою від 25
вересня 2003 року перевірене рішення Господарського суду м. Києва
залишив без змін з тих же підстав, а апеляційну скаргу Державної
податкової інспекції у H-ському районі м. Києва залишив без
задоволення.
Державна податкова інспекція у H-ському районі м. Києва вважає, що
рішення господарського суду м. Києва від 17.06.2003 та постанова
Київського апеляційного господарського суду від 25.09.2003
прийняті з порушенням матеріального права. Просить Вищий
господарський суд України здійснити перегляд матеріалів справи у
касаційному порядку, скасувати рішення і постанову у справі,
прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог
Підприємства. Податкова служба, обґрунтовує касаційну скаргу
приписами пункту 4.2 статті 4 Закону України "Про податок на
додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, положення якого визначають базу
оподаткування виходячи з фактичної ціни операції, але не нижче
звичайної ціни. Зауважує на невірному, на думку ДПІ, застосуванні
судами приписів пункту 1.20 "Про оподаткування прибутку
підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
, відповідно до вимог якого податкові
органи мають право звернутися із запитом щодо правомірності
визначення рівня звичайних цін платником податку, а обов'язок щодо
обґрунтування таких цін покладений на платника податків. ДПІ
наголошує на приписах підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону
України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, відповідно
до вимог якого не дозволяється віднесення до податкового кредиту
будь-яких витрат зі сплати податку, не підтверджених податковими
накладними чи митними деклараціями. Окрім цього, Заявник вважає
безпідставними стягнення з ДПІ витрат на оплату послуг адвоката,
оскільки надані позивачем документи не доводять факт здійснення
оплати правової допомоги адвоката саме зі спору про визнання
недійсним повідомлення-рішення ДПІ у H-ському районі м. Києва від
1.08.2002р. № 1050/2302/0.
Приватним підприємством "XXX" надісланий відзив, у якому він
просить залишити без змін переглянуті судові акти з мотивів у них
викладених, а касаційну скаргу ДПІ залишити без задоволення.
Переглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді
Добролюбової Т.В., пояснення представників сторін, перевіривши
повноту встановлених обставин справи та правильність їх юридичної
оцінки Господарським судом міста Києва, Київським апеляційним
господарським судом, Вищий господарський суд України задовольняє
касаційну скаргу частково з таких підстав.
Податковим повідомленням-рішенням Державної податкової інспекції у
H-ському районі міста Києва від 1.08.2002 № 1050/2302/0,
позивачеві визначені податкові зобов'язання з податку на додану
вартість на загальну суму 25260 грн. з яких сума несплаченого ПДВ
складає 23209 грн., а фінансові санкції за несплату ПДВ складають
2051 грн.
Донарахування ПДВ проведено у двох епізодах виявлених порушен,
відбитих у акті перевірки. Перше, це заниження ПДВ на суму 6407
грн. за рахунок заниження бази оподаткування при здійсненні
товарообмінних операцій, що розрахований з фактичної ціни, яка за
висновком податкової служби, є нижчою за звичайну. Судами
передчасно зроблений висновок про безпідставність такого
донарахування через недодержання з боку перевіряючих, порядку
встановлення такого факту, оскільки при цьому поза увагою судів
залишений припис підпункту 4.2.3 статті 4 Закону України "Про
порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами
та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
. Названим приписом
обов'язок доведення того, що будь - яке нарахування здійснене
контролюючим органом помилково, покладений на платника податків.
Друге нарахування проведене за неправомірне віднесення позивачем
до складу податкового кредиту у червні 1999 року суму ПДВ сплачену
митним органам, за твердженням податкової служби, у наступному
місяці. В цій частині судами помилково застосована стаття 15
Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників
податків перед бюджетами та державними цільовими фондами"
( 2181-14 ) (2181-14)
, тому що не врахована дата з якої набув чинності
названий Закон та відсутності зворотної дії в часі статті 15 цього
Закону ( 2181-14 ) (2181-14)
. В цій частині позовна вимога повинна бути
розглянута по суті.
Водночас зазначається, що судами невмотивовано залишені без уваги
доводи податкової служби, про відсутність прямого зв'язку витрат,
за надані адвокатом послуги, з даною справою. Оскільки передбачені
процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній
інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними
обставини, що не були встановлені попередніми судовими
інстанціями, рішення та постанова у справі підлягають скасуванню з
передачею справи на новий розгляд до господарського суду першої
інстанції. Під час нового розгляду справи Господарському суду
міста Києва необхідно врахувати викладене, всебічно і повно
з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно
оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і
вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого,
правильно визначити норми матеріального права, що підлягають
застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і
законне судове рішення.
З урахуванням викладеного, керуючись статтями 108, 111-9, 111-10,
111-11, 111-12 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Рішення Господарського суду міста Києва від 17 червня 2003р. та
постанову Київського апеляційного господарського суду від 25
вересня 2003 р. у справі № 33/257 скасувати.
Справу скерувати для нового розгляду до Господарського суду міста
Києва.
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у H-ському районі
м. Києва задовольнити частково.
Головуючий Т.Добролюбова.
Судді Т.Гоголь.
Л.Продаєвич.