ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20.05.2004 Справа N 30/15
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
розглянувши касаційну ЗАТ комерційного банку “П”
скаргу
на постанову Дніпропетровського апеляційного
господарського суду від 19.03.2004
року
у справі за позовом ВАТ “Центральний гірничо –
збагачувальний комбінат”
до ЗАТ комерційного банку “П”
про визнання недійсним кредитного договору
В С Т А Н О В И В:
у грудні 2003 року відкрите акціонерне товариство „Центральний
гірничо – збагачувальний комбінат” звернулось до господарського
суду Дніпропетровської області з позовом до закритого
акціонерного товариства комерційного банку „П” про визнання
недійсним кредитного договору № 201 від 30.06.1999 року, як
такого, що не відповідає вимогам закону та укладеного внаслідок
помилки щодо його наслідків.
Під час розгляду справи позивач уточнив позовні вимоги та просив
визнати недійсним як кредитний договір № 201 від 30.06.1999 року
так і додаткові угоди до нього від 01.10.03 та 23.10.03, і
стягнути з комерційного банку „П” грошові кошти в розмірі
7 378 840,19 доларів США.
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від
28.01.2004 року, залишеним без змін постановою
Дніпропетровського апеляційного господарського суду від
19.03.2004 року, позовні вимоги задоволено.
У касаційній скарзі відповідач поросить постановлені по справі
судові рішення скасувати, як такі, що прийняті з порушенням та
неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального
права.
Заслухавши суддю–доповідача, пояснення представників сторін,
перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної
скарги судова колегія вважає, що касаційна скарга підлягає
частковому задоволенню виходячи з наступного.
Визнаючи недійсним кредитний договір № 201 від 30.06.1999 року
суди виходили з того, що зазначений договір не відповідає нормам
чинного законодавства України, оскільки наявність двох різних
варіантів оригіналу додатку № 1 до кредитного договору, яким
встановлено графік погашення кредиту, свідчить про недосягнення
згоди щодо строків повернення кредиту, а відсутність
забезпечення кредитного договору підтверджує невідповідність
кредитного договору вимогам Положення НБУ „Про кредитування”
( v0246500-95 ) (v0246500-95)
.
Проте з такими висновками попередніх судових інстанцій
погодитися не можна, оскільки спір щодо строків повернення
кредиту відсутній, передбачені положенням “Про кредитування”
( v0246500-95 ) (v0246500-95)
вимоги щодо права банку надавати незабезпечений
заставою чи іншими видами забезпечення кредит правових наслідків
для особи, якій цей кредит надано не мають, а тому підстав для
постановлення рішення про визнання кредитного договору недійсним
з наведених позивачем мотивів у суду першої та апеляційної
інстанцій не було.
Відповідно до ст. 1 Закону України „Про відновлення
платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”
( 2343-12 ) (2343-12)
мораторій на задоволення вимог кредиторів це
зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань
щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін
виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення
заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань
та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових
платежів), застосованих до прийняття рішення про введення
мораторію.
Додаткові угоди від 01.10.2003 року, від 23.10.2003 року до
кредитного договору від 30.06.1999 року, № 201, укладені
сторонами після порушення 17.01.2003 року господарським судом
Дніпропетровської області справи про банкрутство позивача,
визначають інші, відмінні від тих, що були на час введення
мораторію обов‘язки позивача щодо погашення кредиту по спірному
договору, а тому за таких обставин, коли діями сторін
порушуються не лише права позивача, а і інших кредиторів суд
першої інстанції та апеляційний суд правомірно постановили про
визнання цих додаткових угод недійсними згідно ст. 48 ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
.
При такому положенні, та враховуючи, що обставини справи
встановлені судами з достатньою повнотою судова колегія вважає
можливим скасовуючи рішення та постанову у частині визнання
недійсним договору від 30.06.199 року не передавати справу на
новий розгляд, а постановити рішення, яким у позові щодо
визнання кредитного договору № 201 від 30.06.1999 року
недійсним, відмовити, залишивши у решті рішення та постанову без
змін.
Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 111-9, 111-11 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України, -
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу задовольнити частково.
Рішення господарського суду Дніпропетровської області від
28.01.2004 року, постанову Дніпропетровського апеляційного
господарського суду від 19.03.2004 року щодо визнання недійсним
кредитного договору № 201 від 30.06.1999 року та стягнення 7 378
840,19 доларів США, сплати державного мита в розмірі 42,50 грн.
та судових витрат у сумі 159,44 доларів США скасувати і у позові
у цій частині відмовити.
В решті рішення та постанову залишити без змін.