ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22.04.2004 Справа N 12/303
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді Першикова Є.В.,
суддів Савенко Г.В.,
Ходаківської І.П.,
розглянувши
касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Рівне
на постанову Львівського апеляційного
господарського суду від 25.12.2003р.
у справі № 12/303 Господарського суду Рівненської
області
за позовом Приватного підприємства “Фірми “Астар”
до Державної податкової інспекції у м. Рівне
про визнання недійсними податкового повідомлення-рішення
За участю представників сторін:
позивача – Герасимчук О.П. , за довіреністю
відповідача – Козачок І.В., за довіреністю
Петрійчук Т.П., за довіреністю
В С Т А Н О В И В:
Рішенням Господарського суду Рівненської області від
14.10.2003р. у справі № 12/303 (суддя Шарапа В.М.), яке залишено
без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду
від 25.12.2003р. (колегія суддів Юрченко Я.О., Процик Т.С.,
Давид Л.Л.) задоволено позовні вимоги Приватної фірми „Астар”,
м. Рівне, до ДПІ у м. Рівне про визнання недійсним податкового
повідомлення-рішення № 0002782341/2/23-127 від 01.08.2003р., із
врахуванням зміни позовних вимог на предмет визнання недійсним
податкового повідомлення-рішення № 0002782341/3/23-127 від
10.09.2003р..
Державна податкова інспекція у м. Рівне звернулася до Вищого
господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить
скасувати постанову Львівського апеляційного господарського суду
від 25.12.2003р. у справі № 12/303 Господарського суду
Рівненської області, і прийняти нове рішення, яким відмовити
позивачу в задоволенні позовних вимог.
15.04.2004р. в судовому засіданні касаційної інстанції
оголошувалася перерва до 22.04.2004р.
Розглянувши матеріали справи та касаційної скарги,
проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин
справи правильність застосування судом норм матеріального та
процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга
не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, зокрема, акту перевірки „Про
результати планової документальної перевірки дотримання вимог
податкового та валютного законодавства приватної фірми „Астар”
код 22566724, за період з 01.07.2000р. по 31.12.2002р. та
01.10.2002р. по 31.12.2002р.” від 31.03.2003р., між позивачем та
ДП НАЕК „Енергоатом” ВП „Южно-Українська АЕС” укладено договір
комісії № ВЕ-212 від 09.07.1999р., за яким позивач прийняв на
себе зобов’язання укласти з нерезидентами зовнішньоекономічні
угоди по придбанню для ДП НАЕК „Енергоатом” ВП „Южно-Українська
АЕС” обладнання згідно з окремими специфікаціями. На виконання
вказаного договору комісії, позивачем укладено з компанією „А-Z
Energo s.r.o.” (м. Плзень, Чехія) зовнішньоекономічний контракт
№ 1.08 від 06.08.1999 року, згідно з яким позивач придбав на
користь ДП НАЕК „Енергоатом” ВП „Южно-Українська АЕС” обладнання
на суму 451070 дол.США, поставлене відповідно до вантажної
митної декларації № 20400/9/01613 від 27.10.1999 року. Оплата
поставленого на виконання зовнішньоекономічного контракту
обладнання здійснена позивачем шляхом передачі компанії „А-Z
Energo s.r.o.” власних простих векселів № 773335390334 на суму
200000 дол.США з терміном погашення 14.04.2010р. та
№ 773335390330 на суму 200000 дол.США з терміном погашення
23.04.2010р., про що складені акти від 26.04.2003р. № 1 та № 2.
Статтею 6 Закону України “Про зовнішньоекономічну діяльність”
( 959-12 ) (959-12)
встановлено, що суб'єкти зовнішньоекономічної
діяльності мають право укладати будь-які види
зовнішньоекономічних договорів (контрактів), крім тих, які прямо
та у виключній формі заборонені законами України.
Зовнішньоекономічний договір (контракт) може бути визнано
недійсним тільки у судовому порядку. Водночас статтею 14 цього ж
Закону всім суб'єктам зовнішньоекономічної діяльності надано
право самостійно визначати форму розрахунків за
зовнішньоекономічними операціями з-поміж тих, що не суперечать
законам України та відповідають міжнародним правилам. Статтею 7
Закону забороняється регулювання зовнішньоекономічної діяльності
прямо не передбаченими актами і діями державних і недержавних
органів. Закони України „Про зовнішньоекономічну діяльність”
( 959-12 ) (959-12)
не містять заборони на застосування вексельної форми
розрахунків в зовнішньоекономічних контрактах. Особливості обігу
векселів в Україні регулюються нормами Закону України „Про обіг
векселів в Україні” ( 2374-14 ) (2374-14)
, згідно з статтею 4 якого у разі
видачі (передачі) векселя відповідно до договору припиняються
грошові зобов'язання щодо платежу за цим договором та виникають
грошові зобов'язання щодо платежу за векселем.
ДПІ в касаційній скарзі посилається на те, що заборгованість у
валюті не може перебувати на обліку позивача, оскільки за
договором комісії позивач отримує лише комісійну винагороду.
Проте, у спірних правовідносинах на виконання умов контракту
№ 1.08 від 06.08.1999 року позивач передав нерезиденту -
компанії „А-Z Energo s.r.o.” прості векселі на суму зазначену у
вказаному зовнішньоекономічному договорі, у зв’язку з цим
зобов'язання згідно з договором вважаються припиненими (ч. І
ст. 216 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
). В даному випадку
виникають грошові зобов'язання щодо платежу за векселями між
векселодавцем-позивачем та векселодержателем-нерєзидентом
строком погашення у квітні 2010 року. По вказаній заборгованості
позивача і було враховано курсові різниці згідно пп. 7.3.6
п. 7.3 ст. 7 Закону України „Про оподаткування прибутку
підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
.
Згідно вказаного пункту, в редакції чинній на момент здійснення
спірних правовідносин, з метою оподаткування будь-яка іноземна
валюта або заборгованість в іноземній валюті, що перебували на
обліку платника податку на кінець звітного періоду,
перераховуються в гривні за офіційним валютним (обмінним) курсом
Національного банку України, що діяв на останній робочий день
звітного періоду, при цьому позитивна або від’ємна різниця між
результатом такого перерахунку та балансовою вартістю іноземної
валюти або заборгованості включається відповідно до валових
доходів або валових витрат дебітора за наслідками звітного
періоду.
Таким чином, позивач у період з 2 кварталу 2000 року до 4
кварталу 2002 року правомірно здійснював облік заборгованості в
іноземній валюті, що виникла на підставі виписаних ним простих
векселів № 773335390330, № 773335390334, та відніс до складу
валових витрат у звітні періоди від’ємне значення курсових
різниць, що виникло внаслідок перерахунку заборгованості в
ўноземнўй валюті до гривні.
Окрім того, щодо віднесення позивачем у період з 3 кварталу 1998
року по 3 квартал 1999 року до складу валових витрат від’ємного
значення курсових різниць, що виникли внаслідок перерахунку
заборгованості в іноземній валюті до гривні, то судами
правомірно враховано, що згідно з попередніми актами перевірок
від 15.11.2000р., від 05.12.2002р., складеними відповідачем,
порушень обліку витрат позивача по вказаних операціях не
виявлено. При цьому, донарахування позивачу податку на прибуток
з приводу порушення ним обліку операцій з відображення витрат по
курсових різницях в період з 3 кварталу 1998 року по 3 квартал
1999 року шляхом здійснення відповідачем перерахунку сум цих
витрат, задекларованих позивачем у вказаний період, суперечить
пп. 15.1.1 п. 15.1 ст. 15 Закону України „Про порядок погашення
зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними
цільовими фондами” ( 2181-14 ) (2181-14)
, яким передбачено, що податковий
орган має право самостійно визначити суму податкових зобов’язань
платника податків у випадках визначених цим законом, не пізніше
закінчення 1095 дня, наступного за останнім днем граничного
строку подання податкової декларації, а у разі, коли така
податкова декларація була надана пізніше, - за днем її
фактичного подання; якщо протягом зазначеного строку податковий
орган не визначає суму податкових зобов'язань, платник податків
вважається вільним від такого податкового зобов'язання, а спір
стосовно такої декларації не підлягає розгляду в
адміністративному або судовому порядку.
За таких обставин, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли
правильного висновку, щодо відсутності правових підстав для
нарахування позивачу податку на прибуток в сумі 7509 грн. та
379,50 грн. штрафних санкцій.
Відповідно до ст.ст. 85, 111-5 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
в судовому засіданні за згодою
сторін оголошена вступна та резолютивна частини постанови.
Керуючись, ст.ст. 111-5, 111-9, 111-7, 111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Рівне
залишити без задоволення.
Постанову Львівського апеляційного господарського суду від
25.12.2003р. у справі № 12/303 Господарського суду Рівненської
області залишити без змін.