ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22.04.2004 Справа N 8/100
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого
суддів
розглянувши у Кіровоградської міжрайонної
відкритому державної податкової інспекції
судовому засіданні
касаційну скаргу
на постанову від 25.11.2003 року
Дніпропетровського апеляційного
господарського суду
у справі № 81
господарського суду Кіровоградської області
за позовом Приватного підприємства "С"
до - Кіровоградської міжрайонної
державної податкової інспекції;
- Відділення Державного
казначейства у Кіровоградському
районі
про стягнення вартості конфіскованого
майна в сумі 54000 грн., 42018 грн.
неотриманого прибутку і 120 грн.
моральної шкоди
в судовому засіданні взяли участь представники:
від позивача присутній
від відповідача-1 не з'явились
від відповідача-2 не з'явились
ВСТАНОВИВ:
Рішенням Господарського суду Кіровоградської області від
02.09.2003 року у справі № 81 позов задоволене частково; стягнуте
з відділення Державного казначейства у Кіровоградському районі на
користь Приватного підприємства "С" вартість вилученого цукру в
сумі 17600 грн.; в іншій частині позову відмовлене; стягнуте з
відповідача-1 на користь позивача 176 грн. державного мита та 50
грн. інформаційно-технічних послуг.
Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від
25.11.2003 року у справі № 81 рішення Господарського суду
Кіровоградської області змінене; стягнуте з відділення Державного
казначейства у Кіровоградському районі на користь Приватного
підприємства "С" вартість вилученого цукру в сумі 317- 9,12 грн.;
стягнуте з відповідача-1 на користь позивача 317,09 грн.
державного мита та 61 грн. інформаційно-технічних послуг; в іншій
частині рішення залишене без змін.
В касаційній скарзі Кіровоградська міжрайонна державна податкова
інспекція просить скасувати рішення місцевого господарського суду
та постанову апеляційного господарського суду в частині
задоволених позовних вимог, прийняти нове рішення про відмову в
задоволенні позову в частині задоволених позовних вимог,
посилаючись на порушення в рішенні місцевого суду та постанові
апеляційного суду норм матеріального та процесуального права.
У відзиві на касаційну скаргу позивач просить відмовити в
задоволенні останньої.
Відповідачі не скористалися наданим процесуальним правом на участь
в засіданні суду касаційної інстанції.
Заслухавши заперечення на касаційну скаргу представника позивача,
перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність
їх юридичної оцінки в рішенні місцевого суду та постанові
апеляційного господарського суду, колегія суддів Вищого
господарського суду України приходить до висновку, що касаційна
скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відмовляючи в позові про стягнення фактичної вартості цукру (що по
суті є шкодою в розумінні ст. 440 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
) суд
першої інстанції виходив з правомірності дій відповідача-1 по
реалізації конфіскованого цукру.
Судами встановлене, що даний цукор позивач придбав на підставі
договору № 27/9 від 27.09.02р. (т.1, а.с. 15) перерахувавши за
нього продавцеві 56000 грн. (т.1, а.с. 78) при його фактичній
вартості 54 000 грн. згідно видаткової накладної (т.1, а.с. 17),
товарно-транспортної накладної (т.1 а.с. 18), (т.1 а.с. 19). З
платіжного доручення видно, що 56 000 грн. перераховано за цукор
(т.1 а.с. 19), який 26.03.03р. був отриманий позивачем згідно
видаткової накладної.
Тобто після проведення розрахунку позивач отримав товар у свою
власність (п. 1.2. Договору від 27.09.02р.), а отже набув права
володіння, користування і розпорядження даним товаром в повному
обсязі.
На даний цукор видане посвідчення про якість, з якого видно, що
вміст сахарози у ньому 99,75%, вологість 0,12% (т.1 а.с. 22).
Згідно товарно-транспортної накладної № 119 від 26.03.2003 року
водій Мальченко В.Д. здійснював перевезення 20 тонн цукру-піску на
суму 54000грн. автомобілем КАМАЗ 53213, державний номер 0084 ВІА,
причіп платформа державний номер 05559 ВІ, де вантажовідправником
значиться ТОВ "С" ЛТД. м. Вінниця а вантажоодержувачем ПП "С", м.
Дніпропетровськ.
27.03.2003 року згідно протоколу про тимчасове затримання активів
платника податків працівниками Кіровоградської МДПІ було проведено
опис та затримання активів, а саме цукру кількістю 20 тонн.
Одночасно було вилучено товарно-транспортну накладну № 119,
посвідчення про якість, сертифікат відповідності.
31.03.03р. місцевий суд Кіровоградського району, розглянувши позов
до М-а В.Д., який не був власником, а тільки перевізником,
встановив факт відсутності власника і визнав за державою право
власності на цукор 19 200 кг, допустивши негайне виконання (т. 1
а.с. 30).
Ухвалою від 02.04.03 р. (т.1 а.с.91) місцевий суд Кіровоградського
району скасував своє рішення від 31.03.03 р. про визнання права
власності на спірний цукор за державою, прийняв відмову
відповідача-1 у даній справі від позову, закрив провадження у
справі.
Апеляційний суд зробив цілком правомірний висновок про те, що
реалізуючі цукор як безхазяйний (т.1, а.с. 114) відповідач-1
порушив вимоги ст. 137 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, яка встановлює, що
майно, яке не має власника чи власник якого невідомий, надходить у
власність держави за рішенням Виконавчого комітету районної Ради,
яке винесене за заявою фінансового органу. Без такого рішення
Виконавчого комітету районної Ради відповідач-1 незаконно
реалізував цукор позивача як безхазяйний.
Згідно ст. 440 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
шкода, заподіяна особі або
майну громадянина, а також шкода, заподіяна організації, підлягає
відшкодуванню особою, яка заподіяла шкоду, в повному обсязі.
У ст. 440 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
встановлена єдина підстава
цивільно-правової відповідальності за заподіяння шкоди -
правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду,
протиправність поведінки заподіювача шкоди, причинний зв'язок між
ними, а також вину заподіювача шкоди.
В даному випадку має місце: по-перше, шкода у вигляді применшення
абсолютного майнового блага позивача в сумі 31709,12 грн.
(розрахунок наведено нижче); по-друге, враховуючи, що відповідно
до ч.2 ст. 6 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
органи
законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої
повноваження у встановлених цією конституцією межах і відповідно
до законів України протиправність поведінки відповідача-1, як
заподіювача шкоди, полягає в діях невідповідних приписам ст. 137
ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, а саме у безпідставній реалізації цукру
належного позивачу; по-третє, причинний зв'язок між завданою
позивачу шкодою та протиправною поведінкою відповідача-1 полягає в
тому, що цукор було безпідставно реалізовано за ініціативних дій
відповідача-1, оскільки судами не встановлено, що будь-ким
приймалось рішення саме щодо реалізації цукру; вчетверте, вина
відповідача-1 полягає в тому, що він здійснив заходи щодо
реалізації цукру, належного на праві власності позивачу, за
відсутності згоди останнього, з урахуванням того, що від
заявленого до М-а В.Д. позову про визнання за державою права
власності на спірний цукор відповідач-1 відмовився при розгляді
справи місцевим судом Кіровоградського району за нововиявленими
обставинами.
Колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду, що за
наведених обставин суд першої інстанції прийшов до помилкового
висновку про законність дій відповідача-1 і відмовив позивачеві в
позові в частині відшкодування вартості цукру за ціною його
придбання. Отже, апеляційний суд обґрунтовано змінив рішення суду
першої інстанції та стягнув з відповідача-1 на користь позивача
вартість вилученого цукру в сумі 31709,12 грн. виходячи з такого
розрахунку 54 000 грн. (ціна цукру, сплачена позивачем) - 22290,88
грн. (перераховано позивачеві 04.04.03 р. фірмою "РТБ" -
реалізатором цукру) = 31 709 грн. 12 коп.
Згідно ст. 32 Закону України "Про державний бюджет України на 2003
рік" ( 380-15 ) (380-15)
списання коштів з бюджету за рішеннями судів щодо
відшкодування вартості конфіскованого та безхазяйного майна, що
перейшло у власність держави, здійснюється у розмірах сум коштів,
що надійшли до бюджету від реалізації цього майна.
Тому апеляційний суд вірно зазначив, що зазначена норма не може
бути підставою для відмови в позові, заявленому з правових підстав
ст. 440 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, про відшкодування шкоди, заподіяної
позивачу відповідачем-1 в сумі 14109,12 грн., оскільки відповідно
до ч.3 ст. 13 Закону України "Про державну податкову службу в
Україні" ( 509-12 ) (509-12)
збитки, завдані неправомірними діями посадових
осіб органів державної податкової служби, підлягають відшкодуванню
за рахунок коштів державного бюджету.
Також суд апеляційної інстанції правильно зазначив, що в іншій
частині рішення суду є законним і обґрунтований і правомірно
залишив його без змін.
Беручи до уваги все наведене та вимоги чинного законодавства в їх
сукупності, колегія суддів не вбачає підстав для скасування
постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду.
Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-8, п. 1 ч. 1 ст. 111-9, 111-11
ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України, -
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Кіровоградської міжрайонної державної податкової
інспекції від 25.12.2003 року № 8011/10-0 на постанову
Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 25.11.2003
року у справі № 81 залишити без задоволення, а постанову
Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 25.11.2003
року у справі № 81 - без змін.