ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22.04.2004 Справа N 6/605
Київ
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого Остапенка М.І.,
судді: Харченка В.М.,
Чабана В.В. (доповідач),
у відкритому судовому засіданні за участю представників:
ТОВ “НБІ” - Хрущ О.І.,
Донецької залізниці – Яманко В.Г.,
розглянув касаційну ТОВ “НБІ”
скаргу
на постанову Донецького апеляційного
господарського суду від 10.03.2004
р.
у справі № 6/605
господарського суду Донецької області
за позовом ТОВ “НБІ”
до Донецької залізниці
про стягнення 4634519 грн. 40 коп.,
Рішенням господарського суду Донецької області (суддя Гассій
О.В.) від 10.12.2003 р. з Донецької залізниці на користь ТОВ
“НБІ” стягнуто 4634519 грн. 40 коп. боргу, 1700 грн. державного
мита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення
судового процесу.
Донецький апеляційний господарський суд (судді Акулова Н.В.,
Шевкова Т.А., М’ясищев А.М.) переглянув вказане рішення і
постановою від 10.03.2004 р. скасував його, а в позові відмовив.
ТОВ “НБІ” вважає постанову апеляційної інстанції такою, що
суперечить нормам матеріального та процесуального права, тому
просить її скасувати, а рішення місцевого господарського суду
залишити без змін.
Перевіривши матеріали справи, заслухавши представників сторін,
Вищий господарський суд України
В С Т А Н О В И В:
Товариством з обмеженою відповідальністю “НБІ” заявлено позов до
Донецької залізниці про стягнення 4634519 грн. 40 коп. , що
складає, за підрахунками позивача, вартість запасних частин, які
належать товариству і які залізниця використала для своїх потреб
без дозволу позивача.
Обґрунтовуючи суму позову, позивач послався на те, що вартість
крана ЕДК-500, який ним був поставлений відповідачу на
запчастини, за даними виробника складає 1400000 євро, що за
курсом НБУ станом на 29.09.2002 р. складає 7322519,4 грн.
З урахуванням вказаної обставини та з урахуванням сплати
відповідачем вартості окремих запчастин позивач вважає, що сума
боргу відповідача перед ним складає суму позову, тобто 4634519
грн. 40 коп.
До розгляду справи по суті позивач зменшив свої вимоги до
3090600 грн. При розрахунку цієї суми позивач виходив із
сплаченої ним суми за придбаний на запчастини кран ЕДК-500, який
він передав відповідачу також на запчастини, та сплаченої
відповідачем суми за частину запчастин.
Вищим господарським судом справа двічі передавалась на новий
судовий розгляд.
До початку нового судового розгляду позивач уточнив свої вимоги
і просив стягнути з відповідача вартість спірних запчастин на
день розгляду справи, що за підрахунками позивача, складає
5582312,63 грн.
Приймаючи рішення про часткове задоволення позову, господарський
суд Донецької області встановив, що позивач придбав за 5778600
грн. на запчастини кран ЕДК-500, який передав відповідачу також
на запчастини, але відповідач здійснив розрахунок лише частково,
хоча використав усі запчастини.
Що стосується заперечень відповідача відносно наявності на його
складі запчастин, за які він не сплатив гроші, і які, за його
твердженням, позивач не бажає забрати, то судом встановлено, що
на складі відповідача знаходяться не ті запчастини, які
вўдповўдач прийняв від позивача.
Вказаний висновок відповідає матеріалам справи.
Зокрема, із акта перевірки укладення та виконання договорів
№ 383 від 15.09.1999 р. та № 45 від 24.03.2000 р. між Службою
матеріально-технічного забезпечення Донецької залізниці та ТОВ
“НБІ” від 06.12.2001 р., складеного старшим ревізором центр
ревізій Одеської залізниці, старшим ревізором УЦФ Укрзалізниці,
заступником начальника управління матеріальних ресурсів –
начальником відділу головного управління МТЗ Укрзалізниці,
начальником Донецької залізниці та начальником фінансової служби
Донецької залізниці вбачається, що спірний кран поставлено по
накладній № 44426098 і заводський його номер № 1586, а в
схоронній розписці про відповідальне збереження запчастин
Луганським відділом служби МТЗ вказаний № 314.
В цьому акті також зазначено, що теперішній начальник ВП-4
ст. Родакове Волохов С.О. вказану невідповідність пояснити не
може.
Крім того, місцевим судом встановлено, що на складі відповідача
знаходяться запчастини, які мають сильний знос. Такі запчастини
не можуть бути використані для капітального ремонту крана.
Разом з тим, в акті приймання відповідачем від позивача
запчастин від 11.11.1999 р. зазначено, що всі запчастини (46
найменувань) придатні до капітального ремонту залізничного крану
ЕДК-500.
За таких обставин місцевим судом правомірно стягнуто з
відповідача на користь позивача вартість неоплачених запчастин,
тобто 3090600 грн.
Слід зазначити, що під час заявлення позивачем позову та під час
уточнення позовних вимог до початку нового судового розгляду
позивач просив стягнути вартість запчастин з урахуванням курсу
євро на відповідний період.
Із змісту рішення місцевого господарського суду випливає, що
задовольняючи позов на суму 4634519,4 грн. суд виходив з того,
що під час заявлення позову позивач міг врахувати курс євро, але
в подальшому змінювати позов в сторону його збільшення не може.
Вказана думка помилкова. Дотримуючись вимог ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
позивач має право як зменшити, так і збільшити свої
вимоги при розгляді справі по першій інстанції, а суд повинен
дати оцінку додатковим вимогам і прийняти відповідне рішення,
але не приймати їх до уваги, як це зробив місцевий суд, не має
правових підстав.
Разом з тим, місцевий суд правильно і повно встановив обставини
справи, однак юридичну оцінку в частині обґрунтованості
заявлення позову з урахуванням курсу євро, дав помилкову.
Як вбачається з матеріалів справи, і це встановлено місцевим
судом, позивач придбав кран на запчастини за гривні.
Доказів того, що через неповернення відповідачем відповідних
запчастин позивач змушений був придбати ці запчастини за євро,
позивач також не подав.
З огляду на зазначене, позивач безпідставно заявив позов з
урахуванням курсу євро.
Скасовуючи рішення місцевого суду, Донецький апеляційний
господарський суд в постанові від 10.03.2004 р. послався на те,
що позивач не довів факт поставки запчастин згідно договору
№ 383 від 15.09.1999 р. та згідно договору № 45 від 24.03.2000
р.
Стосовно акта приймання запчастин від 11.11.1999 р., підписаного
позивачем та відповідачем, то в постанові зазначено, що
апеляційна інстанція вважає, що цей акт не може підтвердити факт
отримання запчастин згідно договорів № 383 та № 45.
В постанові міститься посилання на ст. 162 Цивільного кодексу
УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, відповідно до якої одностороння зміна умов
договору не допускається. Водночас в постанові міститься
посилання на ст, 4 Цивільного кодексу УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
,
відповідно до якої цивільні права виникають і з дій організацій.
Посилаючись на різні статті Цивільного кодексу УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
,
апеляційна інстанція так і не визначилась, які ж відносини
склалися між сторонами.
Слід зазначити, що апеляційна інстанція, по суті не навела
підстав для відмови в позові, хоча факт отримання спірних
запчастин визнається і апеляційною інстанцією.
Із змісту постанови вбачається, що апеляційний суд не дослідив
предмет спору.
Позивач наполягає на тому, що поставив відповідачу на запчастини
кран ЕДК-500. Цього факту не заперечує і відповідач. Позивач
стверджує, що 11.11.1999 р. спірний кран був прийнятий
відповідачем по акту як запчастини.
Цього факту відповідач також не заперечує, але стверджує, що
частину запчастин використав для капітального ремонту свого
крана, а решту запчастин у кількості 27 найменувань, він просив
позивача забрати, але той з невідомих йому причин цього не
робить.
По найменуванням неповернутих запчастин між сторонами спору
немає.
Причини, з яких позивач не може забрати у відповідача
запчастини, зазначені у позовній заяві - це використання
відповідачем без дозволу позивача спірних запчастин для своїх
потреб.
Як вже зазначалося, при розгляді справи місцевий господарський
суд встановив, що на складі відповідача знаходяться не ті
запчастини, які відповідач прийняв від позивача. До того ж, вони
мають сильний знос.
Із матеріалів справи, у тому числі і доданих до справи копії
рішення у справі № 19/131 (7/180) господарського суду Луганської
області та копії рішення у справі № 6/306 господарського суду
Донецької області випливає, що відповідач намагається повернути
позивачу не ті запчастини, що приймав у позивача.
Посилання в постанові апеляційної інстанції на те, що сторони не
заявляли клопотання про проведення судово-технічної експертизи є
безпідставним, оскільки це право сторін, а не їх обов’язок. Крім
того, при потребі апеляційна інстанція могла вирішити самостійно
питання щодо призначення відповідної експертизи.
Однак, така експертиза апеляційною інстанцією не призначена,
оскільки в такому випадку слід було спростувати висновок
місцевого суду про те, що у відповідача знаходяться не ті
запчастини, що він отримав у позивача.
За вказаних обставин колегія суддів дійшла висновку про
помилковість скасування апеляційною інстанцією рішення місцевого
господарського суду в частині стягнення з Донецької залізниці на
користь ТОВ “НБІ” 3090600грн.
Разом з тим, колегія суддів дійшла висновку про зміну рішення
місцевого суду, виклавши його резолютивну частину в такій
редакції:
“Позов задовольнити частково.
Стягнути з Донецької залізниці на користь ТОВ “НБІ” 3090600 грн.
основного боргу, 1700 грн. витрат по сплаті держмита та 118 грн.
витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
В решті позову відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного
строку з дня його прийняття.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили”.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, ч. 1
ст. 111-10, ст. 111-11 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий
господарський суд України
постановив:
1. Касаційну скаргу ТОВ “НБІ” задовольнити частково.
2. Постанову Донецького апеляційного господарського суду від
10.03.2004 у справі № 6/605 господарського суду Донецької
області скасувати.
3. Рішення господарського суду Донецької області від 10.12.2003
р. у справі № 6/605 змінити, виклавши його резолютивну частину в
такій редакції:
“Позов задовольнити частково.
Стягнути з Донецької залізниці на користь ТОВ “НБІ” 3090600 грн.
основного боргу, 1700 грн. витрат по сплаті державного мита та
118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового
процесу.
В решті позову відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного
строку з дня його прийняття.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили”.
4. Всі господарські витрати за розгляд цієї справи віднести на
сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
5. Зобов’язати господарський суд Донецької області видати
відповідні накази.