ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22.04.2004 Справа N 6/279
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого,
судді
за участю повноважних представників:
позивача
відповідачів
розглянувши у відкритому ЗАТ "Страхова компанія "А"
засіданні касаційну скаргу
на рішення від 24 жовтня 2003 року
господарського суду м. Києва
та постанову від 1 грудня 2003 року
Київського апеляційного
господарського суду
у справі за позовом Інституту фізіології ім. О.О.
Богомольця НАК України
до ЗАТ "Страхова компанія "А"
про стягнення 42308,80 грн.
В С Т А Н О В И В:
В травні 2002 року позивач звернувся до господарського суду м.
Києва з позовом до відповідача про стягнення заборгованості по
орендній платі та комунальних платежах в сумі 42308,80 грн.
У липні 2002 року відповідач звернувся до суду з зустрічним
позовом про визнання неукладеним договору оренди нежитлових
приміщень від 01.04.2001 року, мотивуючи тим, що сторонами не
досягнуто згоди по всіх істотних умовах, які обов'язкові для
договору оренди.
Справа розглядалася судами неодноразово.
Останнім рішенням господарського суду м. Києва від 24.10.2003
року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного
господарського суду від 01.12.2003 року первісний позов задоволено
та стягнуто з ВАТ "Страхова компанія "А" на користь Інституту
фізіології ім.О.О. Богомольця 42308,80 грн. боргу та 541,09
судових витрат.
За зустрічним позовом провадження припинено.
У касаційній скарзі ЗАТ СК "А" просить вказані судові рішення
скасувати, як прийняті з порушенням норм матеріального і
процесуального права.
У відзиві на касаційну скаргу позивач просить в її задоволенні
відмовити, оскільки вважає, що господарськими судами при прийнятті
оскаржуваних судових рішень порушень закону не допущено.
Заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали
справи та на підставі встановлених в ній обставин, проаналізувавши
правильність застосування господарськими судами при прийняття
оскаржуваних судових рішень норм матеріального і процесуального
права, суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з
таких підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, 1 квітня 2001 року між
Інститутом фізіології ім. О.О. Богомольця і ЗАТ СК "А" укладено
два договори: договір оренди нежитлових приміщень і договір про
відшкодування витрат на утримання орендованого майна та надання
комунальних послуг орендарю.
Вказані договори укладені терміном на 5 років до 01.04.2006 року.
За умовами договору оренди позивач передав в орендне користування
відповідачеві 112 кв. м. нежитлового приміщення, за що відповідач
мав сплачувати щомісяця 3404,99 грн. орендної плати без ПДВ.
Листом № 121 від 22.10.2001 року відповідач звернувся до позивача
з вимогою про розірвання в односторонньому порядку договору оренди
та договору про відшкодування витрат на утримання орендованого
майна і надання комунальних послуг. За період з 01.04.2001 року по
01.10.2001року, відповідно до п. 3.1 договору оренди відповідач
мав сплатити 24516 грн. орендних платежів.
Згідно з двосторонніми актами приймання-передачі наданих послуг за
період з квітня по серпень 2001 року позивач надав відповідачеві
послуги по обслуговуванню орендованих приміщень на загальну суму
24930 грн.
Враховуючи, що загальна сума нарахувань складає 49446 грн., а
відповідачем згідно платіжних доручень сплачено 12123,14 грн.,
заборгованість за двома договорами складає 37322,88 грн.
Відповідно до вимог ст. 161, 162 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
зобов'язання
повинні виконуватись належним чином і в установлений строк
відповідно до вказівок закону, акту планування, договору.
Одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння
зміна умов договору не допускається, за винятком випадків,
передбачених законом.
В матеріалах справи відсутні докази про згоду позивача на
розірвання договору оренди, відсутній акт прийому передачі
приміщення відповідачем позивачеві.
За таких обставин, господарські суди прийшли до правильного
висновку, що відповідачем не доведено фактичне звільнення
орендованого приміщення, що не позбавляє орендодавця права
нараховувати орендні платежі до повного звільнення відповідачем
орендованого приміщення.
Тому місцевий господарський суд обгрунтовано прийшов до висновку
про задоволення позовних вимог на суму 42308,80 грн.
Обгрунтованими є також висновки господарських судів відносно
припинення провадження за зустрічним позовом, оскільки спір не
підлягає вирішенню в господарських судах України, так як вимога
про визнання договору оренди неукладеним сама по собі є питанням
факту і не відповідає засобам захисту цивільних прав, передбачених
ст. 6 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
.
Суд вважає, що рішення місцевого господарського суду та постанова
апеляційної інстанції відповідають обставинам справи та вимогам
закону, тому їх необхідно залишити без змін.
Доводи, викладені відповідачем в касаційній скарзі, суд вважає
необгрунтованими, оскільки вони спростовуються матеріалами справи
та не відповідають вимогам діючого законодавства, що регулює дані
правовідносини.
На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9,
111-11 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
Вищий господарський суд України,
П О С Т А Н О В И В:
Рішення господарського суду м. Києва від 24 жовтня 2003 року та
постанову Київського апеляційного господарського суду від 1 грудня
2003 року залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.